Сучасна епоха комп’ютерної техніки, мобільних телефонів та інших електронних «наворотів» дещо розмитим зробила в нашій свідомості розуміння терміна «радіо» в його початковому значенні. Не кожний навіть може сказати точно, хто винайшов радіозв’язок. Але є в Україні люди, котрі присвячують радіозв’язку левову частку свого вільного часу. Називаються вони радіоаматорами. За останні десять років їхня кількість скоротилась у декілька разів, до 12 тисяч.
Перш ніж спробувати знайти причини такого скорочення, слід визначити для себе, хто такі радіоаматори. Йдеться про осіб, котрі мають дозвіл на роботу в тому чи іншому діапазоні радіоефіру й займаються цим не заради матеріальної вигоди, для них це виключно захоплення на дозвіллі.
Радіоаматори нашої країни є членами Ліги українських радіоаматорів (UARL). Її створено 1991 року, з квітня 1994-го вона входить до Міжнародної радіоаматорської спілки (IARU).
Чому ж так поріділи лави любителів радіосправи? Причини слід шукати, передусім, в економіці. Розпався Радянський Союз, а разом із ним розтанула й суспільна стабільність. Економіку лихоманить, люди змушені думати не про захоплення, а про те, як прогодувати родину. Це призвело, по-перше, до різкого скорочення вільного часу (через пошуки заробітку), а по-друге, навіть ті гроші, які вдалося роздобути, не завжди розв’язують проблему.
Якщо, скажімо, раніше кожна проста радіодеталь (резистор або конденсатор) коштувала до 5 копійок, при зарплаті в 150—200 карбованців, то тепер — близько гривні. Радіолампи ще дорожчі (усупереч поширеній думці, вони все-таки необхідні). Неважко підрахувати, що хобі радіоаматорів подорожчало в середньому в 150 (!) разів. Ясна річ, не всім їм неодмінно потрібні деталі для конструювання радіоапаратури. Сучасне виробництво пропонує вже готову апаратуру вищого класу (приміром, японські KENWOOD, ICON). Проте якість коштує недешево. Ось і виходить зачароване коло, із якого не виберешся без грошей.
Проблема іншого штибу — вимоги до потенційних членів UARL. Існує чотири категорії радіоаматорів, чию кваліфікацію визначає спеціальна технічна комісія. Відповідно до регламенту ліги, вони повинні знати не тільки принципи поширення радіохвиль, радіотелефонію, а й добре розбиратися в схемотехніці, конструкції радіоапаратури, вміти правильно користуватися радіолюбительським кодом, фонетичною абеткою, азбукою Морзе (для вищої категорії — не менше 100 знаків на хвилину), знати англійську в обсязі, достатньому для прийому сигналів небезпеки та прохання про допомогу.
З усім цим виникають проблеми. Закони фізики, звісно, можна «визубрити» за допоміжною літературою. Але, приміром, із «морзянкою» ситуація набагато складніша. Навіть у Збройних силах тепер не завжди навчають радистів користуватися кодом Морзе. А в домашніх умовах вивчити його — загалом архіскладне завдання. Тож не дивно, що в ефірі повно «липових» радіоаматорів. Профани розчаровують майстрів незнанням азів, без чого неможливо навіть уявити собі справжнього радіоаматора. А під час переходу в режим телеграфування такі горе-любителі відразу ловлять облизня, оскільки не знають морзянки. Очевидно, свою «високу кваліфікацію» вони одержали незаслужено.
Ще одна причина спаду радіоаматорського руху — відсутність підтримки з боку держави. Певне, мало хто з нинішніх українських політиків чув про радіоаматорство, хоча колись було інакше: відкривалися радіогуртки, з’являлися колективні радіостанції, проводилися спортивні змагання.
За кордоном, де умови для радіолюбителів набагато кращі, цим займалися й займаються навіть королі та президенти, приміром, король Іспанії Хуан Карлос де Бурбон (позивний EA0JC), султан Оману Бін Саїд Ал Саїд (А41АА), покійний прем’єр-міністр Індії Раджив Ганді (VU2RG) й ін.
Багатьох у цій справі приваблює конструювання техніки. Але все-таки головне тут — спілкування, можливість поговорити в ефірі з побратимами за інтересами, поділитися досвідом, почути корисну пораду. За сприятливих погодних умов і на досить потужній апаратурі радіоаматори України підтримували зв’язок навіть з українською науково-дослідною станцією «Фарадей» в Антарктиді. Не кажучи вже про американців і японців.
Навальний розвиток сучасної техніки теж посприяв відтоку людей із радіоаматорства. Молоді, як правило, віддають перевагу іншим хобі: комп’ютери, Інтернет, телебачення. Вірними давньому захопленню залишаються переважно представники старшого покоління. Дехто з них у молодості (у 60—70-х рр.) займався радіопіратством (робота в ефірі без дозволу), а потім порозумнішали, одержали офіційний позивний і працюють легально.
Попри безліч труднощів, в Україні все-таки працюють радіоклуби, 39 відділень Ліги. Виявляють вони різний ступінь активності. Приміром, Полтавське відділення поступається Кременчуцькому, хоча вони й в одній області. Чи не найактивніші — радіолюбителі з Кривого Рогу: регулярно влаштовують «круглі столи», друкують літературу, допомагають одне одному.
Загалом радіоаматорство — показовий приклад того, як можна з користю організувати своє дозвілля. Але без уваги й підтримки державних структур масове захоплення радіосправою може перетворитися лише на факт історії. Хто від цього виграє?