Випускники загальноосвітніх шкіл, юнаки та дівчата 1992 року народження, нинішнього року ввійдуть у доросле життя. Хтось стане фізиком, хтось — робітником, хтось — артистом, хтось — бізнесменом, але всі вони будуть громадянами України. Які вони, ровесники незалежної України? Який їхній світогляд? І чи можна довірити «молодому племені» майбутнє країни, притому що в спадок вони отримали досить-таки посередненькі знання про суспільство, а також страхи й пристосовницькі комплекси старших поколінь? Їхні сорокарічні батьки ще встигли з горою хапонути радянської ідеології, яка в багатьох сформувала певний пасивний «ідеалізм» і бажання міцно окопатися в сьогоденні, мляво торгуючись із Батьківщиною з приводу «ковбаси за два двадцять» в обмін на якісь громадянські права.
—У соціології й політології є напрям — політична соціалізація, — каже Ірина Бекешкіна, науковий керівник Фонду «Демократичні ініціативи», старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України. — Вона вивчає, як підростаюче покоління входить у суспільство, опановує його норми, цінності, політичну культуру. На цей процес, природно, впливають різні чинники, що називаються агентами соціалізації. Головні з-поміж них — сім’я, школа, ЗМІ, групи безпосереднього спілкування. Але єдиний інститут, через який суспільство може цілеспрямовано впливати на підростаюче покоління, — це, звісно, школа. Асоціація викладачів суспільствознавчих дисциплін та історії «Нова доба» вже кілька років реалізовує в школах свій проект «Громадянська освіта». Наскільки він ефективний? Чи можна взагалі «замірити» цей процес? Щоб це з’ясувати, з ініціативи асоціації було проведено загальнонаціональне опитування випускників середніх загальноосвітніх шкіл України під назвою «Ровесники незалежної України: думки, інтереси, громадянські позиції». З тих класів, у яких викладалися курси громадянської освіти, було сформовано вибірку з 600 школярів — відповідно до даних Міністерства освіти про кількість випускників у різних областях, у містах та селах (експериментальні класи). За контрольні бралися класи із сусідніх шкіл (або із сусідніх сіл, якщо школа одна), в яких такі уроки громадянської освіти не проводилися. Інструментарій і методологія опитування були розроблені мною.
Чого бракуватиме школярам у майбутньому дорослому житті?
Результати опитування засвідчили, що учні експериментальних класів справді проходять ґрунтовнішу громадянську підготовку. Вони вдвічі частіше обговорювали події в країні або місцевій спільноті (49% учнів експериментальних класів і 24% учнів контрольних класів), брали участь у дискусіях, які відбивали різні думки (52 і 29%), критично аналізували інформацію, у тому числі зі ЗМІ (36 і 17%).
Учням було запропоновано оцінити, наскільки їм вистачає набутих знань і навичок, щоб упевнено почуватися в сучасному суспільстві. З’ясувалося, що їм вистачає знання державної мови та історії України, а також прав громадянина відповідно до Конституції. Вони в курсі того, як брати участь у виборах, за якими правилами вступати у вищі навчальні заклади. Учні впевнені, що вміють аналізувати інформацію, вести переговори і висловлювати власну думку. Проте їм бракує знань, пов’язаних із економічною діяльністю: а це і трудове законодавство, і захист економічних прав. Не знають школярі, які податки сплачують громадяни, з чого складається бюджет країни та місцеві бюджети, не уявляють, як відкрити власну справу. Їм дуже бракує знання іноземної мови, особливо в селах. Мало знають вони і про те, як влаштована партійна система і система управління в Україні, як брати участь у діяльності громадських організацій. Тож у доросле життя юні громадяни ввійдуть «не вбившись у колодочки», і це прикро.
До речі, дослідження розвіяло деякі міфи, особливо щодо проблем. З’ясувалося, що знання української мови приблизно однаково «вистачає» в усіх регіонах України (на Заході — 85%, на Сході — 83%, на Півдні — 85%, трохи менше в Центрі — 80%). На «непотрібність» знання української мови вказали 1—3% відсотка опитаних у різних регіонах. Тож проблема відносин Заходу і Сходу України видається здебільшого надуманою. Ірина Бекешкіна відзначила, що юні кримчани й дончани відмінно розібралися з українським текстом анкети, хоча кілька разів проскочили ображені ремарки на полях: «Я русский!»
Майбутнє України — молодь осторонь політики
В опитуванні з’ясовувалося, які чинники школярі вважають найважливішими для того, щоб вважати людину активним громадянином. Причому думки учнів контрольних класів можна вважати вираженням позиції більшості школярів, яким уроків громадянської освіти не викладають. Найважливішим виявилося знати свої права — за це виступили 92% учнів експериментальних класів (ЕК) і 86% учнів контрольних класів (КК). За самоповагою йде поважання прав інших — це відзначили 89% учнів ЕК і 80% учнів КК. Дотримання законів вважають необхідним для зрілого громадянина 84 і 73%. Сумлінно трудитися вважають своїм пріоритетом 80 і 71%. Готовність захищати свою країну відзначили 75 і 66%, хоча прагнення служити в армії в молодої порослі не спостерігається. Брати участь у виборах вважають за потрібне 74% учнів ЕК і 57% — КК. Знання історії своєї країни зарахували до пріоритетів 71 і 66%.
Громадянам, на думку школярів, не обов’язково влаштовувати громадянські акції (непокори чи підтримки), за це висловилися по 22% учнів експериментальних і контрольних класів. Контроль над владою та її представниками встановили б тільки 45 і 35%. Ще менш важливо брати участь у діяльності органів самоврядування — до цього виявилися готовими всього 28 і 16% опитаних учнів. Поважати представників влади вважають за необхідне тільки 26 і 19%. А працювати в органах влади зголосилися 19 і 23%. І зовсім непопулярною виявилася належність до тієї чи іншої політичної партії — за це висловилися 9 і 12%. Таким чином, найменш важливими школярі вважають найбільш дійові форми активності, з допомогою яких громадяни можуть реально вплинути на зміни в суспільстві. А це означає, що не слід очікувати швидких змін у політичному житті українського суспільства, оскільки значна частина молоді триматиметься осторонь політики.
Як бачимо, школярі проявили середній рівень інтересу до політики — приблизно такий, як і громадяни України загалом. Вона дуже цікавить 13% опитаних, зовсім не цікавить — 17%, а 61% цікавиться політикою до певної міри. Тобто відсторонення від політики — очевидне, і її зв’язку з громадянською позицією учні чомусь не бачать. Постійно стежать за подіями політичного життя країни 31% учнів експериментальних класів і 19% — контрольних (а, відповідно, всі школярі, яким не викладають курсу громадянської освіти), мають стійкі політичні переконання 35% учнів ЕК (і це найкомпетентніші!) та 23% — КК. Готові брати участь у політичному і громадському житті всього 54 і 29%.
В очікуванні «сильної руки»
Майбутнє України як демократичної країни залежить від того, наскільки демократія і демократичні цінності важливі для молодого покоління. Для опитаних школярів як в експериментальних класах, так і в звичайних головною ознакою демократії є свобода: слова, думок, засобів масової інформації, релігії. Другою за значимістю характеристикою стало для школярів проведення чесних і справедливих виборів, третьою — матеріальний добробут, стабільне економічне зростання. Ще одна пріоритетна ознака демократії, яку відзначили випускники, — виконання політиками своїх обіцянок. Для учнів експериментальних класів незалежність судової системи, верховенство закону означають стільки ж, скільки й добробут. Для учнів звичайних класів верховенство закону не входить у число пріоритетів — вони віддають перевагу безпеці своєї сім’ї.
Школярі відповідали на запитання про перепони на шляху розвитку демократії в країні. В цьому питанні немає різниці у відповідях учнів експериментальних і контрольних класів. Головною перешкодою на шляху до демократії було названо владу: корупцію, безвідповідальність і егоїзм її представників, постійні конфлікти різних гілок влади. Учні експериментальних класів зараховують до перешкод пасивність людей, а учні контрольних класів вбачають перешкоду в низькому рівні життя людей.
Випускникам ставили запитання: «Від кого залежить рівень демократії в Україні?». Переважна більшість (80% у ЕК і 72% у КК) відповіли, що від центральної влади. Від самих громадян — переконані 73 і 54%. Від політичних лідерів — вважають 65 і 59%. На місцеві органи влади покладаються всього 42 і 37%. Явно недооцінені ЗМІ — за них висловилися 31 і 22%.
Очевидно, що теоретичні знання про демократію випускники опанували цілком сумлінно, — ось тільки вони не знають, як застосовувати їх на практиці. Втім, як і більшість населення. Вчити демократії можуть лише ті, хто сам навчився змінювати світ. І було б безглуздо вимагати від школярів якихось неймовірних демократичних «одкровень», при тому що більшість дорослих намагається пристосуватися до життя, наступивши на горло своїй свободі.
З’ясувалося, що дуже мала кількість школярів (27% — ЕК і 11% серед КК) підтримує нинішню демократичну багатопартійну систему. Пріоритет віддано «сильній руці» — жорсткому керівникові, здатному навести лад у країні. Певна «споглядальність» молоді, відстороненість від політики здатна на практиці набирати таких потворних форм.
До речі, відповіді підлітків дуже схожі на судження дорослих. Так, за демократичну багатопартійну систему виступають, за даними Фонду «Демократичні ініціативи», 24% опитаних, схильні відступати від демократичних принципів — 20,8%, за «сильну руку» виступають 41% і вагалися з відповіддю 14%.
Непросто виявилося школярам визначитися у своєму ставленні до цінності свободи — майже половина не змогла вибрати між свободою та добробутом.
Серед дорослих готові поступитися принципами заради статків 33%, залишаться вільними й непохитними — ще 33%, а вагалися з відповіддю — 34%.
— Демократія існує для того, щоб укорочувати «сильні руки», — каже Ірина Бекешкіна. — У нас якщо є ще свобода слова, то тільки тому, що «сильні руки», яких у країні багато, між собою конкурують. А насправді будь-яка диктатура в суспільстві — це диктатура сержантів, які правлять на місцях, ніким не контрольовані. Наші люди, сподіваючись на «сильну руку», хочуть Царства Божого на землі, щоб прийшов Господь і справедливо вирішив усі проблеми, щоб було кому поскаржитися…
Як об’єднати націю?
Об’єднання країни має розпочинатися в школі, з формування спільного культурного поля, з єдиних культурних і моральних авторитетів.
Половина школярів вважає, що Україну об’єднають у єдину націю прагнення побудувати краще життя в країні, рівні права громадян, єдина державна мова, патріотичні почуття громадян України, загальна історія. Єдину державну мову до головних об’єднуючих чинників зараховують школярі із Західного (40%) і Центрального (37%) регіонів, меншу роль цьому чиннику відводять жителі Півдня (18%) та Сходу (26%).
Дослідники поцікавилися, чи є у школярів із різних регіонів спільні «герої». В анкеті їм запропонували «назвати вулицю» у своєму населеному пункті, використавши три списки: один — із історичних постатей, другий — із політичної сфери, третій — із діячів мистецтва. З’ясувалося, що постаті, які об’єднують підростаюче покоління, є. З історичних постатей це Ярослав Мудрий і Богдан Хмельницький, із діячів культури — Олександр Довженко, а нейтральні назви вулиць, такі як Європейська і Миру, по-справжньому об’єднали регіони. Хоча в списках називалися і воїни УПА, і праведники світу, і Маргарет Тетчер, і брати Клички, і Брітні Спірс...
Чи означає це, що «плем’я молоде» зараховує себе до європейців? Характерно, що школярі найчастіше ідентифікують себе як жителі села, району чи міста, в якому мешкають, потім — як громадяни України, як представники своєї національності. Приналежність до СНД уже «не звучить» — тільки 19% учнів ЕК і 18% КК зараховують себе до цього формального утворення. Європейцями почуваються лише 27 і 22%. Для порівняння: за даними Фонду «Демократичні ініціативи», тільки 24% дорослих зараховують себе до європейців.
Країна в шоку!
Як з’ясувалося, щоб емігрувати, почуватися європейцем чи громадянином світу — не обов’язково. Виявилося, що менше половини опитаних школярів хочуть залишитися жити в Україні. Отож усі судження про громадянське суспільство можуть залишитися в їхній свідомості лише у вигляді якихось прекраснодушних мріянь...
Звісно, життя в Україні складне, до того ж на результатах опитування позначилася економічна криза. Але навряд чи тільки цим пояснюється бажання школярів, які входять у доросле життя, якомога далі від своєї країни-однолітка. Мабуть, не бачать вони можливості реалізувати те, що вважають головним для громадянина. І це не претензія до шкільної освіти. З іншого боку, не готові школярі до того, щоб самим це життя змінювати. Окрім участі у виборах, на інші форми соціально-політичної активності (участь у діяльності громадських організацій, політичних партій, у структурах влади, у мітингах та демонстраціях) особливого «попиту» в підростаючого покоління немає. А якщо діти, котрі виросли вже в незалежній Україні, не будуть кращими за своїх батьків — розумнішими, активнішими, відповідальнішими, — то як країна зміниться на краще?
Повністю з результатами опитування можна ознайомитися на сайтах Асоціації «Нова доба» (novadoba.org.ua) і Фонду «Демократичні ініціативи» (dif.org.ua)