За офіційною статистикою, з початку війни Іспанія прихистила більше 150 тисяч українських біженців.
Переважну більшість їх становлять жінки з дітьми. Понад 80% дорослих — люди з вищою освітою.
Наразі потік біженців трохи зменшився, порівняно з весняними місяцями, але, керуючись міркуваннями безпеки та холодної зими, люди продовжують їхати.
Як бачить українських біженців іспанська держава? Для Іспанії це передусім перспективний ресурс робочої сили. Державна допомога розрахована на 6–12 місяців, після чого очікується, що працездатні люди вже достатньо вивчать мову і почнуть працювати та платити податки, відповідно, аби дати можливість державі підтримувати схожі програми і для інших біженців.
Але чи залишаться більшість українців в Іспанії по закінченні війни — чи повернуться на Батьківщину? Що самі українці кажуть із цього приводу?
Як видно з відповідей на спонтанне опитування, абсолютна більшість людей мріє повернутися додому. Та це, швидше, емоційна реакція, а не виважене раціональне рішення.
Наразі біженці перебувають у дуже складному психологічному стані суцільної невизначеності.
В умовах тривалої війни люди втратили відчуття перспективи. Дуже важко пробувати щось планувати або якимось чином вплинути на ситуацію. Планування на далеку перспективу цілком неможливе.
Але настане день, коли доведеться замислитися та прийняти рішення щодо свого подальшого життя, життя своєї родини. І головне — визначитися, в якій країні.
Скориставшись досвідом роботи та волонтерства в організаціях із прийому біженців в Іспанії, спробуємо виділити загальні тренди і фактори, що впливатимуть на прийняття цього рішення.
Культурний шок і різниця менталітетів
Невід’ємною частиною соціальної адаптації емігрантів узагалі і біженців, зокрема, є проходження стадій так званого «культурного шоку» в новій країні. І чим більша різниця менталітетів емігранта і місцевого населення, тим більший цей шок.
Є досить багато рис, за якими менталітети українців та іспанців доволі сильно різняться.
Українцям властива особиста ініціативність, незалежність думок, відчуття гідності, невизнання авторитетів (звідси нелюбов до дотримання формальних правил і законів), неприйняття диктатури чи авторитарності. Нашому народу притаманні наполегливість, витривалість, серйозність, прагнення досягти результату, працьовитість, товариськість, гуртування.
Іспанцям властивий більший індивідуалізм, певна поверховість, енергійність (але переважно нетривала), непостійність, надто легковажне ставлення до часу.
І ми, і іспанці буваємо не дуже пунктуальними, але якщо для українців це означає небажання підпорядковуватися жорсткому розкладу, то для іспанців узагалі характерне легке, необов´язкове ставлення до часу, швидке переключення уваги.
Такі відмінності здатні сильно дратувати і, коли доведеться приймати рішення щодо від’їзду з Іспанії, можуть стати визначальним чинником, якщо прагнення уникнути некомфортного середовища буде досить сильним.
При цьому люди, які до вимушеного переселення замислювалися над тим, щоби хоч тимчасово влаштуватися в іншій країні, а також ті, хто багато подорожував, адаптуються до відмінностей у менталітетах і нових соціальних норм легше та швидше.
Розбіжність статевих відносин і ролей
У цій сфері є пастка невиправданих очікувань у відносинах, як статевих, так і соціальних, та неминучих розчарувань.
Більшість українських біженців — жінки, часто з дітьми. У багатьох в Україні залишилися партнери, чоловіки, і вони не налаштовані шукати собі партнера в Іспанії. Aле певної частини переселенців це торкнеться. При цьому українські жінки чекатимуть від партнера постійної уваги та вияву почуттів, матеріального захисту, спільного проведення часу, тоді як іспанські чоловіки звикли до більш незалежних і рівних відносин із жінками, включно з фінансовими, та взаємоповаги до особистого простору одне одного.
Культурний код (самоідентифікація)
Інакше кажучи, йдеться про «різні абетки» іспанців і українців.
До культурного коду належать сукупність соціальних конвенцій, архетипів, знаків, символів та смислів, проявлених у предметах і явищах культури певної національної спільноти. Це виявляється як у матеріальних предметах побуту, так і в мові, картині світу, духовності, системі комунікацій.
Оскільки культурний код нації великою мірою проявляється на несвідомому рівні, то різниця культурних кодів є однією зі значних перепон на шляху до соціальної адаптації переселенців в інших країнах.
Зростання національної самосвідомості
Війна привела до вибухового зростання національних почуттів українців, залюблення в національну культуру та мову. Гостріше відчуття приналежності до свого народу та його боротьби дозволило змінити самосприйняття українців від історичної жертви до народу-переможця. Сьогодні «Україна» звучить гордо й незалежно, світова увага та підтримка України підвищують її престиж.
Продукти і структура харчування (як частина культурного коду)
Середземноморська дієта і фруктова насиченість іспанського продуктового ринку спочатку здаються українцям приємною екзотикою, але харчова культура скоро бере гору — й емігранти намагаються знайти звичні для них страви або готувати самостійно. Звісно, ця харчова культура чужа для Іспанії і традиційно, і кліматично, а сфера громадського харчування не орієнтована на потреби українських переселенців.
Оскільки знайома з дитинства національна кухня становить частину культурного коду і харчові звички майже не змінюються з роками, то може виникати підсвідоме несприйняття іспанської кухні. Адже їжа — одна з найголовніших базових потреб людини на рівні виживання, і дискомфорт у цій сфері може підсвідомо сприйматися як загроза для життя. Це буде ще одним аргументом на на користь повернення до України.
Мовні проблеми
Іспанську мову масово в Україні не вивчали, серед переселенців досить мало людей, які володіли нею до приїзду в Іспанію.
Недостатнє володіння мовою — основна перешкода для швидшого працевлаштування та незалежного способу життя.
На вивчення мови потрібен певний час. Окремим біженцям, з особистих причин, мова дається повільніше, ніж іншим (стрес, вік, відсутність вільного часу, необхідність приділяти увагу маленьким дітям).
Вивченню мови перешкоджає і невпевненість переселенців у тому, чи треба витрачати час на її вивчення, якщо зрештою все одно вони планують повернутися додому.
Діти
Біженці з дітьми зіштовхуються з додатковими проблемами, пов’язаними з навчанням дитини.
В Іспанії всі діти віком від 6 до 16 років, згідно із законом, мають ходити до школи. Адаптація дітей до нової школи, з новою мовою потребує певного часу. Але більшість українських дітей, окрім іспанської школи, реєструються також у суботню українську школу (такі школи з’явилися в кількох містах Іспанії) або навчаються в українській школі онлайн. Це означає, що батьки розглядають можливість повернення за першої нагоди і піклуються, щоб дитина не випала з української програми навчання.
З іншого боку, деякі батьки воліють залишитися до закінчення навчального року в іспанській школі, тобто повернення може зачекати декілька місяців.
Соціальний дауншифтинг
Переважна більшість людей, які емігрують в Іспанію, мають вищу освіту і в Україні побудували кар’єру та досягли успіху у професійній сфері.
Але в Іспанії, без знання мови, не маючи місцевого досвіду й соціальних зв´язків, їм доводиться спочатку працювати на значно менш кваліфікованих посадах, ніж ті, які вони обіймали вдома. Омологація дипломів теж відбувається не миттєво.
Потрібні час і додаткові зусилля для досягнення аналогічного соціального статусу, в побудову якого люди вкладалися протягом життя. Не всі до цього готові. Люди можуть вважати, що буде легше поновитися в Україні, ніж починати все спочатку в Іспанії. І чим старша людина, тим більше вона до цього схилятиметься.
Вторинні проблеми, пов’язані з соціальним дауншифтингом, — це недоступність упродовж певного часу деяких фінансових інструментів (кредити, іпотека тощо), якими українці могли користуватися вдома, бо вони прив’язані до стабільного працевлаштування та платоспроможності.
Підбиваючи підсумки, на мою думку, у питанні повернення/неповернення додому українські біженці розподілятимуться таким чином (звісно, з позначкою «переважно», бо кожен випадок — індивідуальний).
Хто може залишитися в Іспанії
- молодь, студенти;
- багатодітні сім’ї, що виїхали повністю та отримують допомогу від держави або благодійних організацій;
- люди з тяжкими захворюваннями, що мають можливість проходити курси лікування в Іспанії безкоштовно і необмежено в часі;
- люди, що втратили все, без надії відновити і без широких соціальних зв’язків в Україні.
Хто повернеться додому
- жінки до чоловіків, які залишилися в Україні, діти — до батьків;
- люди, що зазнали дауншифтингу (погіршення соціального та професійного статусу), повернуться у сприятливе середовище для відновлення соціального стану;
- люди, що мають великі родинні та соціальні зв´язки в Україні;
- люди, готові активно долучитися до післявоєнного відновлення країни.
Хоч би яке рішення було прийняте, важливо усвідомлювати, що вже ніхто не повернеться у 23 лютого. Це буде повернення в нову Україну.
Більше статей Оксани Панкової читайте за посиланням.