UA / RU
Підтримати ZN.ua

ЧЕРВЕНЬ. ВІТЕБСЬК

Подорож до Білорусі — це завжди така несподівана гама суперечливих вражень...Ось я навряд чи міг собі уявити, що одним із найсильніших вражень стане для мене екскурсія до Вітебського універмагу...

Автор: Віталій Портников

Подорож до Білорусі — це завжди така несподівана гама суперечливих вражень...Ось я навряд чи міг собі уявити, що одним із найсильніших вражень стане для мене екскурсія до Вітебського універмагу. Я ніби в дитинство потрапив, побачивши всі ці товари, почувши всі ці розмови — «дайте мені, будь ласка, такого годинника, щоб за місяць не зіпсувався», «а що це у вас за нитки з сорочки виглядають», «ні, панчіх вашого розміру не завозили»... Щось таке несподіване, особлива атмосфера поведінки продавців і покупців: продавці демонструють товар, ніби соромлячись, що мусять таке пропонувати, покупці дивляться на речі з якимсь острахом, ніби розуміють — принесеш додому, а воно розлізеться, зіпсується, зупиниться. Або ще так: не хочеться це вдягати, однак що ж поробиш... І не міг я зрозуміти, яким чином забезпечується цей тріумф соціалістичної легкої промисловості, чому не було в універмазі товарів, які б конкурували з відвертим ігноруванням сучасності білоруськими виробниками.

Однак за сніданком прочитав інтерв’ю президента концерну «Беллегпром», у якому чиновник скаржився на білоруську торгівлю — мовляв, не можна зрозуміти, чому одяг вітчизняних виробників не влаштовує торгівлю і чому вона намагається позбутися нав’язаних квот на закупівлю лахів. «Можна провести експеримент, як поховати легку промисловість. Для цього потрібно взяти і скасувати квоти. І повірте — торгівля нічого не купуватиме, ну нецікаво їй купувати білоруський одяг»...

Спостерігачі багато пишуть про проблеми у білоруській економіці, про боротьбу влади зі свободою слова, про політичну кризу, про зникнення відомих опозиційних політиків... Але, окрім свободи обирати, читати, знати і діяти, є ще така маленька свобода — одягати те, що бажаєш. Лукашенко, який своїми костюмами може позмагатися із багатьма європейськими президентами, позбавив своїх підданих навіть такої простої речі. І що цікаво — «піддані» це чудово розуміють. Коли у розмовах із жителями Вітебська я згадував про незабутню екскурсію до універмагу, відразу ж чув — поки у нас Лукашенко, ми так і житимемо...

До речі, раніше настільки одностайного неприйняття влади все ж таки не було. Завжди знаходилися люди, які намагалися виправдати «бацьку», пояснити, що принаймні для простих людей він багато що робить. Зараз ці ілюзії зникли. І люди згадують політику та президента навіть тоді, коли йдеться про універмаг... А згадуючи, незмінно запитують — невже ж у нього вистачить нахабства балотуватися втретє?