До Рональда Рейгана і в часи його президентства, і тепер, коли він став історичною постаттю, не ставилися і вже не ставитимуться байдуже. І в самій Америці, і в світі є чимало людей, які в захваті від рейганівської спадщини, — як і тих, хто його активно не сприймає. Що ж, можу сказати, що належу до людей, які сприймають цю людину із захопленням, — хоча навряд чи в усьому можу назвати себе його ідеологічним однодумцем. До того ж президентство Рейгана — це роки мого зростання. Я завжди пам’ятатиму слова про «імперію зла» і те, як президент Сполучених Штатів цитував у Білому домі Шевченка — «від молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить...». Моя «справжня» — політична — журналістська кар’єра розпочалася зі знаменитого візиту Рейгана до Москви і з репортажів про цей візит у «Молоді України». Тоді я вперше бачив не телевізійного, а живого Рейгана. Бачив, як працює президент США. Бачив, як виглядає з близької відстані інформаційна машина Білого дому. Американські колеги, звичайно ж, дивилися на втомленого і вже хворого боса без зайвого захоплення — вони вже очікували нового лідера, більш енергійного і більш політичного. До Рейгана тоді ставилися насамперед як до артистичного політика, який не побоявся оточити себе справжніми професіоналами. Це, звісно ж, було. І недаремно Джордж Буш-молодший вирішив працювати із багатьма колишніми соратниками Рейгана. Але варто погодитися і з тим, що нинішнє президентство не нагадує президентство Рейгана...
Померлий президент Сполучених Штатів і не намагався виглядати кабінетним інтелектуалом, не намагався приховати задоволення, з яким грав роль глави держави. Але було ще щось, чого не можна зіграти, чому не можливо навчитися. Це «ще щось» — масштаб особистості. Рейган був таким несподіваним самородком у часи, коли видатних політиків не бракувало, але на їхньому тлі він відрізнявся якоюсь абсолютно «несучасною» — навіть на той час, я вже не кажу про нинішній — моральністю. Іноді його вперте бажання називати зло злом виглядало майже дитячим — однак зменшення зла і зникнення однієї з його імперій відбувалося не в останню чергу саме завдяки цій майстерно зіграній дитячій наївності.
Сучасній політиці настільки не вистачає цієї моральності й цих масштабів, що часи Рональда Рейгана починають здаватися давньою епохою лицарів круглого столу, коли літали відьми і дракони, в лісах водилися дивні чудовиська, а політики не брехали оточуючому світу навіть заради великої мети. Можливо, зрозуміле протистояння систем дає можливість з’явитися таким масштабним політикам, як Рональд Рейган, а теперішній невизначений час і потребує зовсім інших розмірів, не знаю, до того ж це мало б стати темою окремих нотаток. Знаю тільки, що масштабною постаттю Рейган виглядає не тільки з дистанції — навіть у часи його президентства було очевидним, що ми є свідками історичних подій і гідного ставлення першої особи до своєї ролі в цих подіях. Поруч із Рональдом Рейганом навіть тоді, коли відчувалося, що він старанно грає президентську роль, можна було відчувати себе причетним до самої Історії і бути впевненим, що ця історія справдить твої навіть найсміливіші бажання...