UA / RU
Підтримати ZN.ua

ЧЕРВЕНЬ. ПОДІЛ

Мої московські приятелі, що відвідували Київ, серед головних вражень згадали про те, як змінився П...

Автор: Віталій Портников

Мої московські приятелі, що відвідували Київ, серед головних вражень згадали про те, як змінився Поділ, як приємно стало прогулюватися його вуличками, як несподівано «проявився» альтернативний набундюченому й переповненому натовпами Хрещатику центр міста... Я не дуже звернув увагу на ці оцінки, хоча б з причини, що для мене Поділ змінився багато років тому, коли його підфарбували й він позбувся своєї радянської зашарпаності. Однак зараз я дійсно почав констатувати зміни в характері Подолу — зміни скоріш ритмічні, ніж кольорові. Поділ ХІХ сторіччя навряд чи був місцем для етнографічних прогулянок, проте він виглядав справжнім центром економічної активності. Зараз Поділ перестає бути заповідником і виглядає вируючим районом — нехай ми розуміємо економічну активність інакше, ніж сто років тому...

Написав «районом» і подумав, що це скоріш данина адміністративно-територіальному поділу, ніж моєму справжньому уявленню про Поділ. Для мене він завжди був іншим містом, навіть іншим світом — настільки для мене, звиклого до верхнього міста, Поділ відрізнявся від Києва. Звичайно, можна зауважити, що це до певної міри було генетичне тяжіння до району, який ще довгі десятиріччя після майже повного зникнення євреїв сприймався як єврейське містечко. Однак Поділ — і в цьому йому пощастило набагато більше, ніж краківському Казімежу — ніколи не був чимось на зразок гетто, єврейське життя продовжувалося в ньому у сполученні з життям інших громад і перехлюпувалося у верхнє місто, до Печерська, а іноді аж до Липок. І тому Поділ міг зберегти пам’ять про втрачену єврейську присутність і залишитися для мене живим і теплим... Я тільки не знав, чи можна так розділяти такі близькі географічно райони одного й того ж міста, відстань між якими можна було перетнути за кілька хвилин. І зрозумів, що можна, тільки з часом і не в Києві. Блукаючи по «зразково франко-швейцарській» Женеві, можна за п’ять хвилин потрапити в італійське за характером містечко Каруж. Від Женеви Каруж відділяє невеличкий місток, туди ходять не поїзди, а міські трамваї, а проте на вулицях Каружа ти починаєш відчувати себе дійсно в іншому місті і в іншому світі і ніщо вже не нагадує тобі про Женеву, аж доти, доки ти не вирішиш проїхати кілька зупинок трамваєм у зворотний бік. І усвідомлення того, що окрім міста-супутника може бути ще й місто в місті, остаточно перетворило в моєму уявленні київський фунікулер в міжміський транспорт...

Поділ міг здаватися «просто Києвом» тільки в часи суцільного нівелювання — вже в їхньому фіналі він почав набувати власних, неповторних рис. І з роками цей процес буде тільки прискорюватися, бо його диктуватиме сама архітектура Подолу, сама логіка розташування між Андріївською церквою і Дніпром. Києву не пощастило, як Москві, бути оточеним колом блискучих міст-ансамблів, проте йому пощастило, як Парижу, зберегти міську своєрідність своїх історичних районів. І Поділ — просто найяскравіша ілюстрація цього.