А у вас є документ, який категорично забороняє хворіти, сердитися, задаватися, старіти й занепадати духом? Смію вас запевнити — і не буде, якщо не поїдете на Черкащину й не візьмете участі в екскурсійно-фольклорній програмі «Козацькому роду — нема переводу». Під час захоплюючої подорожі в Холодний Яр — унікальну пам’ятку природи, історії та культури — у кожного екскурсанта є шанс поповнити лави Українського козацтва. Всі спритні, сміливі й метикуваті туристи, котрі вміють гарно повеселитися й уміють цінувати застілля, їдуть додому справжніми козаками й козачками. Звісно, з грамотою, яка це підтверджує. Нею тепер може похвалитися й кожен столичний журналіст, що недавно побував на Черкащині в рамках прес-туру, організованого Держтурадміністрацією України, Національною туристичною організацією та місцевою облдержадміністрацією.
Майже півторамільйонна Черкаська область розташована в самісінькому центрі України. Серце країни по праву може служити її візитною карткою. Тут, як і в будь-якому іншому регіоні, достатні умови для процвітання туристичної галузі. І водночас повсюдно характерна відсутність належного рівня відповідної інфраструктури.
Черкащина — це насамперед край Тараса Шевченка. У селі Моринці народився майбутній геній українського народу, а на Чернечій горі біля Канева знайшов вічний спочинок. Із Черкащиною нерозривно пов’язане ім’я й іншого нашого славного співвітчизника — Богдана Хмельницького. Тут, у селі Суботів Чигиринського району, що було власністю його батька — козацького сотника Михайла Хмельницького, майбутній гетьман провів свої дитячі роки. У своїй гетьманській резиденції, старовинному місті Чигирині — першій столиці незалежної України, Богдан приймав послів із багатьох країн Європи. З Чигирина ж Хмельницький керував військами під час Визвольної війни українського народу, тут підписував свої знамениті універсали. Піснями та легендами вплелися в гілки вікових холодноярських лісів думи про Коліївщину, гайдамак і їхніх ватажків Максима Залізняка й Івана Гонту, героїв національно-визвольної боротьби Івана Богуна та Максима Кривоноса...
Одна з найкоштовніших перлин Черкаської області — уманський державний дендрологічний парк «Софіївка» НАН України. Розповідати про цю видатну пам’ятку садово-паркового мистецтва неможливо, як неможливо описати словами геніальну картину. Вигадливі пейзажі, екзотичні рослини, античні скульптури, мальовничі водойми, каскади, фонтани, кам’яні гроти створюють надзвичайно гармонійний, чудовий ансамбль. До речі, знавці стверджують, що саме на початку осені «Софіївка» зовсім особливо, по-чарівному прекрасна.
А до чого гарна природа Черкащини! Наче серце України ввібрало в себе все найкраще, що є в країні. Рівнини тут сусідять із пагорбами, є глибокі долини й озера, гірські річки й «прикарпатські» пейзажі. Що не менш важливо — природа області не лише тішить око, а й сприяє ефективному оздоровленню. Черкащина — один із небагатьох екологічно чистих регіонів країни, з лікувальним кліматом.
Здавалося б, парадокс: маючи настільки потужний потенціал для розкручування області як туристичного центру мінімум загальнодержавного масштабу, Черкащина, за словами місцевого губернатора Вадима Лешенка, «сьогодні лише заявляє про себе як про туристично привабливий регіон». Але це парадокс лише для тих, хто не знайомий із нашими реаліями. Чому підприємці лише починають освоювати прибережну частину Дніпра, яка могла б давним-давно обрости мережею класних курортів-санаторіїв? Чому розробкою постійно діючих туристичних маршрутів черкащани лише планують зайнятися? Чому з 30 місцевих готелів, кемпінгів, мотелів і турбаз діє всього половина? Чому Умань, де розташована могила засновника релігійного вчення брацлавських хасидів цадика Нахмана і куди вже не один рік здійснюють паломництво віруючі євреї-хасиди з усіх країн світу, досі не здатна приймати їх на належному рівні й, безумовно, отримувати від цього максимальну вигоду? Чому «Софіївка» озброєна лише одним готелем усього на 20 місць, а спорудження нового великого готелю — нехай і не довгострокова, проте лише перспектива?.. Зрештою, чому ми ніяк не позбавимося кепської звички все відкладати на світле завтра, іноді нічого не роблячи для його якнайшвидшого наближення?..