Разом із національною командою України у свій похід, мета якого фінал чемпіонату Європи, відправилася й молодіжна збірна країни по футболу. З осені 1999 року її очолює авторитетний фахівець — Володимир Онищенко. Свого часу він виступав не лише в «зоряному» складі київського «Динамо», а й пройшов сходинками всіх збірних команд СРСР — від юнацької та молодіжної — до першої. Торішня осінь склалася для підопічних Володимира Івановича нелегко: після важкої нічиєї з поляками та перемоги у виїзному матчі у Вірменії, українська «молодіжка» провалилася в Норвегії — 1:3. На думку деяких скептиків, шанси в команди «U-21» на перше місце в груповому турнірі зведені до мінімуму.
— Однак вони все ж є, — не погоджується зі своїми опонентами Володимир Онищенко. — Попереду нас суперники з Білорусії та Норвегії, які набрали по дев’ять очок. Подальша доля нашої команди буде остаточно зрозуміла після київського поєдинку з білорусами. У випадку перемоги над суперником, ми практично наздоженемо його. Розвинути успіх ми змогли б в Уельсі...
— До речі, що із себе являє валлійська команда?
— У нашій групі будь-яка команда спроможна піднести сюрприз. Не варто оцінювати силу команди лише виходячи з її місця в турнірній таблиці. Валлійці традиційно сильно грають у себе вдома. Можливо, їхній команді не вистачає майстерності, але це з лишком компенсується високими морально-вольовими якостями, помноженими на атлетизм.
— Яка пріоритетна мета вашої роботи? «U-21» сприймається головним футбольним штабом країни як самостійна одиниця, або ж як своєрідна лабораторія, де плекаються кандидати для національної збірної?
— Я б не став розмежовувати акценти. Безумовно, коли ми виступаємо у відбірному турнірі, то повинні прагнути виграти його. Проте разом із цим ми одночасно готуємо хлопців до головної команди країни. Рейтинг ФІФА та УЄФА врешті-решт визначається за виступами національної збірної. Саме вони й засвідчують, на якому рівні перебуває футбол у кожній конкретній країні. Функції ж юнацьких і молодіжних команд мають бути підпорядковані виступам першої збірної.
— Напевно, саме цим і пояснюється той факт, що під прапори національної команди запрошені ваші «рекрути» — Лисицький, Несмачний, Тимощук і Каліниченко.
— Коли Валерій Лобановський запропонував мені очолити молодіжну збірну, ми з ним детально обговорили чимало аспектів наших взаємовідносин. Для кожного молодого футболіста — велика честь бути запрошеним до елітної команди країни. І якщо наші хлопці сподобалися наставникам національної збірної, отже ми працюємо не дарма.
— Які головні проблеми в роботі з «молодіжкою»?
— Насамперед вони пов’язані із селекційною роботою. Разом із моїм колегою Валерієм Зуєвим ми переглянули близько 60 кандидатів. З їхнього числа були відібрані найталановитіші. Команду ми ліпили, якщо можна так висловитися, по крупинках. Сьогодні до неї входять хлопці з 9—10 клубів. Це створює додаткові труднощі у виробленні техніко-тактичної концепції. Приміром, білоруська команда сформована на базі клубу «Бате». Ось чому вони виглядають зіграними, прекрасно розуміють якого маневру слід чекати від партнера. Нам же доводиться чимало часу витрачати на притирання. До того ж, багатьом хлопцям необхідно часто пояснювати прописні істини. Їх «шкільна освіта» не дозволяє відразу вийти на рівень необхідних у міжнародному футболі показників. Я повністю підтримую ініціативу Федерації футболу України в створенні дитячо-юнацької ліги. Політичні катаклізми минулого десятиліття грунтовно зруйнували інфраструктуру українського футболу. За часів моєї молодості обдаровані особистості з’являлися в усіх регіонах України. Сьогодні цей процес практично зведений нанівець. Тим часом футбол у світі еволюціонує. Ми відстали, і якщо хочемо ввійти до групи провідних футбольних країн, то зобов’язані якнайуважніше поставитися до реформації дитячо-юнацького футболу. Молодіжні збірні Франції, Норвегії, Англії грають у сучасний футбол. Нам поки що до їхніх висот, як кажуть, сім верст до небес і все — пішки.
— Мені здається, що у ваших словах пролунали ностальгійні нотки...
— Не зовсім, хоча мені часто згадуються радянські часи, коли дитячо-юнацькому футболові приділялася найпильніша увага. Саме тому на місце в команді претендувало до десяти юних талантів. І як наслідок — перемоги в міжнародних турнірах. Юнацькі збірні СРСР дуже часто ходили в призерах континентальної першості й навіть вигравали його. Зверніть увагу на те, що лише в Києві та Донецьку існують потужні клуби — «Динамо» й «Шахтар». І то лише завдяки таким меценатам як Григорій Суркіс і Рінат Ахметов. Проте всю цю роботу я б назвав як «сьогодні на сьогодні». Необхідно подумати про завтрашній день всього українського футболу. Зусиллями одинаків уже не можна зрушити віз із місця. Якщо ми безрезультатно втратимо ще кілька років, то відродити наш футбол буде з кожним днем дедалі важче.