Ця назва першого розділу відображає головну суть нової книги Юрія Шаповала «Невигадані історії», яка нещодавно вийшла у світ (К.; Світогляд, 2004. — 351 с.). Автор багатьох монографій, керівник авторських колективів, відповідальний редактор та упорядник численних науково-документальних видань з історії України присвятив свою працю пошукам історичної правди, бо, як гласить біблійна істина, немає нічого таємного, яке не стало б явним. Зібрані в книзі есе автора за останні 10 років присвячені непростим історичним подіям, колізіям, діючим особам, впливу радянської політичної системи на долю особистостей, їх взаємодії. При цьому йдеться про конкретний історичний відрізок, починаючи з 20-х рр. ХХ століття, про владу, яку називають тоталітарною, про складні й трагічні сторінки історії.
Написана в жанрі історико-наукової публіцистики, книга привертає увагу як тематикою, так і формою викладу — досить привабливою і загальнодоступною. Проблематика розглядається в книзі через історичні події, долі конкретних осіб, на основі дослідження значного фактичного матеріалу. Автор пропонує свої відповіді на питання: що і як відбувалося в політичному житті України ХХ ст., чому так сталося, якими були і ті, хто кидав виклик сталіністам, і ті, хто слухняно служив тирану. Трагічна доля жертв голодомору 1932—1933 рр., соловецьких в’язнів, яких розстріляли понад 65 років тому, тих, хто з 22 червня 1941 р. воював з гітлерівцями; протистояння різних сил в Західній Україні в 40-х рр., діяльність В’ячеслава Молотова, Лазаря Кагановича, Лаврентія Берії, Леоніда Брежнєва, Петра Шелеста, Володимира Щербицького та інших, постійні спроби моральної й політичної реанімації Йосипа Сталіна… Все це відтворюється на основі різноманітного, часом унікального й невідомого документального матеріалу із недоступних раніше фондів колишніх державних партійних архівів, а також архівів ДПУ—НКВС—МДБ—МВС—КДБ—СБУ. Широко використано публікації преси, спогади сучасників, в т.ч. й учасників подій. Все це дало можливість автору робити висновки, узагальнення, давати оцінки, які грунтуються не на абстрактних постулатах (нових чи старих), а на дослідженні відповідних джерел.
Такий підхід доносить до нас так би мовити «живі» голоси з минулого, спонукає читача до самостійної оцінки історичних постатей, подій, явищ.
Зрозуміло, використаний в книзі документальний матеріал не дає повної картини ХХ століття. Надто складні, багатоликі, суперечливі були конкретні історичні обставини й дії багатьох у той час. Та й з усього многогранного життя в книзі зображена тільки та політична сторона і ті діячі, про яких багато років писали напівправду, відверту неправду або ж взагалі не згадували.
Однак події, відтворені в книзі, об’єднані в ній не випадково. Зокрема, доля дійових осіб — тих, хто перебував на тодішньому політичному олімпі, і тих, хто потрапляв під жорна системи, — віддзеркалювала характерні риси свого часу. Все це у сув’язі — людські долі й діяльність певних особистостей, поза якими не буває історії. Автор показує, що порядність і підлість, романтизм і пристосуванство, жорстокість і гуманізм притаманні конкретним людях, їхнім рисам характеру, діянням, здобуткам і втратам.
У книзі багато нових цікавих і промовистих документальних даних, які відтворюють погано знані чи зовсім невідомі реальні події і тенденції. І це дуже важливо як з точки зору опанування історичної правди, так і зважаючи на поширені останнім часом настрої щодо релятивності історичного знання. Наукове пізнання має відчутну суб’єктивну сторону, але при дослідженні подій минулого дуже важливо, як нам здається, не абсолютизувати і не доводити до крайностей авторський підхід.
У книзі подається цікавий матеріал про життя Михайла Грушевського, обставини його діяльності в 1931—1934 рр., про передчасну кончину великого українця. Автор розмірковує чи був Микита Хрущов «шахраєм найвищого гатунку», а Петро Шелест — «партійним націоналістом», про роль Володимира Щербицького в долі України.
У книзі розповідається про життя одного з керівників українського відродження 20-х рр. Олександра Шумського. Принципове ставлення до душителів національної культури врешті-решт привели його, як і три чверті складу тодішньої КП(б)У до ГУЛАГу, а потім і в небуття. Але не в результаті самогубства, як довгий час вважалося, а внаслідок таємної операції, проведеної МДБ.
Складним, суперечливим, трагічним постав у книзі Микола Скрипник. Не ідеалізуючи, показуючи його жорсткий, а часом і жорстокий характер як політика, Ю.Шаповал застерігає проти однобічного тлумачення діяльності Скрипника. Йдеться про намагання останнього поєднати вірність своїм партійним ідеалам із боротьбою за розвиток української культури, захист української мови, сприяння розвитку національної освіти, музики, театру, образотворчого мистецтва, науки, розширення рамок української державності. При подальших наукових розвідках було б бажано звернути більше уваги на теоретичний доробок цього діяча. Адже декількатомна збірка творів Скрипника з питань національної політики не тільки виразно свідчить про його світогляд, але й послужила однією з причин цькування та передчасної загибелі. «Батько народів» не терпів конкурентів. Вважаючи себе знавцем №1 з національного питання, він ніяк не міг змиритися з появою в «провінційній Україні» збірки творів із цієї проблематики, яка вигідно відрізнялася від його доробку з цих питань.
А що ми раніше знали про Михайла Волобуєва, крім декількох рядків в енциклопедичних виданнях? Дослідивши його публікації, документи, архіви, зокрема й знайдену ним у сховках колишнього НКВС кримінальну справу, Ю.Шаповал відтворює погляди славнозвісного економіста, показує, як душили й духовно калічили вченого. Його «провина» полягала в намаганні розглядати Україну як історично сформований народногосподарський організм, у пропозиціях враховувати специфіку економіки УСРР. Висловлена Волобуєвим думка про те, що Україна не лише «Південь СРСР», але й Україна, що її економіка має перш за все працювати на свій народ, прирекла автора та його публікації на справжній погром.
У книзі змальовано жорстоку соловецьку трагедію українських в’язнів, а також «повелительную необходимость» 1932—1933 рр., яка по суті була кривавим злочином і призвела до страшної трагедії голодомору, операцію «Вісла» та інші трагічні події української історії. Автор розмірковує над долею ОУН і УПА, полемізує з думками інших науковців про характер політичного і воєнного протистояння в Західній Україні в 40-х рр. ХХ ст. Цікавими є роздуми про Й.Сталіна, його спадщину у просторі часу з точки зору її втілення, духу принципів. Ідеться про необхідність «адекватно оцінити його спадщину і її все ще небезпечні наслідки».
Книга Ю.Шаповала знайомить пересічного читача з багатьма документами, вводить у науковий обіг невідомі матеріали, привертає увагу до складних сторінок історії України. Вона на фактичних подіях минулого веде до роздумів над долею свого народу, кращою частиною якого були визначні історичні постаті, знищені людиноненависницькою системою.
Не з усіма висновками автора можна погодитися, але вони відкривають шлях до діалогу. Чи то про далеко неоднозначний початок Другої світової війни та її складової — Великої Вітчизняної війни, чи то про причини усунення Хрущова — адже зображення цієї «акції» тільки як перевороту було б невиправданим спрощенням ситуації тощо. Йдеться й про використання відповідної термінології.
Нова книга Ю.Шаповала дає значний обсяг цікавої, великою мірою нової історичної інформації, пробуджує роздуми, спонукає до самостійної оцінки складних явищ. І хочеться сподіватися, що історична правда, відображена в даній книзі, а не суб’єктивні ідеологеми, коли одна схема замінюється не менш однобічною, допоможе нам і нашим нащадкам пізнавати історичну правду, уникати трагічних помилок у майбутньому.