Вибрики природи, які перетворили монументально-засніжені і арктично-холодні київські вулиці у бурхливі весняні карпатські річки, не заохочували, здавалось би, до залишення затишних квартирних територій. Проте ще за півгодини до початку завершальної в 16-му сезоні зустрічі під егідою клубу «Співоча родина» в Київському міському будинку вчителя вже юрмився люд. Аншлаг — вельми приємне слово для учасників будь-якого дійства: в доволі місткий зал довелося заносити додаткові стільці.
Такий інтерес викликало очікування спілкування з універсальними особистостями (чи, як вони самі себе з гумором відрекомендували, — «співучою та балакучою родиною») — Ірен Роздобудько та Ігорем Жуком.
«По вічній дорозі» — таку філософську назву обрали митці для свого творчого вечора. Дуже добре, коли режисерська частина сценічного дійства залишається непомітною, — розмова між гостинними господарями і щирими гостями вийшла справді родинною.
Сатиричні, ліричні, часом схожі на балади чи притчі, пісні Ігоря Жука та житейські розповіді Ірен Роздобудько вміло поєднувались із якісним відеорядом фрагментів документальних і художніх фільмів до створення яких подружжя доклало свій талант. До розмови з Ігорем та Ірен долучилися знані письменники і журналісти Лариса Денисенко, Леся Воронина, Галина Цимбал. Цілком органічно поєдналися з атмосферою, що панувала в залі, голоси і музика учасників сумського театру поетичної пісні «Шансон».
Суть словосполучення «вічна дорога» увиразнилася і конкретизувалася після того, як митці розповіли про свою нещодавню подорож до Святої Землі. Ігор Жук зауважив, що його приятель, котрий давно живе в Ізраїлі, запрошуючи в гості, сказав: «Врешті, ти маєш побачити ті місця, про які розповідаєш у своїх піснях!». Єрусалим, Назарет, Стіна плачу, Гетсиманський сад, зелене, охайне поле, що десятки століть очікує на пророкований Армагеддон…
Цікава розповідь — шкода, що коротка. Кажуть, скоро для українців буде скасовано візи до Ізраїлю — добре, якби встигнути до Страшного Суду доторкнутися до древніх каменів і тисячолітніх олив…
Один із фільмів, частини якого демонстрували під час вечора, має назву «Кайрос». Це ім’я давньогрецького бога, наймолодшого сина Зевса. Цей безсмертний хлопець із чубом, схожим на козацький оселедець, опікувався часом, наповненим змістом, і миттєвостями людського щастя. Як переконує життя, таке скупе на радісні події, — нелегко вхопити цього бога за чуприну. Тож варто подякувати Ірен Роздобудько, Ігорю Жуку та всій «Співочій родині» за кілька приємних годин, наповнених сенсом буття.