Слово «куранти» походить від французького courant - той, що біжить, тече. Дуже символічно, адже йдеться про річку під назвою «час». А найвідоміші на планеті куранти - лондонський Біг-Бен, празький Орлой, московські - наче її, річки, різноликі маяки. Кожен зі своєю долею, харизмою, ментальністю...
Їхній побратим на головному корпусі Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут», звісно, не може змагатися зі знаменитими на весь світ годинниками ні славою, ні масштабами, ні віком. Але в нього - своя історія. Цікава і пізнавальна.
Як відомо, ансамбль перших будівель Київської політехніки, вирішених в одному стилі і об’єднаних єдиним масштабом, було побудовано наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття за проектом архітектора Ієроніма Кітнера. (До речі, КПІ став піонером серед студмістечок України, розміщених автономно.) Красу і пластичність його історичних будівель можна оцінити й сьогодні. Вони виконані у техніці так званої цегляної архітектури без наступного оштукатурювання. Світлі відтінки цегли надають легкості східчастим силуетам. Виділені частини фасадів увінчані уступами - середньовічні замки та й годі!..
За початковим задумом Кітнера, годинник мав розміщуватися на фронтоні головного корпусу. Там є ніша, куди його чудово можна було «вписати». Проте це сталося вже набагато пізніше. На фотографіях передвоєнного періоду видно стрілки годинника з римським циферблатом. У повоєнний період одночасно з будівництвом нових корпусів КПІ проводилася реконструкція старих, які мали на той час дуже непрезентабельний вигляд: з віком цегла, з котрої їх побудовано, дуже потемніла, й історичні будівлі різко дисонували з новими. Тому «стареньких» і вирішили висвітлити. З допомогою піскоструминної технології повернули будівельному матеріалу первозданний вигляд, а розроблений хіміками інституту захисний склад з успіхом згодом його «законсервував».
Паралельно інститутським приладобудівникам поставили завдання виготовити електромеханічний годинник. Сьогодні його можна бачити у музеї університету. Як на нинішній час, це досить громіздка конструкція: двигун, кілька блоків електроживлення... Проте годинник досить справно пропрацював до столітнього ювілею КПІ.
Після ювілейних торжеств у керівництва вузу народилася ідея встановити новий електронний годинник із використанням сучасних цифрових технологій та ще й із боєм курантів і мелодією. При цьому повністю модернізували й електромеханічну складову годинника. Замінили навіть стрілки, щоб вони гармоніювали з циферблатом, але виготовили їх, як і стрілки на старому, з міді.
- Задум був такий: перед початком кожної години і бою курантів лунає мелодія, - розповідає член-кореспондент НАНУ, проректор з наукової роботи Михайло Ільченко. - Яка мелодія?.. Наприклад, годинник у корпусі Севастопольського національного технічного університету грає «Севастопольський вальс». Наш міг би виконувати, відповідно, «Київський...». але здалося, що буде найлогічніше, коли він звучатиме по-університетському. Довго шукати таку мелодію не довелось, це музика приспіву «Маршу студентів КПІ», написаного в 1950 році вихованцем інституту Володимиром Чубинським. Ну, а що стосується бою курантів, то тут ми, недовго думаючи, вирішили запозичити звичне звучання кремлівських.
Примітно, що В.Чубинський - не просто однофамілець, а правнук творця нашого національного гімну! Володимир був неймовірно талановитою людиною з драматичною долею. У довоєнні роки через «націоналістично-дворянське» походження він із матір’ю змушений був переховуватися від репресій за кордоном. Чубинський практично не чув рідної мови, тому майже вся його поезія російськомовна. Здобувати вищу освіту Володимир приїхав до Києва, вступив у Київську політехніку, блискуче вчився, почав писати пісні. Саме тоді й народився «Марш студентів КПІ», який понад півстоліття є музичною візитівкою вузу. І вже більше десятка років щогодини передує бою його головного годинника.