UA / RU
Підтримати ZN.ua

Бруклін. Книжки й боги

Цей звабливий ловець людських душ вичерпав моє терпіння. На дитячому майданчику в центрі Брукліна, куди я привів онука, мене намагався навернути в євангелічну віру стопроцентний киргиз!..

Автор: Юрій Кирпичов

Цей звабливий ловець людських душ вичерпав моє терпіння. На дитячому майданчику в центрі Брукліна, куди я привів онука, мене намагався навернути в євангелічну віру стопроцентний киргиз! Несповідні шляхи Господні.

Щодня на ґанку (а будинків у Брукліні півмільйона!) я знаходжу рекламу. Недавно всім дісталося по два примірники «Йеллоу пейджис» — том на 740 сторінок (справді жовтих), місцевий довідник. Половина мешканців їх не взяла, й томи відразу дісталися сміттярам. Я взяв і тепер вивчаю.

Перше, що впадає в око, вплив Інтернету, від нього, виявляється, страждають не тільки газети й часописи! Всі рекламують себе в мережі. Поруч із моїм будинком дві російські книгарні, але в довіднику їх немає, як немає й найбільшої — «Санкт-Петербурга», що на Кінгс-хайвей. Їх усього залишилося десятків зо три. Не так вже й мало, звичайно, у порівнянні з Донецьком або Києвом, а, втім, американці не мають звички говорити про якусь особливу свою духовність чи про націю, яка найбільше читає. А з духовністю взагалі бажано визначитися точніше.

Коли Ісуса намагалися впіймати на антагонізмі духовної й мирської влади — історія з динарієм — він мудро відповів: кесарю — кесареве, а Богу — Богове. Але що ж залишається самій людині? Я (поки що) переконаний атеїст і не розумію претензій церкви на духовний світ. Чого б це? А Бруно? А Галілей? А список заборонених церквою книжок? А інквізиція? Та коли й наші кесарі починають лізти в душу... Не варто було, приміром, Ющенкові проштовхувати об’єднання церков, втручатися в цю сварку — самі розберуться, тим більше що церква відділена від держави. Не варто взагалі підкреслювати свою релігійність і схильність до якоїсь церкви в поліконфесійній країні — це глибоко особиста справа.

А тепер про бруклінські церкви. Я не можу навіть перекласти назви деяких із сотень церков і сект, наведених у довіднику! Чув про це, але не вірив, поки не побачив. Мені, атеїстові, подобається Америка. Вона релігійна, але кожному дає вірити у свого Бога. Надзвичайне різноманіття церков і фантастична свобода віросповідання. Та й непоганий це бізнес. Укотре переконуюся, що головне не віра, а свобода. Зокрема й свобода вірити. У кожної людини свій Бог, і не треба втручатися в їхні стосунки, поки це не заважає іншим.

Дивлячись на різноколірність дітей, котрі йдуть до школи, розумієш, що тут важко ввести указом викладання якихось особливих релігійних цінностей або історії релігії, хоч би як цього хотілося. В Україні й Росії з цим простіше. Дітей, звичайно, шкода, вони в цьому разі беззахисні, але до чого тут духовність? Що ви розумієте, вживаючи це слово? Коли тільки віру, то більш духовного місця, ніж Бруклін не існує, нехай район і не з елітних. Ось стислий перелік церков. Риз (облачень) — одна. Апостольських церков — двадцять п’ять. Покликаних богом — одинадцять. Баптистів — сто сімдесят три. Баптистів незалежних — одинадцять. Баптистів півдня — дві. Біблії — одна. Братій — чотири. Божого дару — дві. Християнських церков — дев’ятнадцять. Християнської науки — чотири. Христа — дванадцять. Бога — тридцять шість. Ісуса Христа святих останніх днів — шість. Конгрегаційних церков — одинадцять. Учнів Христа — п’ятнадцять. Євангелічних — одинадцять. Православних — шістнадцять. Церков Свідків Ієгови — двадцять дві. Лютеранських — тридцять дев’ять. Менонітських — дві. Метафізичних — дві. Методистських — тридцять шість. Назареянина — дев’ять. Церков різних сект — сімдесят три! П’ятидесятників — двісті одинадцять. Пресвітеріан — двадцять три. Адвентистів сьо­мого дня — сорок дев’ять. Єдності — дві. Інші церкви й секти — чотириста двадцять шість!

Ух-х! Разом 1256. І, крім того, 223 синагоги. Серед православних церков більше грецьких, кілька російських і одна українська. До числа церков різних найменувань і сект входять ісламські центри (їх або мало, або вони не прагнуть популярності), є китайські й корейські. Секти — найрізноманітніші й часом дуже дивні. Ідея Бога взагалі не з пересічних, але невичерпна винахідливість людини в її спробах прилучитися до Бога вражає!

Загалом на два з половиною мільйони бруклінців припадає приблизно півтори тисячі місць спілкування з Богом. Крім інших девізів Брукліна, є й такий: місто церков. 47 мільйонів жителів України, наскільки я пам’ятаю, обходяться п’ятнадцятьма тисячами церковних приходів, тобто їх удвічі менше на душу населення. Мабуть, ми беремо не кількістю, а якістю.

Але Бог із нею, з релігією. Вона приватизувала мораль і її правила так само безпардонно, як наші олігархи нашу країну, хоч прав на це в неї було не більше, ніж у них. Але ж мораль древніша за будь-яку релігію! На жаль, скептикам доводиться нелегко в наш освічений час, тому залишимо це питання на совісті церков. Набагато більший стосунок до духовності, на мій погляд, мають бібліотеки. Тому їх так ретельно палили — і християнські ієрархи, і мусульманські. Опікунські ради американських шкіл теж не дрімають і цілком адекватні радянській цензурі.

Цього разу я налічив майже вісімдесят бібліотек. Багато? У довіднику 2002 року їх було, як мені пам’ятається, сто п’ятдесят. Знову Інтернет? Можливо. Час книжок минає. Ми жили в країні, яка найбільше читає, (так нам казали), а наші діти не хочуть читати. Скільки бібліотек у Києві? У Москві? Про Донецьк годі і згадувати, двох десятків не набереться. Але, крім кількості, є ще й якість. У центральній бруклінській бібліотеці вісімсот п’ятдесят комп’ютерів у читальних залах...

Проте кількість церков, синагог і бібліотек мерхне перед інший цифрою. У «Йеллоу пейджіс» наведено телефони й адреси clergy, кліру, священиків. Їх три тисячі двісті(!) і здебільшого це рабини, тобто, крім масової роботи з віруючими, ведеться також індивідуальна. І ребе не тільки представник Бога і його тлумач, цим він займається в синагозі. У повсякденному житті він учить жити. Одні спеціалізуються на страховках, другі на нерухомості, треті на сімейних проблемах тощо. Православні священики, як у вас із цим?

Євреї взагалі практичні, вони відразу уклали договір із Богом і досі обидві сторони його дотримуються, вони обраний народ. Християни ж суто умоглядно люблять їхнього творця, який нічого їм не обіцяв. Це вже апостол Павло вирішив, що християнство має бути універсальним — і для еллінів і для іудеїв. Щоправда, останні з ним не погодилися. Для них Христос реальна особа, талановитий учитель, але свої таланти він використовував украй невдало. Принаймні його твердження, що не людина для суботи, а субота для людини дратує ортодоксів надзвичайно. Деякими районами Єрусалима не варто проїжджати в суботу на машині — можуть і камінням закидати...

Багато чоловіків у чорних костюмах і капелюхах із пейсами бачимо ми з онуком по дорозі в дитячий садок, зустрічаємо і «Феррарі», й «Бентлі» перед їхніми доглянутими будинками, очевидно, Бог — це хороший бізнес і немає нічого практичніше за хорошу ідею!

Що ж до монаршої сверблячки стосовно єдиної церкви, то Америка вже перехворіла цим. Народ виявився розумнішим за своїх правителів і не дозволив їм втручатися у свою особисту справу — стосунки з Богом. І він, як завжди, правий. Ідея уніфікації давно померла, але будівництво Національного собору на Святому Пагорбі у Вашингтоні лише тепер, через багато десятків років після початку, наближається до завершення.

Кажуть, він у флорентійському стилі, але це важко роздивитися за таких габаритів. Ні, це не витончений і вигадливий стиль Флоренції, це добре нам знайомий імперський стиль! Нині собор віддали в управління англіканській церкві, й там відбуваються спільні богослужіння за участю ієрархів основних конфесій, а також співають за упокій президентів-католиків. Їх було небагато, всього чотири. Католикам нелегко в демократичної Америці — занадто відкрите й, попри релігійність, скептично-вимогливе суспільство. І все ж їм легше, ніж невіруючим...

Американці тепер готові голосувати за леді-президента, за афроамериканця, за мормона, навіть за представника нетрадиційної сексуальної орієнтації, але не за атеїста! Вкладіть у мою виборчу кампанію хоч мільярд, хоч десять — нічого не вийде. Можна змінити конституцію й дозволити стати президентом людині, яка не народилися в США (на це готові піти законодавці, з огляду на популярність Шварценеггера), але атеїстові шлях закритий. За нього проголосують не більш як десять відсотків виборців.

Чи сумую я з цього приводу? Анітрохи. Не віра рухає гори, а скептицизм. Саме скептики створили нашу цивілізацію, а віруючі лише сліпо користуються її плодами. Так, не буду заперечувати, з вірою значно легше жити. Як в армії — не треба думати. Сказав старшина — лівою, отже, всі дружно крокуємо лівою. Сказав президент — ось він, ворог, отже, всі як один на супостата. А Ірак там це чи Чечня — яка різниця.

І все ж різниця є. Вона у свободі вибору. Продивіться канали американського телебачення — скільки релігійних! Із ранку до вечора проповіді. Коли вже ти віриш у щось і віриш дуже, то цілком можеш стати фундатором нової релігії, й далі все залежить тільки від твоїх здібностей. Можна стати й Богом! Люди такі довірливі...