Чи багато у взаєминах між братами та сестрами залежить від виховання в родині? Здавалося б, найближчі люди мають підтримувати одне одного на складному життєвому шляху, нерідко саме так і буває. Але трапляється, що вони і знати одне одного не хочуть або ж узагалі ворогують.
Колись у давнину між найближчими родичами, найчастіше між кузенами та кузинами, укладали шлюби, ці шлюби здебільшого мали характер династичних — адже йшлося про збереження права спадкування престолу в колі однієї родини. Траплялися, щоправда, і приклади справжнього кохання: так, в основу угорського фільму «Моє ім’я Зонненшайнен», присвяченого історії однієї єврейської родини, лягла історія про те, як рідні брат і сестра стали чоловіком і дружиною, причому на цьому рішенні наполягла саме сестра. Приклади такого кохання й взаємної симпатії братів і сестер зустрічалися ще в глибокій давнині, про що розповідають давньоєгипетські легенди.
Ситуації, коли брати прагнуть виявити максимальну турботу про своїх сестер, зустрічаються досить часто. Один мій знайомий, приміром, подарував сестрі свою трикімнатну квартиру, коли вона народила дитину поза шлюбом. Що ж, це дуже похвально і свідчить, швидше за все, про те, що і брата, й сестру виховували у сприятливій сімейній атмосфері, де мати прищеплює дітям любов одне до одного. Нерідко, до речі, брати багато в чому дослухаються до своїх сестер і допомагають їм у тих родинах, де роль матері є домінуючою.
Інший, прямо протилежний приклад із життя: сестра заявляє, що брата як такого у неї більше немає, вона просто викреслює його зі свого життя і для цього, на її думку, є вагомі підстави. У цій родині у дочки із самісінького початку наростав конфлікт із матір’ю, дочка віддано любила батька, а мати домінувала над сином, котрий переважно був на її боці. Коли помер батько, між дочкою, її братом і матір’ю спалахнула суперечка з приводу спадкування квартири, хоча батько заповів квартиру дочці, якій, зрештою, вдалося відстояти свої права. А тепер її мучать підозри, що батько помер не своєю смертю, що родичі чи то лікаря вчасно не викликали, чи то взагалі доклали руку до цього.
Бувають нейтральні стосунки, коли брати й сестри, особливо якщо вони живуть у різних містах, роками взагалі не бачать одне одного і не спілкуються. Чомусь суттєво впливає на взаємини навіть така ситуація, коли у брата є діти, а в сестри їх немає, хоча обоє живуть у шлюбі, і сестра дуже бажає мати своїх дітей.
Так само зазвичай складаються стосунки і між сестрами — вони можуть суперничати або заздрити одна одній, якщо в однієї особисте життя склалося, а в другої ні. Буває навпаки: якщо дві сестри абсолютно різні — одна більш активна, а інша — м’яка й жіночна, то між ними рідко виникає конфлікт, оскільки відсутнє суперництво, а існують різні інтереси: одна прагне зробити кар’єру, інша ж мріє про тихий сімейний затишок.
До питання про поділ майна рідні сестри та брати теж можуть підходити по-різному: скажімо, змушують одне одного продавати нерухомість і ділити гроші між собою, в іншому ж разі хтось комусь поступається правом на володіння будинком, будучи впевненим, що і для неї чи для нього завжди знайдеться місце в цьому будинку.
Існує така глибока сестринська любов, коли одна із сестер самовіддано виходжує свою хвору сестру.
Цікаво також розглянути ситуацію, коли дорослі люди прагнуть із кимось побрататися зі своїх друзів. Нерідко це відбувається через бажання подолати власну самоту або максимально зміцнити дружні зв’язки.
Ми попросили проаналізувати розмаїття стосунків, які складаються між сестрами та братами, психолога Жанну Мартову:
— Сестрам і братам, так чи інакше, доводиться ділити батьківську любов. Дуже часто між дітьми точиться боротьба за першість, тим часом — це завжди боротьба за увагу батьків. Кожна дитина у такій боротьбі шукає доказ своєї цінності, важливості, визнання своєї особистості. Але кожна дитина в сімейній системі має своє унікальне місце. Виходячи з базових положень системної психотерапії Берта Геллінгера, у сімейній системі існує певний ієрархічний порядок. При цьому ті, хто ввійшов у сімейну систему раніше, мають перевагу перед тими, хто ввійшов у неї пізніше. Таким чином, старші діти мають перевагу перед молодшими просто тому, що народилися раніше. Не випадково на старшу дитину, як правило, батьки покладають більше надій, хочуть, щоб саме син чи дочка були продовжувачами традицій роду, втілили в життя те, чого не вдалося зробити самим батькам. Стосовно другої дитини зазвичай батьки таких вимог не ставлять, їй дається велика свобода. Але в деяких культурах саме на молодшу дитину покладають відповідальність за турботу про батьків, коли вони досягнуть похилого віку. Однак старша завжди являє приклад для наступних дітей, і на неї завжди покладають певну відповідальність за молодших просто тому, що вона старша. І це зайвий раз підтверджує: час входження в систему — важливий чинник розвитку та функціонування особистості в сімейній системі.
Стосунки між братами та сестрами псуються тоді, коли хтось претендує на місце іншого. Наприклад, молодша дитина хоче, щоб їй довіряли такою ж мірою, як старшій. Або старша хоче, щоб батьки не ставили до неї надто високі вимоги і давали стільки ж свободи, скільки молодшій. Аби конфліктів на грунті суперництва між дітьми було менше, потрібно, щоб кожна дитина відчувала свою приналежність до родини, була впевнена: батьки люблять її такою, яка вона є, всі члени сімейної системи поважають її унікальність. У цьому разі дуже важливо дати зрозуміти дітям, що батьки люблять їх однаково сильно, але виявляють свою любов по-різному, і це цілком природно. Тоді ніхто з дітей не претендуватиме на чиєсь місце, бо воно не здаватиметься їй кращим, адже добре й на своєму. Вирішальною фразою для батьків у такій ситуації є слова, адресовані дітям: «Я люблю тебе як свою старшу дитину, а тебе як свою молодшу дитину».
У багатьох сім’ях буває так, що під час конфлікту батьків хтось із дітей стає на бік батька, а хтось — на бік матері, і вони починають відчувати одне до одного ворожі почуття. У такий спосіб діти намагаються підтримувати лояльність до обох батьків і зберігати рівновагу в системі. У цьому разі можна сказати, що діти просто стають заручниками своєї любові до батьків, і свої почуття вони переймають від батьків. Тобто вони просто виявляють злість і гнів, які відчувають одне до одного батько й мати. На жаль, дуже часто батьки втягують дітей у таку боротьбу за владу в сім’ї. Проте любов у сімейній системі виявляється лише в межах порядку, який утверджує: все, що відбувається між батьками, стосується тільки їх. Батьки мусять брати відповідальність за свої рішення на себе, і пояснити дітям: хоч би що сталося між ними, це було їхнім рішенням, на яке діти не могли вплинути. У такому разі діти не будуть змушені підтримувати одну зі сторін у конфлікті, протиставляючи себе іншій, а навпаки, почуватимуться рівними перед лицем своїх батьків.
Конкретний приклад, який ілюструє ситуацію конфлікту між сестрами. Батько і мати розлучилися. Мати, м’яка й домашня, залишилася після розлучення сама. Для батька найважливішим у житті були робота та кар’єра, сім’я завжди відсувалася на другий план, попри те, що він добре її забезпечував. Після розлучення діти залишилися з матір’ю, котра змішала батька з багном, попри те, що він продовжував забезпечувати сім’ю й після розлучення. Одна з дочок стала на бік матері, пішла її стопами, рано вийшла заміж за чоловіка, котрого мучила своїми ревнощами. Друга дочка, залишаючись із матір’ю, завжди підтримувала батька. Вона виросла кар’єристкою, дуже швидко стала великим начальником, багато заробляла, як батько. Між сестрами після розлучення батьків виникло відчуження, час від часу переростаючи у відкриту ворожнечу. Старша приєдналася до цінностей батька, молодша — матері. При цьому старша згодом узяла на себе турботу про матір, начебто намагалася замінити собою чоловіка для мами. Отже, вона залишалася лояльною і стосовно батька, і стосовно матері. Молодша вийшла заміж за чоловіка, багато в чому схожого на батька, і почала вести життя таке, яке було в її матері. Щоб сестри могли помиритися, їм потрібно перестати будувати своє життя, грунтуючись на потребі підтримувати когось із батьків у їхньому конфлікті, і визнати, що на якісь речі, наприклад, на поведінку батьків, вони не можуть впливати. Виходом для дитини є відмова від своєї спроби вплинути на рішення батьків. Для дітей у цьому разі існує така вирішальна фраза, звернена до батьків: «Хоч би що між вами відбулося, це ваше рішення, а я — лише дочка, решта мене не стосується».
Конфлікти між братами та сестрами виникають і в тому разі, якщо хтось із дітей заміщає для свого батька чи матері померлу дитину чи іншого члена сімейної системи (загиблого дядька, відринуту родиною тітку, вбитого на війні батька). У такому разі між одним із батьків і дитиною встановлюються особливі стосунки. Реальний випадок: в одній родині старший син заміщає для своєї матері першу абортовану дитину. При цьому всю свою увагу вона віддає йому. Він як відданий син регулярно хворіє, аби дати можливість своїй матері піклуватися про нього так, як вона хотіла б піклуватися про занапащену першу дитину. У даній ситуації її увага зосереджується на першому сині, на інших дітей узагалі не розподіляється. Другий син для того, щоб заслужити увагу матері, починає заміщати її батька. При цьому він регулярно потрапляє в ситуації, коли мати до нього й ставиться як до годувальника, а не до дитини. І коли старшому вона допомагає, то від середнього сина постійно вимагає допомоги. Природно, що за такого розкладу між старшим і середнім братами буде конкуренція, виникнуть конфліктні стосунки, взаємні образи. Третій син у цій ситуації намагається зберегти лояльність стосовно своїх братів і батьків, йому доводиться повторювати програми багатьох членів цієї сімейної системи, замість того щоб йти власним шляхом. Гарним вирішенням тут буде ситуація, коли мати змириться зі своєю втратою. Тоді вона зможе любити своїх синів як дітей, і кожен зможе знайти поруч із матір’ю своє місце.
Іноді друг, подруга, компаньйон чи компаньйонка можуть заміщати для людини померлих братів або сестер, про яких вони навіть не знають, що такі були. У такому разі друг-подруга теж потрапляють на чуже місце. Проте коли це відбувається, отже, в долі людини є певна комплементарна програма. Часто людей такий стан речей влаштовує оскільки з допомогою заміщення вони компенсують відсутність у своєму житті бажаних стосунків. Якщо хтось комусь, наприклад, урятував життя, то часто така людина стає членом сімейної системи. У цьому разі можливим є виникнення певних взаємин симпатії, які за силою зв’язку нагадують стосунки братів або сестер.
Любов і повага одне до одного між братами та сестрами можливі в тому разі, коли кожен із них посідає своє місце в сімейній системі, батьки ставляться до них як до дітей і не втягують у свої конфлікти; якщо всі члени сімейної системи, померлі або втрачені, зі складними долями, котрі ввійшли в систему раніше, були визнані всіма.