Білоруське коріння гетьмана Пилипа Орлика

Крок за кроком відроджується історична пам’ять про визначного діяча козацької доби гетьмана України в еміграції Пилипа Орлика (1672—1742). У світлі новознайдених джерел сучасні історики докладають зусиль до якнайповнішого висвітлення образу наступника Івана Мазепи. Хоч як дивно, цей гетьман — один з найбільших патріотів України, не був етнічним українцем.

П.Орлик народився 11 (21) жовтня 1672 року в селі Косута Ошмянського повіту Віленського воєводства Великого князівства Литовського в шляхетській чесько-білорусько-литовській родині. Нині це територія Білорусі. Чи збереглося поселення, де побачив світ автор першої української Конституції? Чи шанують наші сусіди історичного діяча України? Що нового можна додати до вже відомих біографічних даних про гетьмана?

Спробуємо відповісти на ці та інші запитання, використовуючи матеріали, роздобуті під час нашої нещодавньої поїздки до Білорусії. Ще минулого року в м.Вілейка Мінської області за ініціативою громадського об’єднання українців «Ватра» були проведені історичні читання «Вілейська земля — колиска видатного державного діяча, автора першої української Конституції, гетьмана Пилипа Орлика». За результатами читань утворили Громадську комісію із вшанування пам’яті П.Орлика, куди увійшли відомі в Білорусі люди — вчені, викладачі, архітектори, державні й громадські діячі. Одним із головних завдань комісії є встановлення пам’ятного знака на честь українського гетьмана в його родинному селі Косута, яке розташоване за 103 кілометри на північний захід від Мінська.

Сьогодні мала батьківщина українського гетьмана — невеличке село Вілейського району Мінської області. Назва села бере свій початок від назви річки Косутки, яка впадає у річку Вілію.

Документи свідчать, що на кінець ХV століття це поселення було маєтком-замком урядовців Великого князівства Литовського, спочатку — княгині Ядвіги Гольшанської, а з 1518 року ним володів віленський каштелян Станіслав Кезгайло та його сини. Вже тоді тут налічувалося 206 селянських дворів. Маємо відомості, що протягом ХVІ — початку ХVІІ століття Косута належала відомому литовському роду Сапег. 1638 року новий власник панського маєтка Севастіан Свяцький збудував тут православну церкву Воскресіння Христового, невдовзі навколо неї утворився й православний монастир. Майже одночасно в Косуті виникає уніатський (василіанський) монастир, до лона якого невдовзі переходить і місцеве православне братство разом зі своїми храмами. Під час Хмельниччини замок був зруйнований, але згодом відновлений. Його господарями протягом ХVІІI — ХІХ століть були поміщицькі роди Луб’янських, П’яншенських, Кривоблоцьких, Пузин, Ромерів, Сулістровських, Тукал, Вітгенштейнів.

Як опинилися представники відомої у Європі родини баронів Орликів у Косуті? Можна припустити, що це відбулося після того, як територією Чехії (там проживало одне з відгалужень родини Орликів) прокотилися жорстокі бої і погроми у ході Тридцятилітньої війни 1618—1648 років. Тоді тут знищили близько 80% населення різних станів. Очевидно, що хтось із пращурів П.Орлика змушений був покинути Чеське королівство й переїхати до Великого князівства Литовського на запрошення однієї з шляхетських родин. Можливо, що Орликів до Литви запросив вітебський воєвода Микола Сапега. Відомо, що у 1673 році батькові майбутнього гетьмана, Степану Орлику, виповнився 51 рік, коли він героїчно воював і загинув у складі польсько-литовської армії під час битви з турками поблизу Хотинської фортеці. Отже, Пилип його, власне, не знав — на момент смерті батька йому не виповнилося й року.

Малого Пилипа виховувала мати — Ірина Малаховська, яка походила з православного литовсько-білоруського шляхетського роду герба «Гримала». Очевидно, що П.Орлик ходив до початкової школи при місцевому монастирі св. Василіан у Косуті, а потім певний час навчався у єзуїтському колегіумі у Вільно (Вільнюсі). Невдовзі він разом із матір’ю переїжджає до України, де у 1694 році закінчує Києво-Могилянську академію.

Сучасна Косута, яка підпорядкована Рабунській сільраді й розташована неподалік населеного пункту під назвою Криве Село. Батьківщина П.Орлика є швидше хутірцем, ніж селом. Нині тут проживає близько десятка селян у декількох хатах. В останні три-п’ять років у селі з’явилося десятків зо два дачних будиночків. Неподалік села знаходиться одне з найбільших у Білорусі Віленське водосховище, яке у радянський час затопило більшу частину Косути. Ще наприкінці ХVІІІ століття тут височів старовинний дерев’яний храм Успіння Пресвятої Богородиці, де, очевидно, хрестили Пилипа Орлика. Сьогодні на його місці стоїть кам’яна церква св. Петра і Павла, яка була збудована набагато пізніше — вже у 1868 році. На околиці села збереглися рештки зруйнованого старовинного панського маєтку.

Разом із представниками Посольства України в Білорусі, яке очолює пані О.Кицун, керівниками товариства «Ватра» Г.Калюжною, В.Гутовським, головою Вілейської районної ради Є.Ігнатовичем та краєзнавцем А.Рогачем ми побували в Косуті та визначили місце для пам’ятного знака на честь П.Орлика. Було домовлено, що його буде урочисто відкрито 12 липня 2007 року в день св. Петра і Павла. Треба відзначити теплий прийом нашої делегації місцевими жителями, які запропонували зробити невелику експозицію про життєдіяльність гетьмана Орлика та встановити її у приміщенні сільської каплички. Останню необхідно реставрувати, для чого потрібно зібрати додаткові кошти. Вілейська районна держадміністрація погодилася надати кран для перевезення великого гранітного каменя, який буде основою майбутнього пам’ятного знака, архітектором якого погодився стати лауреат Державної премії Білорусі В. Тарновський.

Приємно, що білоруси відроджують та вшановують пам’ять про свого видатного земляка. Сподіваємося, до 300-річчя від часу прийняття Конституції 1710 року побачимо на Вілейщині не лише пам’ятний знак, а, можливо, й пам’ятник видатному українському гетьману, який має і білоруське коріння.