UA / RU
Підтримати ZN.ua

«Біла роза» — повстання совісті німецьких студентів

У далекому і трагічному 1943 році студенти мюнхенського університету Софі і Ганс Шолль, Александер Шморелль, Кристоф Пробст, Віллі Граф, а також професор Курт Хубер відважилися виступити проти фашистського режиму...

Автор: В’ячеслав Гнатюк

У далекому і трагічному 1943 році студенти мюнхенського університету Софі і Ганс Шолль, Александер Шморелль, Кристоф Пробст, Віллі Граф, а також професор Курт Хубер відважилися виступити проти фашистського режиму. Вони мали сміливість розповсюджувати у Німеччині в той жахливий час листівки, що були спрямовані проти націонал-соціалістичної диктатури. За це їх арештувало і стратило гестапо.

Група «Біла роза» виникла на початку 1940-х років із дискусійного гуртка ліберальних студентів і стала голосом совісті німецького народу в часи, коли, здавалося, справедливість та сміливість висловити вільну думку в Німеччині не могли існувати. Софі Шолль сказала на суді: «Багато думають те, що ми казали і писали. Вони лише не відважуються це висловити».

У червні і липні 1942 року група написала й розповсюдила перші чотири листівки. Найперша з них закликала: «Чиніть пасивний опір, опір, де б ви не були, чиніть опір подальшому функціонуванню цієї атеїстичної воєнної машини, поки ще не запізно…» Друга листівка починалася слова­ми: «Боротись із націонал-соціалізмом духовно неможливо, оскільки він бездуховний». Також у листівках ішлося про сумну долю євреїв: «З моменту захоплення Польщі в цій країні було по-звірячому закатовано триста тисяч євреїв».

Листівки розповсюджувалися не лише у Мюнхені. Їх читали також у Кельні, Берліні, Штуттгарті та Відні. Учасники «Білої рози» розсилали свої заклики поштою, розкладали їх у телефон­них будках, підкладали в автомобілі, що стояли на стоянках.

Фатальною для студентів стала шоста листівка, спрямована проти військової політики Третього рейху. Листівку склав про­фесор Хубер після капітуляції шостої армії вермахту під Сталінградом. Зокрема в листівці було написано: «День розплати настав, роз­пла­ти німецької молоді з мерзенною тиранією, яку терпить наш народ». Оскільки не всі надру­ковані екземпляри розійшлися поштою, решту було вирішено роз­повсюдити в Мюнхенському університеті. 18 лютого 1943 року сестра і брат Софі та Ганс Шолль намагалися розповсюдити листівки в університеті, але були схоплені каштеляном університету, що доповів про них у гестапо.

За рішенням суду, Софі та Ганса Шолля і Кристофа Пробста страчено на гільйотині 22 лютого 1943 року, професор Хубер і Александер Шморелль були страчені 12 лютого. Віллі Графа стратили 12 жовтня 1943 року, після того як гестапо місяцями намагалось отримати від нього імена симпатиків групи.

Незважаючи на те, що групу «Біла роза» було знищено, совість німецьких студентів зла­мати не вдалося. Ганс Ляйпельт і Марі-Луізе Ян продовжили розповсюджувати шосту листівку у Гамбурзі. Текст листівки залишився незмінним, Ганс та Марі-Луізе додали тільки одне речення: «А їхній дух, незважаючи ні на що, продовжує жити!» (Und ihr Geist lebt trotzdem weiter!). За це вони також були схоплені і ув’язнені. Ганса Ляйпельта страчено 29 січня 1945 року, а Марі-Луізе Ян вийшла на свободу лише після війни.

Ці молоді німці, більшості яких на час їхньої боротьби з фашистською тиранією та на час страти не виповнилось і 30 років, не були наївними мрійниками. Софі Шолль у ніч перед смертю наснився такий сон: «Я несла дитя на хрещення. Дорога до церкви підіймалася круто вгору. Несподівано переді мною роз­ламався льодовик. Мені вистачило часу лише на те, щоб покласти дитину на інший бік, — сама ж я провалилась у безодню. Це дитя — то наша ідея, вона виживе, незважаючи на всі складнощі. Ми змогли тільки прокласти для неї шлях, але змушені померти за неї».