Багато хто, напевно, вважає, що діти багатих батьків незрівнянно щасливіші від своїх ровесників. Вони ні в чому не знають відмови, їм доступні подорожі й різноманітні розваги. У них є няньки, гувернантки, репетитори. Перед ними колосальні перспективи: Гарвард, Оксфорд, Сорбонна. Вони без страху дивляться в майбутнє, забезпечене батьками. Чому ж ті, хто мав змогу поближче познайомитися з казкою, визнають, що стосунки з дітьми в родині не залежать від кількості нулів на банківському рахунку? І чому кількість грошей, вкладених у виховання й освіту дитини, часто відповідає кількості проблем, пов’язаних з улюбленим чадом?
Переважна більшість забезпечених батьків вважають своїм обов’язком нафарширувати дитину якнайбільшою кількістю навичок і знань. Виховання в них асоціюється з процесом приготування пирога: чим більше хороших продуктів покладеш, тим краще вийде. Батьки часом щиро занепокоєні тим, чи правильно обрано рецепт, намагаються проконсультуватися з фахівцями. Вони звертаються до психологів, аби виявити здібності, закладені з дитинства, визначити, у школу з яким ухилом, математичним чи гуманітарним, віддати улюблене дитя, згодом консультуються, аби з’ясувати, чи не рано йому навчатися за кордоном. Тим часом дорослі рідко замислюються над емоційним вихованням, забуваючи, що поки дитина підростає, у неї розвиваються не тільки уважність, пам’ять, мислення, а й потреби. Саме завдяки останнім формується система цінностей. Часто батьки, прагнучи розвивати дітей, записують їх у хореографічну студію, водять у басейн, наймають репетитора з англійської, не даючи дитині змоги вибрати заняття до душі. Скільки дітей, закінчивши музичну школу на настійливу вимогу батьків, згодом жодного разу не підійшли до інструмента. А либонь для розвитку особистості важливий стан пошуку, самостійне визначення пріоритетів, а не маса знань, вкладених репетиторами.
Єдиним показником здібностей у якійсь галузі є бажання займатися тією чи іншою справою. Саме тому, коли батьки, використовуючи досить міцну матеріальну базу, занурюють улюблене дитя в океан інформації та можливостей, їм не слід забувати, що великі можливості нерідко призводять до великих проблем. Найпомітнішими ці проблеми стають, коли діти досягають підліткового віку.
Психологи звертають увагу на підвищену агресивність, учителі скаржаться, що діти нічого не знають і не хочуть знати, а з приводу поганих оцінок приходять розбиратися солідні та грізні таточки, мовляв, такі гроші за навчання платимо, нам обіцяли індивідуальний підхід... Часом некерованість і свавілля власних дітей настільки лякає батьків, що вони хапаються за голову, із жахом думаючи, що ж їх чекає в найближчому майбутньому...
Поступово з цілком конкретних рис сформувався образ дітей з елітних родин. З одного боку, вони впевнені, що весь світ буде біля їхніх ніг, вони мають усе те, про що інші можуть лише мріяти, а з іншого — їм часто бракує найелементарнішого: спілкування, ласки, уваги близьких людей. Передусім, ясна річ, татусів, вічно зайнятих на роботі, а нерідко й матерів, котрі після декількох років сидіння в чотирьох стінах знаходять собі заняття цікавіше, ніж догляд за дитиною. Добре, що фінанси дозволяють найняти гувернантку чи заплатити за ліцей, який раніше називався інтернатом. Характер, сформований у процесі такої комбінації (величезні амбіції та почуття відторгнення), м’яко кажучи, не цукор.
На жаль, заробляння великих грошей часто перетворюється на епідемію грошового азарту, який паморочить голови колишнім інженерам, військовим і науковим працівникам, котрі знайшли в ринковій економіці нові можливості для самореалізації. Вона спроможна підкорити собі людину цілком, відкидаючи на другий план виховання дітей, сімейні справи, які раніше здавалися важливішими від проблем на роботі.
Іноді цей азарт настільки змінює людину, що дружина цілком справедливо може сказати: «чоловіка наче підмінили». Для багатьох сучасних чоловіків «роблення грошей» — засіб самоствердження. Але, хоч як скаржилися б жінки на відсутність уваги ділових чоловіків, вони самі нерідко провокують цю роль у спілкуванні з ними. На словах ремствують, що чоловік навіть спати лягає, обнімаючи мобільний телефон, а на ділі постійно звертаються до нього з проханнями купити то одне, то інше. Нерідко непомітно для себе жінка починає вважати успіх у бізнесі основною чеснотою чоловіка. І навіть діти у відповідь на прохання назвати найкращі риси тата говорять у першу чергу: «Багато заробляє».
Батьки не замислюються над тим, що мине декілька років, і дитина перестане проситися до них на коліна, сама почне читати книжки перед сном. Можливо, «згораючи» на роботі, чоловік доб’ється нових успіхів, щоб будинок був повною чашею. А дитинство сина чи доньки пройде, не залишивши приємних спогадів, і програють від цього всі, інакше в сім’ї просто не буває. Навіть коли обстановка цілком сприятлива й дитиною багато займаються, це далеко не завжди гарантує хлопчику чи дівчинці з забезпеченої сім’ї психологічний комфорт. Однією з причин цього є те, що великі гроші спричиняють підвищену небезпеку. Ризик, який постійно супроводжує життя сучасних бізнесменів, цілком природно поширюється й на членів їхніх родин. Побоюючись за дітей, батьки намагаються максимально обмежити їхню свободу: наймають охоронців, влаштовують у закриті навчальні заклади. Але уявіть собі реальні почуття дитини, за котрою невідступно ходить озброєний охоронець! Його ровесники можуть просто пограти в подвір’ї, а він кроку ступити не може без наглядача.
У сильних натур у такій ситуації досить рано виникає почуття протесту, що виявляється в демонстративних вихватках, з’являється ранній інтерес до дорослого життя. Звідси й вживання тютюну, алкоголю, наркотиків. Діти з менш сильним характером відчувають страх перед людьми, перед світом, серйозні проблеми виникають у таких дітей і при виборі друзів. У майбутньому вони виявляються цілком не готовими до самостійного життя.
Батьки, налякані проявом егоїзму й агресії в дитини, намагаються всіляко вплинути на любе чадо: звертаються до психологів, займають дитину якоюсь корисною справою. Якось до психолога звернулися батьки хлопчика, котрі зважилися на дуже оригінальний експеримент: вони підшукали для свого розпещеного сина няньку — маму п’ятьох дітей. У багатодітну родину хлопчика щодня відводили, як у дитячий сад, і нянька не повинна була виділяти його серед інших дітей. Він виконував нескладну домашню роботу, допомагав доглядати молодших, ділився іграшками й ласощами. Єдиним бажанням батьків було дати дитині уявлення про найпростіші життєві істини й цінності. Дивно тільки, чому це неможливо було зробити у власній сім’ї? Чи не тому, що змінити ставлення дитини до багатьох речей можна, тільки змінивши щось у своєму власному житті? У даній ситуації психологи радять не обмежувати коло спілкування дитини тільки дорослими людьми, їй необхідне товариство ровесників. Якщо ви змушені дещо обмежувати свободу дитини з метою безпеки, постарайтеся організувати її зустрічі з дітьми родичів і друзів у вашій або їхній оселі. Пишіть разом із дитиною поздоровчі листівки, готуйте подарунки до свят для рідних і друзів. Не варто забувати й про тварин — іноді малюку дуже потрібен чотириногий друг, про якого він зможе піклуватися. Не звільняйте дитину від домашніх обов’язків, навіть маючи домогосподарку чи няньку.
Дуже часто дорослі забувають, що свої найкращі риси вдачі вони сформували, пройшовши через складні обставини життя. Покоління, що виросло в рамках єдиної шкільної програми, скопом переходило з жовтенят у піонерські загони й комсомол, відчувало інформаційний дефіцит, жадало дізнатися, прочитати, побачити, вивчити. У сучасній ситуації зголоднілі за можливістю вибору батьки поспішають зробити цей вибір за дитину, позбавляючи своїх нащадків навіть бажання скористатися хоча б однією з можливостей. Залишаючись занадто комфортною, ситуація не розвивається, адже знання неможливо купити, як готову комп’ютерну програму. Потрібно підготувати дитину до того, що процес засвоєння знань вимагає значних зусиль і виконання великого обсягу рутинної роботи.
Не випадково в більшості розвинених цивілізованих країн система пансіонів є привілеєм саме багатих, де підростаюче покоління навчається в умовах досить аскетичних, принаймні в побутовому плані. Так, англійці, приміром, пишаються спартанськими умовами, у яких живуть учні найзнаменитіших приватних шкіл. Багато шкіл Швейцарії розташовано в горах, далеко від великих міст. Там підтримується жорсткий дисциплінарний порядок, а програма навчання передбачає засвоєння класичних знань поряд із повною свободою вираження власної думки. Наші юні співвітчизники, влаштовані батьками в престижні навчальні заклади за кордоном, дуже важко переживають жорсткий режим, вимоги самоконтролю й беззаперечного підкорення.
«Вона була такою розумною, доброю, відкритою дівчинкою, — розповідала психологу мама
13-річної Аліни. — У неї все виходило, вона легко заводила друзів, обожнювала батьків. Та коли вона приїхала на канікули з престижної європейської школи, стала дратівливою, агресивною. Нібито й школа хороша — умови чудові. Але минуло якихось декілька місяців, і дитину наче підмінили: ледь що — або грубіянить, або в сльози...» Зрештою Аліна, провчившись за кордоном півтора року, повернулася додому. Психологічні проблеми стають помітнішими, коли діти досягають перехідного віку. Цей період розвитку відомий своїми складностями: батьки перестають бути авторитетом для своєї дитини, а про педагогів годі й говорити. Підліток кидається з крайності в крайність — то він замкнутий і мовчазний, то грубий і цинічний. Він прагне самостійно приймати рішення, але не завжди вміє і готовий відповідати за їх наслідки. Підліток поводиться як дорослий, але по суті залишається наївною дитиною. Ці проблеми загальновідомі та зрозумілі — шляхом проб і помилок формується особистість. Психологи радять виявляти максимальну увагу до почуттів і бажань дітей, не підміняючи їх своїми амбіціями. Адже покликання й талант можна виявити й розвинути, але не можна навіяти або виховати.