Через рік після початку операції союзників проти режиму Саддама Хусейна саркастичне ставлення до неї стало мало не ознакою реалістичності. Щодня ми чуємо про терор в Іраку. Щодня чекаємо нового терористичного акту в Європі. Одним із найважливіших етапів у зміні настроїв почали вважати поразку правих на парламентських виборах в Іспанії — і перемогу соціалістів, які тепер обіцяють вивести з Іраку іспанський контингент. «Аль-Каїда» покарала іспанців» — ось стандартний висновок зі сторінок європейської преси. Складається враження, що якби іспанський уряд не увійшов до антитерористичної коаліції, Мадрид продовжував би жити мирним життям тихого провінційного міста і на його вокзалах не сталися б вибухи... А що, можливо, і справді було б так? Цього разу? Можливо, «Аль-Каїда» вирішила б покарати когось іншого? Скажімо, Францію за заборону хіджабів? Або Німеччину — за якийсь інший закон, який не влаштовуватиме терористів? А Росію, скажімо, «карають» один раз на кілька місяців, хоча президент Путін був рішучим опонентом операції в Іраку... Небезпечна сама думка, що терористи мають право когось карати, а когось — милувати на свій розсуд, що вони стають невидимим трибуналом із власною мораллю, суддями й катами. Більше того — терористичні акти в Мадриді якраз і продемонстрували слушність операції, яку можна вважати одним із етапів ліквідації глобального тероризму.
Зовсім інша річ — як пояснювали цю операцію. Навіть в умовах смертельної небезпеки для цивілізації — не християнської, як люблять підкреслювати, а цивілізації як такої, бо терор ворожий будь-якому прояву думки, що є сутністю людського існування, — політики не навчилися розмовляти один з одним і з власним населенням. Події 11 вересня довели, що глобальний тероризм може існувати тільки за рахунок підтримки його державними структурами. Якщо режими, які дають терористам можливість готуватися до «покарань», будуть знищені, тероризм не припиниться, ні — він просто втратить глобальний характер, обмежиться лише окремими болісними ударами. Він буде й надалі загрожувати людям, але вже не загрожуватиме людству.
Крок за кроком, країна за країною людство має позбуватися режимів, які тероризують власне населення, а тепер вдалися й до світового терору. «Аль-Каїда» — не організація, не інтернаціонал терористів із явками у фешенебельних готелях та студентських гуртожитках, не Бін Ладен і мулла Омар — а уряди, території, гроші. Однак операцію проти Саддама — для доведення її легітимності, для створення і розширення коаліції — пояснювали зовсім не цими міркуваннями, а пошуком зброї масового знищення. Дискусія навколо наявності й відсутності цієї зброї і стала ахіллесовою п’ятою союзників. І коли доведеться починати нову операцію — а доведеться неодмінно, — цікаво, чим її обґрунтовуватимуть?
Політика ХХІ століття нарешті має стати чесною політикою — тільки тоді можна буде без зайвих зусиль викрити безвідповідальність тих представників світової еліти, які з популістських міркувань ведуть свої народи на страту, переконуючи їх у тому, що якщо годувати тигра з чайної ложечки, він тебе не загризе. Тигр дочекається свого часу. І прозріння Європи може бути майже таким болісним і непоправним, як 1939 року, коли стала очевидною вся безглуздість тодішніх «миротворців». Їх, до речі, так ніхто й не судив, вони просто зникли з політичної арени, зайнялися мемуарами... Так буде й тепер. Дуже хочеться вижити і прочитати ці, вже нові мемуари. Виборець має право на помилку — врешті-решт, він делегує свій захист тому, кого обирає. Але той, від кого залежить доля цього виборця — від Мадрида до Києва, — обов’язково має пояснити йому, заради чого він саме так вирішував, саме так голосував. Пояснити хоча б заради того, щоб наступні виборці й наступні обранці не робили чергових фатальних помилок.