Із якоюсь дивною насолодою стежу за долею тепер уже колишнього гаїтянського президента Жана-Бертрана Арістида. Якраз минулого тижня його епоха на Гаїті закінчилася. Але варто пригадати, як вона розпочалася. Арістид був обраний президентом Гаїті після остаточного краху диктатури сімейства Дювальє, що володіло країною як власним маєтком, упродовж багатьох десятиріч. Очевидно, після такого виснаження суспільства його новим лідером мав би стати тільки політик-популіст. Арістид і був таким ідеальним популістом. Ідеальним для виборців, однак не для системи, яку він намагався торпедувати. Результат — черговий військовий переворот.
Тут на сцені, звісно ж, з’являються Сполучені Штати. У Вашингтоні нікому не подобається, що демократично обраний президент, каденція якого означала кінець диктатури в одній із найбідніших країн Латинської Америки, позбавлений влади. І хоча реальної можливості для відновлення Арістида немає, цю можливість створюють. У Порт-о-Пренсі з’являються колишній американський президент Картер, майбутній державний секретар генерал Пауелл, американські морські піхотинці і з ними — Арістид. Тріумфатор! Чи слід пояснювати, що це вже був не той Арістид, якого військові вигнали з Гаїті. Впевнений в американській підтримці, він вважає себе справжнім господарем країни. Арістид палко бореться з адміністрацією свого наступника — колишнього соратника — і повертається до влади з результатом у 80 відсотків голосів (практично результат Саакашвілі в Грузії). Щоправда, в цей результат уже мало хто вірить, бо відомо, що прихильники гаїтянського месії з часом перетворилися на дику зграю, яка залякувала людей. Але цікавішим виявилося те, про що не було відомо під час першого терміну владарювання Арістида. Невідомо тому, що практично весь той час він жив у Сполучених Штатах. А другий термін, на нещастя гаїтянців, прожив поруч із ними. І вони могли переконатися у повній нездатності колишнього священика управляти країною. Результат — руїна, постійні повстання, демонстрації, злидні... Зрештою благодійник Арістида Колін Пауелл радить йому піти, прихильники Арістида грабують Порт-о-Пренс, спостерігачі сходяться на тому, що повстанські лідери на чолі Гаїті будуть гіршими за колишнього президента. Апокаліпсис...
Сполучені Штати практично завжди потрапляють в одну й ту ж саму пастку. Кожен американець — я вже не кажу про президента чи державного секретаря — не розмежовує свободи й відповідальності. В американській історії просто не було Гуляй-Поля. І в історії Латинської Америки не раз і не двічі траплялися ситуації, коли прагнення Вашингтона допомогти відновленню демократії в сусідніх країнах призводило до повного демонтажу того, що там називалося системою управління. Приклад Арістида цікавий для нас тим, що раніше ми були просто свідками американських розчарувань, а тепер можемо стати їх об’єктом...