Спрямована на майбутній розвиток українсько-бельгійських відносин нещодавня економічна місія в Україну наслідного принца Бельгії Філіпа у супроводі близько 160 підприємців, які представляли 109 компаній, допомогла висвітити маловідому в Україні і Бельгії сторінку історії двох країн. Під час семінару з історії двосторонніх економічних та політичних відносин 23 листопада 2010 року було представлено перекладену з англійської книжку бельгійського історика і дипломата Віма Пеетерса «Сталь у степу», присвячену дослідженню бельгійських інвестицій в Україні наприкінці ХІХ—початку ХХ століття.
Завдяки безпрецедентним ініціативам та наполегливим зусиллями Посольства Бельгії в Україні вперше опубліковано цікаві не лише фахівцям матеріали, які свідчать про давню і багату історію українсько-бельгійських економічних відносин.
Учасники семінару, що проходив у Дипломатичній академії України, дізналися, що станом на 1900 рік Бельгія була найбільшим (!) іноземним інвестором у Російській імперії. Причому з 831 млн. бельгійських золотих франків 550 млн. було вкладено на території України, що становило тут 60% всіх іноземних капіталовкладень. Бельгія була головним інвестором у вуглевидобуванні та металургії, машинобудуванні і міському транспорті. Разом із представниками агробізнесу (цукроварні на Черкащині) брала активну участь у формуванні промислового потенціалу України як частини спільного європейського економічного простору. В доповіді французького банку Credit Lyonnais за 1900 рік стверджувалося, що бельгійці присутні у всіх галузях індустрії Донбасу (більш як 50 компаніях, серед яких такі великі, як CocKerill, Providence, Solvay). 13 тисяч бельгійських інженерів, майстрів, висококваліфікованих робітників та спеціалістів і членів їхніх родин переселилися в Україну. Деякі тогочасні бельгійські газети називали Донбас «десятою провінцією Бельгії». Королівство Бельгія мало в Україні більше консульських установ, ніж на решті території Російської імперії.
На багатих і майже незаселених степових землях бельгійці спорудили навіть більші і кращі підприємства, ніж були на той час у Бельгії. Наявні природні та трудові ресурси України, разом зі «сприятливим інвестиційним кліматом», створили умови, коли проблеми нестачі капіталу не існувало.
Вертикально інтегровані підприємства, що належали бельгійцям, виробляли чавун, сталь і прокат для потреб усієї Російської імперії, а споруджена ними в Миколаєві судноверф із п’ятьма тисячами працівників була однією з найбільших у світі і будувала кораблі для російського Чорноморського флоту (зокрема знаменитий броненосець «Потьомкін»). Новостворені підприємства мали розвинену соціальну інфраструктуру і являли собою своєрідні міста з католицькими та православними (для місцевих жителів) церквами, власними лікарнями і школами, театрами, яхт-клубами і тенісними кортами.
У багато ілюстрованій книжці В.Пеетерса можна знайти цікаві карти й таблиці, побачити, який вигляд мали облігації та акції, хімічний завод у Лисичанську, трамвай у Києві та Одесі, робітничі селища в Костянтинівці та Єнакієвому. Саме бельгійці побудували трамвай і в таких містах України, як Сімферополь, Харків, Севастополь, Кременчук, Катеринослав (Дніпропетровськ) і Миколаїв.
Хоча Бельгія аж до 1917 року залишалася важливим гравцем в економіці Російської імперії, вона поступово зменшувала своє домінування на користь Великої Британії і Франції в гірничій промисловості та металургії, зберігаючи першість у машинобудуванні, трамвайному транспорті, електроенергетиці, виробництві спеціальних будівельних матеріалів і скла.
Автор не обійшов увагою і дуже гострих проблемних питань, які виникали перед бельгійським бізнесом під час економічної кризи початку ХХ століття. За наведеними в книжці даними, в результаті трудових конфліктів 1905 року в Донбасі робітники захопили близько 20 бельгійських підприємств. Разом з тим деякі керівники компаній, як повідомляє автор, протестували проти жорстких методів, застосовуваних поліцією під час придушення соціальних заворушень (наприклад, на листовальцювальному заводі в Костянтинівці).
Заслуговує на увагу те, що фактична націоналізація бельгійських сталеливарних підприємств відбулася ще до 1917 року, після вступу Росії в Першу світову війну та окупації Бельгії Німеччиною.
Особливо цікавий розділ «Бельгійські броньовики на українському фронті», зміст якого свідчить, що під час Першої світової війни Бельгія була готова зі зброєю в руках захищати свої економічні інтереси на Східному фронті — далеко від власних кордонів, але поруч із розташованими в Україні бельгійськими підприємствами. Детальніше про це можна дізнатися з ілюстрованої численними документами і фотографіями книжки Августа Тірі «Пілігрими Великої війни. Одіссея бельгійського бронедивізіону в 1915—1918 роках» (К., Темпора, 2010, 240 с.).
Хоча після революції 1917 року бельгійські підприємства були назавжди відібрані у власників, за підрахунками автора «Сталі в степу», напередодні Першої світової війни донбаська сталеливарна промисловість більше ніж компенсувала бельгійські інвестиції й консолідовані збитки. «Попри всі труднощі, — пише В.Пеетерс, це був здоровий шлюб між українськими мінеральними й трудовими ресурсами та бельгійським менеджментом і ноу-хау».
Важко не погодитися з висновками, наведеними в прикінцевому коментарі Віма Пеетерса. Насамперед з тим, що трохи більше ніж за 10 років Донбас, який був пустельним віддаленим сільськогосподарським і майже незаселеним регіоном, перетворився на один із головних двигунів розвитку промисловості в масштабах Російської імперії та Східної Європи.
Настав час «переписати» нав’язувану радянською історіографією однобічну інтерпретацію ролі іноземних «капіталістів» в індустріалізації України. Дбаючи про подальше залучення інвестицій, слід віддати належне бельгійським, англійським, французьким, німецьким та іншим іноземним підприємцям, інженерам і майстрам, які спільно з місцевими фахівцями та робітниками здійснили в Донбасі «капіталістичну індустріалізацію». Без неї була б неможлива «соціалістична індустріалізація» 30-х років, якою так пишаються ті, хто ностальгує за СРСР.
Книжка Віма Пеетерса дає українцям і бельгійцям змогу розглядати економічну місію принца Філіпа в контексті повернення бельгійського капіталу в Україну. Про перспективи економіки України не лише в європейському, а й світовому контексті свідчить те, що згадана місія стала однією з чотирьох, які щорічно здійснює майбутній король у супроводі бельгійських бізнесменів. Поряд із нашою країною 2010 року принц Філіп відвідав Індію, Бразилію і Казахстан, а в 2011-му має намір побувати в Росії, США, Китаї, а також Перу і Чилі.
Як уявляється, з огляду на сучасні пріоритети економічного розвитку України та Бельгії, особливий інтерес становить двостороннє співробітництво в енергетиці, у тому числі ядерній, сфері високих технологій, транспортній галузі, зокрема мультимодальних перевезеннях між портами Північного та Чорного морів, хімічній промисловості, в тому числі шляхом використання побічних продуктів української коксохімії, а також в агропромисловому секторі. На окрему увагу заслуговує міжпортове співробітництво з використанням досвіду співпраці між портами Одеса та Антверпен, започаткованої меморандумом, підписаним у листопаді 2009 року. Йдеться про продовження спільних зусиль у реалізації проектів співробітництва між портами Миколаєва і Гента, Іллічівська і Зеебрюге, Севастополя і Остенде. Одним з важливих елементів міжпортового співробітництва могла би стати запропонована бельгійською стороною передача бельгійського досвіду забезпечення контролю в портах, що для обох країн є прикордонними.
До проектів стратегічного значення, в яких міг би взяти активну участь бельгійський бізнес, належить реконструкція діючої та будівництво нової інфраструктури на Дніпрі. Повномасштабне відновлення та розвиток навігації на одній із найбільших річок Європи дало б змогу розширити використання українського суднового ходу через дунайське гирло Бистре для розвитку річкового судноплавства на Південному Сході Європи (Дніпро—Чорне море—Дунай), а також залучити бельгійські та інші інвестиції в українське суднобудування.
Книга містить окремий розділ, присвячений сучасному стану бельгійських інвестицій в Україну. Очевидно, що інтерес бельгійських підприємців перемістився з важкої промисловості до сфери послуг, сільського господарства, виробництва напоїв, освітлення вулиць і громадських будівель та інформаційних технологій. Причому деякі з бельгійських компаній, присутніх в Україні, є лідерами світового рівня в наданні логістичних та страхових послуг, перевезенні морських вантажів, пивоварінні тощо.
Книжка Віма Пеетерса «Сталь у степу» і наведена в ній ретельно підібрана бібліографія може бути корисна як у дослідженнях минулого, так і для оцінки перспектив іноземного інвестування в Україні.