За великим рахунком, рівень розвитку контрацепції в суспільстві засвідчує психологічний клімат, який панує в цьому самому суспільстві. Адже давно відомо: щасливі й упевнені в собі люди виростають із бажаних дітей. Ясна річ, існують винятки, але в більшості випадків закон «збереження любові» діє.
У цьому плані українцям до відчуття цілковитого задоволення собою та світом ще вельми далеко. Попри те, що сучасними методами контрацепції користується дедалі більше громадян, кількість абортів не зменшується. Воно й зрозуміло: запобігають вагітності в нас лише 67,5% жінок. При цьому сучасні методи використовують тільки 37,6%, а малоефективні традиційні — 29,9%. Найбільша популярність у внутрішньоматкової спіралі. 13,5% віддають перевагу презервативам, і вже зовсім незначна кількість шанувальників оральних контрацептивів і сперміцидів.
Скоріш за все, таке зневажливе ставлення до можливого зачаття нового життя від ліні й безладності, бо з різноманітними методами контрацепції та їхніми достоїнствами обізнані практично всі. 99% тих, котрі досягли періоду сексуальної активності, чудово поінформовані про презервативи, 95% — про внутрішньоматкову спіраль, 90% — про гормональні контрацептиви, 61% — про сперміциди, 65% — про жіночу стерилізацію та 19% — про імплантанти.
У результаті щоденні черги на аборти в спеціалізованих гінекологічних відділеннях не зменшуються, так само, як і кількість народжених усупереч бажанню жінки дітей. До речі, на бажання народжувати чи не народжувати дитину впливають не лише тимчасові обставини, а й переконання жінки. За даними російських соціологів, шість-вісім відсотків молодих заміжніх жінок у принципі не хочуть мати дітей, зокрема й тому, що це перешкоджає займатися улюбленою справою та кар’єрою.
У суспільстві існує думка: у будь-якому разі, щойно малюк з’являється на світ, і його, ще зморщеного й червоного, показують мамі, та неодмінно починає любити свою крихітку. Насправді нерідко жінка, котра навіть мріє про дитину, після пологів почувається настільки змученою, що замість гаданої радості відчуває здивування й подив: «Невже це моя дитина?»
Що вже казати про тих, хто дитину не хотів від самого початку? Особливо, якщо допомоги чекати немає від кого, а малюк як мінімум на рік перекреслює всі кар’єрні устремління молодої матері. Тут уже роздратування й навіть злість виливаються на ні в чому не винне немовля. Матуся поспішає якнайшвидше перевести його на штучне вигодовування, знайти няньку та вийти на роботу. Чимало, як сьогодні прийнято говорити, «успішних» жінок хваляться вдалим поєднанням дитини й роботи в своєму житті. Одна навіть розповідала про те, як готувала документи для якоїсь важливої угоди безпосередньо в момент пологів.
Численні жіночі журнали, які чуйно відгукуються на запити своїх читачок, періодично публікують поради працюючим матерям. Мовляв, якщо ви любите свою дитину, знайшли їй хорошу няньку й бодай годину на день віддаєте спілкуванню з нею, то цього цілком досить. Водночас ніхто не звертає уваги на поради дитячих психологів про те, що по-хорошому мати має присвятити себе дитині протягом перших п’яти років її життя. Ніякі няньки й бабуся не в змозі цілком її замінити. Адже в ранньому віці малюкові потрібно передусім бути поруч із тією, із ким ще зовсім недавно він був єдиним цілим. У психологічному плані дитина позбавляється пуповини набагато пізніше від навіть горезвісних криз одного та трьох років.
Проте донедавна з’ясувати, за ким істина, не видавалося за можливе: матері, працюючі мало не впродовж цілісінької доби, з’явилися в нас не так уже давно. Прояснити ситуацію вирішили російські соціологи та психологи. Із деякими поправками результати їхніх досліджень цілком можна використовувати й у нашій країні. З’ясувалося, нормальна материнська поведінка притаманна сьогодні лише 15% молодих (від 21 до 35 років) жінок. Під нормальністю мається на увазі годівля грудьми бодай до року й цілковита відмова від кар’єрних амбіцій на цей час. На думку авторів досліджень, серед ділових жінок «нормальних» узагалі немає. Їх обтяжує грудне вигодовування, бо воно прив’язує до дому, а дитиною такі мами займаються уривками. Як зазначається в дослідженні, до свого одноріччя діти кар’єристок погано ходять або не ходять узагалі. Це пасивні, апатичні малюки з бідною невиразною мімікою та слабкою посмішкою, але явною схильністю до істерики. Діти ділових матерів звикли домагатися свого, капризуючи чи падаючи на підлогу. Вони не впевнені в любові найближчої на світі людини, а отже, нетвердо почуваються у величезному та відлякуючому їх світі. Невпевненість зберігається й у майбутньому, формуючи стиль поведінки і характер.
Ясна річ, ніхто не змусить працюючу жінку кинути все та присвятити себе дитині, тим паче що й можливості такої в багатьох просто немає — далеко не завжди батько малюка здатний самостійно забезпечувати сім’ю. Але якщо дитина народжується бажаною, то мама завжди знайде час для спілкування, зуміє показати свою любов і турботу, дасть дитині відчуття тепла й захищеності. А що ще потрібно, аби вирости щасливим?