На величезному рекламному щиті, просто навпроти будинку Луганської міськради, представляючи одну з багатьох вітчизняних торговельних марок, вишикувалися в шеренгу декілька пляшок горілки. Тож чи варто після цього дивуватися, коли, накриваючи святкові столи на випускних вечорах, батьківські ради деяких шкіл, крім традиційних м’яса, овочів, тортів і шампанського, купують також її, рідненьку? Яка, здавалося б, не потребує додаткової реклами, проте нав’язливо пропонується. І купують не по п’ять пляшок, як на білборді, а ящиками...
За даними прес-центру управління охорони здоров’я Луганської облдержадміністрації, 2002 року в області на диспансерному та профілактичному обліку з приводу залежності від наркотиків та токсинів перебувало близько шести тисяч чоловік. Із них понад 500 — діти й підлітки. Результати опитувань, проведених обласними наркологічними службами, засвідчили, що половина учнівської молоді Луганської області вживала наркотик хоча б раз, а майже сімдесят відсотків опитаних мають знайомих наркоманів. Але офіційні статистичні дані про «зареєстрованих» хворих на наркоманію досить умовні. Микола Овчаренко, головний лікар Луганського обласного наркологічного диспансеру, розповів кореспонденту «ДТ», що за підсумками спільних досліджень із Харківським науково-дослідним інститутом неврології, психіатрії та наркології було встановлено — «у східному регіоні України на одного виявленого й поставленого на облік наркомана припадає сім-вісім невиявлених». Таким чином, кількість наркоманів і токсикоманів в області може становити близько 50 тисяч. За словами Миколи Овчаренка, у зв’язку із загостренням наркологічної ситуації недавно відновлено роботу координаційної ради облдержадміністрації з профілактики наркоманії, токсикоманії та алкоголізму, яка повинна об’єднати зусилля всіх структур, що входять до її складу, і контролювати їхню роботу. Ще в березні 2002 року, після одержання інформаційного листа з адміністрації Президента України «щодо проблеми поширення наркоманії», розпорядженням глави Луганської обласної державної адміністрації були затверджені «заходи, спрямовані на боротьбу з незаконним оборотом і розповсюдженням наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів». Та попри вжиті владою заходи, кількість наркоманів і токсикоманів серед жителів Луганщини продовжує зростати.
Микола Овчаренко, керівник одного з найкращих в Україні диспансерів, основним напрямом своєї роботи вважає «організацію системи первинної профілактики, що полягає в об’єднанні зусиль лікарів, педагогів, батьків, соціальних служб, усіх людей для того, щоб наркотизм і далі наркоманія, алкоголізм не виникали й не поширювалися». Тобто основні зусилля слід зосередити на вихованні, провідну роль у якому відіграє родина. За словами Миколи Овчаренка, «сім’я може й зобов’язана формувати здорову людину. Якщо обстановка, атмосфера в сім’ї несприятливі, якщо дитина не одержує теплоти, доброти, піклування, якщо в сім’ї немає достатнього рівня захисту, емоційного контакту, то недоодержане від батьків дитина намагається компенсувати якимось іншим чином».
Виступаючи у квітні 2003 р. із своєю щорічною доповіддю, уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова повідомила, що попри «деякі позитивні тенденції зростання економіки протягом трьох останніх років, рівень життя більшості громадян України не поліпшився, а навіть погіршився». За її даними, Луганщина належить до областей із найвищим рівнем безробіття в Україні — від 33 до 46 відсотків. Навряд чи можуть пишатися жителі Луганської області і її демографічними показниками — крім гнітючих статистичних даних про загальне скорочення населення, Луганщина залишила далеко позаду решту областей і за показником «зовнішня міграція». Лише з січня до березня 2003 року звідси виїхало за кордон близько тисячі чоловік, а кількість шлюбів практично дорівнює кількості розлучень. Усе це, без сумніву, не додає впевненості в майбутньому дитині, що живе без батьків, чи в неповній сім’ї, чи в родині, де батьки або безробітні, або змушені виїжджати на заробітки в інші області та країни. До того ж, у багатьох сім’ях піклуватися про дітей, навчати їх добра, дарувати тепло просто ніколи, а часом і нікому...
Не можна сказати, що держава зовсім не звертає на дітей уваги. Служба у справах неповнолітніх Луганської облдержадміністрації — одна з державних структур, що опікуються майже півмільйонною армією громадян області, яким ще не виповнилося 18 років. Керівник служби Раїса Родіна розповіла кореспонденту «ДТ» про одну з нових проблем, яку їй доводиться розв’язувати, — через те, що батьки виїжджають на заробітки, багато дітей залишається практично без нагляду. Іноді вони опиняються навіть у притулках різних областей Російської Федерації, звідки служба в справах неповнолітніх мусить їх забирати, оскільки вони є громадянами України. Головною причиною такого стану справ Раїса Родіна вважає відсутність у батьків почуття відповідальності за своїх дітей — «втрачено виховний потенціал сім’ї».
Наркоманія, ранні статеві контакти, бродяжництво — усе це наслідок відсутності продуманої виховної роботи, стрижнем якої повинні бути культурні традиції українського народу. Так принаймні вважає Дора Тимошевська — глава обласного відділення Всеукраїнського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка, українського педагога, 125 років із дня народження якого відзначалося в квітні 2003-го. У розмові з автором вона наголосила, що «передусім необхідно подбати про виховання дітей у родині. В українській педагогіці сім’я була основою всього — «Родина, родина, від батька до сина, від матері — доні добро передасть». Таке ставлення втрачене через безпрецедентний духовний геноцид». Інакше як подачками, скаржиться Дора Тимошевська, допомогу державних структур дітям не назвеш. Особливе обурення в педагога із тридцятирічним стажем викликає іноді просто аморальне заповнення нинішнього теле- й радіоефіру: «А реклама? Погляньте — куріння, алкоголь... Куди дивиться місцева влада? Вона не думає про те, що завтра ці самі діти зберуться й закидають їх камінням».
«Дивлячись на п’яних дітей, — говорить Віктор Мещеряков, — суспільство розписується у власній безпорадності». Завідуючий підлітковим денним стаціонаром Луганського обласного наркологічного диспансеру теж не в захопленні від змісту багатьох телепрограм і візуальної реклами. Уже три роки він із двома своїми колегами проводить так звані «круглі столи», де групам дітей по 20—25 чоловік розповідають про шкідливість наркотиків, алкоголю, паління. За п’ять місяців цього року пройшло 70 таких занять. Первинна профілактика, за словами Віктора Мещерякова, повинна полягати, передусім, у виховній роботі — не лише у сім’ї, але й у дошкільних закладах і школах. Виховання, а точніше, соціально-правове інформування, є основним видом діяльності благодійного фонду «Підліток», очолюваного Володимиром Гончаровим. Глава правління фонду, що також очолює службу у справах неповнолітніх Ленінського райвиконкому Луганська, розповів кореспонденту «ДТ»: «Ми дистанціюємося від так званих акцій — тижнів профілактики, днів здоров’я, днів боротьби з курінням... Республіканський центр служб для молоді створив неординарну форму роботи, що виправдовує себе, — приїжджає мобільна група фахівців у навчальний заклад, у дитячий табір відпочинку і влаштовує бесіди з дітьми. Багато державних структур, що мали б вирішувати проблеми молоді, живуть самі по собі, а молодь — сама по собі. Гроші, виділені їм із бюджету, йдуть переважно на організацію свят. Я не говорю, що це не потрібно. Але на чільному місці сьогодні повинна бути індивідуальна й колективна (не більше одного класу) робота з підлітками». «Підліток» реалізує свої програми за гроші не тільки луганських спонсорів — торік йому вдалося одержати кілька грантів зарубіжних фондів. Серед партнерів благодійного фонду — посольства Нідерландів, США. Тим часом українським підприємцям, за визнанням одного луганського бізнесмена, іноді просто невигідно брати участь у благодійних акціях — крім допомоги, доводиться сплачувати ще й чималі податки в бюджет.
Якщо родина не завжди може виховати дитину морально повноцінним членом суспільства, то тут на допомогу повинна прийти школа. Проте сьогодні в системі освіти України складається сумна ситуація — молоді фахівці, готові сіяти «розумне, добре, вічне», просто не йдуть працювати в школи тому, що жити на зарплату вчителя без матеріальної підтримки родичів дуже нелегко. Саме такий підхід до виховання молодого покоління бачиться одним із тих «ганебних явищ», що перешкоджають, як сказано в указі Президента «Про невідкладні додаткові заходи зі зміцнення моральності», «реалізації конституційних прав і свобод людини, інтеграції України в європейський інформаційний, освітній і культурний простір». І чи не є «інформацією, що підриває суспільну мораль», нав’язуваний з екранів телевізорів підліткові, для якого сім’я та школа вже давно не авторитет, стереотип щасливого життя: широкі штани, бейсболка козирком назад і пляшка пива в руці...