Відразу ж зазначу, що, говорячи про бабусь, автор, зрозуміло, має на увазі й дідусів. Але бабуся порівняно з дідусем майже завжди емоційніша, менш керована, і, як це не парадоксально, помітно активніша. Досвід автора (практичного лікаря-педіатра) свідчить: переговори з лікарем бабусі ведуть у 20 разів частіше, ніж дідусі. Уже сам цей факт символічний і показовий.
Заперечувати величезну роль бабусь у вихованні підростаючого покоління немає сенсу. В нашій країні це безглуздо вдвічі, оскільки переважна більшість молодих сімей узагалі не в змозі без допомоги бабусь забезпечити дитині нормальні догляд і виховання.
Перелічимо спочатку чинники, що обумовлюють саме такий стан речей.
По-перше, наша сім’я вельми часто не є повноцінною коміркою суспільства — вона не самодостатня. Молоді люди, побравшись, не можуть вижити без постійної допомоги «старших товаришів». Діти, як правило, з’являються на світ не тому, що цього дуже хотіли батьки, а тому, що «так вийшло». Самі винуватці події не мають ані окремого житла, ані коштів для повноцінного існування — мають житло саме бабусі, і фінансову допомогу надають також бабусі, які, як правило, зовсім не бабусі, а навпаки, жінки в розквіті сил і матеріальних можливостей.
По-друге, у мами й тата відсутні будь-який досвід і знання про те, що з дитиною потрібно робити. Під рукою завжди є їхні власні батьки, які цей досвід мають.
По-третє, процес догляду за дитиною постійно вимагає прийняття дуже відповідальних рішень. Молоді тато і мама часто побоюються, та й просто не хочуть приймати не тільки відповідальні, а й узагалі будь-які рішення. Дуже зручна позиція, особливо з огляду на той факт, що під рукою особи (ті самі бабусі), готові до відповідальних кроків.
По-четверте, коли в сім’ї з’являються діти, тато-мама часто самі ще не досить дорослі, їм дуже хочеться гуляти, танцювати і гратись. Дитина заважає радіти життю, а допомога бабусь дозволяє бути мамою-татом і водночас не сумувати з приводу того, що марнуються молоді роки.
Перелічені вище пункти роблять очевидним такий факт: саме поняття «бабуся» цілком може розглядатися не як конкретна людина, а як дуже значимий соціальний феномен, що потребує окремого вивчення.
Протягом багатьох років мені доводиться контактувати з бабусями щонайтісніше. Висновки однозначні: без урахування цього явища майже неможливо організувати нормальні догляд і виховання дітей. Основною проблемою участі бабусь у виховному процесі є проблема власності на дитя. Маючи сили і бажання допомагати, перебуваючи в цілковитій упевненості, що добре знає, як це потрібно робити, бабуся, втім, на рівні підсвідомості відчуває, що це не її власна дитина. Не власною річчю нормальна людина користується з особливою обережністю: тут головне не зашкодити. Ну а уявлення про те, що для дитини шкідливо, небезпечно і небажано в бабусь цілком конкретні: шкідливо не їсти, мерзнути, плакати, шкідливо мочити вуха, ходити босоніж і т.п. Таких шкідливостей — сотні. Не дивно, що бабусине виховання відрізняється підвищеною дбайливістю, що межує з патологією. Про жодні загартовування, протяги і холодні п’яти навіть мови бути не може.
Окреме питання — хвороби. Якщо можна лікувати, а можна зачекати, бабуся завжди віддасть перевагу лікуванню — не сталося б чогось.
Одночасна участь представників двох поколінь у виховному процесі часто породжує безліч проблем, що не менш часто перетворюються на серйозні конфлікти. Улюблений зять стає ворогом номер один, чарівна невістка виявляється ледачою недотепою. Словосполучення «твоя мати» (у різних відмінках) усе частіше вживається чоловіком і дружиною в процесі з’ясовування стосунків одне з одним. Фраза «ти такий самий (така сама), як твоя мати, а я з твоєю матір’ю жити не хочу» іноді стає фінальним акордом, що сповіщає про розпад чергової сім’ї.
Запобігти можливим конфліктам можна. Для цього всім учасникам виховного процесу варто розставити крапки над «i» та визначитися з поняттями відповідальності і власності. Пріоритетну роль у з’ясовуванні стосунків просто зобов’язані відіграти саме бабусі, як люди досвідченіші, і, принаймні теоретично, мудріші й урівноваженіші. Здатність любити взагалі й особливо здатність любити дітей щонайтісніше пов’язані з віком людини. Нездатні, біологічно нездатні двадцятилітні дівчата і хлопці на ті самі почуття, що і зріла жінка — мати цих хлопців-дівчат, які «догралися» і стали дуже дорослими.
Я страшенно люблю бабусь, нескінченно ціную їхню доброту, працьовитість, бажання допомагати. Починаючи з наступного абзацу, я взагалі писатиму тільки для бабусь.
Дорогі бабусі! Дуже вас прошу знайти мужність дочитати до кінця, а там нехай буде що буде. Ваша головна відмінність від «молодих» — досвід. Їм багато ще потрібно зробити, а ви свою дитину вже благополучно виростили й оженили (видали заміж). Оглядаючи пройдений шлях, ви переконані в тому, що точно знаєте, як потрібно виховувати дитину. Але чи був ваш шлях легким? Пригадайте, чи завжди ви були згодні зі своєю мамою? Чи абсолютно переконані у власній правоті і праві радити або, що ще гірше, приймати рішення?
У вихованні дитини є величезна кількість традицій, помилок і забобонів, а багато речей, які ви однозначно вважаєте правильними, насправді такими не є. Вас учили, що дитину необхідно туго сповивати. І ви сповивали, переконані: так потрібно. Чому потрібно? Що, є хоч одна жива істота, яка не дає своєму дитинчаті поворухнутися? Вас учили не годувати дитину вночі. Чому? Де це бачено, щоб у матері було молоко, а дитина кричала від голоду?! Ви звикли гортати журнал «Здоров’я», який видають такі самі бабусі й дідусі. Не дивно, що ідеалом краси стало пухкеньке немовля з ознаками ожиріння і червоними від алергії щічками. Ви ладні на все, аби захистити онука від небезпек, оскільки переконані в його кволості, хворобливості і непідготовленості до життя. Але це зовсім не так — хворобливими діти, як правило, не народжуються, а стають.
Життя дуже і дуже змінилося. І багато з того, що було правильним у минулому, стало безглуздим нині. В умовах голоду видається цілком логічним дати дитині жовток єдиного на всю сім’ю яйця. Але за нормального життя чи не краще нагодувати як належить маму. Якщо дитину годують коров’ячим молоком, доводиться давати соки через потребу у вітамінах — це в минулому. Але навіщо в місячному віці давати сік, коли є можливість купити молочну суміш, у складі якої вже є всі потрібні вітаміни.
Все вищевикладене я пишу з єдиною метою: переконати вас у тому, що ви не є носіями абсолютної істини, як, утім, і автор. Але як лікарю мені довелося зштовхнутися з такою кількістю безглуздь, переважно педагогічних, що волосся стає диба. І хочте вірте — хочте ні, але діти з сімей, де бабусі не живуть разом з онуками, потрапляють до лікарні помітно рідше. Там, де нікому або ніколи годувати дитину, що відмовляється від їжі, змушувати ходити вдома обов’язково у шкарпетках, не вискакувати роздягненим у коридор, не пити сиру воду тощо — у таких сім’ях діти ростуть набагато здоровішими. І це очевидний факт, що свідчить про те, що багато їжі та тепло не мають жодного стосунку до любові, швидше, навпаки.
Найголовніше правило, якого обов’язково повинні дотримуватися дідусі й бабусі: ніколи за жодних обставин не приймати рішень про спосіб життя дитини, а тим паче нав’язувати ці рішення її батькам. Відповідальність за щастя і здоров’я маляти несуть тільки мама й тато. Ви повинні з цим погодитися і, як би вам не хотілося, жодної відповідальності на себе не брати. Нехай роблять зі своєю дитиною, що хочуть, самостійно відповідаючи за все.
І це не бездіяльність, не заплющення очей. Це єдиний і найправильніший шлях до миру і спокою в сім’ї, до нормальних стосунків між поколіннями. І коли вже вас просять чогось не робити (не вдягати, не гріти, не купувати), то й не робіть. Якщо ви маєте час і бажання допомогти, то спробуйте допомагати пасивно, робити лише те, що не потребує прийняття принципових рішень. Ви готові одягти дитину — нехай скажуть, у що. Ви готові нагодувати — нехай скажуть, чим, якої температури, у якій кількості. Цілком імовірно, що в такій ситуації мама і тато захочуть або просто будуть змушені хоч щось почитати. Адже цілком закономірною стала ситуація, коли книги на кшталт «Ваша дитина» бабусі читають частіше й уважніше, ніж мами.
Втім, ви можете дуже допомогти, взагалі не торкаючись дитини, — попрасувати, попрати, прибрати, приготувати їжу, піти до магазину або на молочну кухню. Ваша допомога — це подарунок. І ніколи, ніколи не згадуйте і не нагадуйте про свої добрі справи. Краще вже нічого не робіть.
Я цілком припускаю, що ваша «молодь» може зайняти пасивну позицію, добровільно передаючи в руки бабусь і дідусів виховний процес. Але в такому разі ви стаєте мамою і татом, оскільки, взявши на себе відповідальність, автоматично перестаєте бути дідусем і бабусею.
Ви, звісно, пам’ятаєте народну мудрість, що чоловік — голова, а дружина — шия. Ви ж прекрасно розумієте, що мудра жінка ніколи не дасть чоловікові зрозуміти, що саме вона і є в домі господарем. З конфліктами поколінь на грунті виховання дітей ситуація аналогічна.
Мистецтво бути справжньою і повноцінною бабусею полягає саме в тому, щоб створити в біологічних мами і тата повну ілюзію того, що саме вони є справжніми і повноцінними батьками.