Явище, яке виникло досить давно — у 20-х роках минулого століття — й отримало друге дихання після активізації студентського руху в 60-х, — автостоп у розвинених європейських і американських країнах став для молоді звичним засобом пересування на великі відстані.
У Росії відразу після краху радянського режиму, коли люди відчули смак свободи, цей рух почав активно й бурхливо розвиватися. 1994 року в Москві відкрилася Школа автостопу, яка вчить людей подорожувати країнами Західної та Східної Європи з мінімумом витрат. Тут розповідають про техніку голосування на швидкісних магістралях, способи отримання віз, ночівлі в дешевих молодіжних гуртожитках. Наступного, 1995 року виникла Академія вільних подорожей. Її фундатор Антон Кротов із товаришами здійснили кілька експедицій в екзотичні країни: Іран, Індію, Єгипет, Ефіопію, Кенію й інші. За результатами поїздок почали масово виходити книжки, в яких розповідалося про незвичайні пригоди учасників і давалися практичні поради можливим послідовникам. Виникло поняття автостопної «науки» — системи знань про подорожі, яка дозволяє перетворити цей метод на потужний універсальний засіб переміщення в будь-яку точку земної кулі.
Невдовзі клуби почали масово плодитися на території Росії, і кількість їх на сьогодні перевалила за двадцять. Регулярно проводяться автостопні гонки, зльоти, дуелі. Найвидатніші мандрівники добралися до Австралії, Китаю, ПАР.
А в нас в Україні ситуація складалася цілком інакше. Про клуби чи змагання не було й мови. Не те щоб нікуди не їздили. Хіпі, котрі традиційно мандрували в такий спосіб, колесили по Україні, заїжджали в Москву, Мінськ, Петербург. Влітку можна було побачити, як рейвери, кислотники та інші шанувальники екстремальної музики голосують у бік Казантипа в Криму, де проходив музичний фестиваль.
Автостопом намагаються їздити студенти вузів під час канікул. Але характерною особливістю всіх таких поїздок була й залишається дезорганізованість, локальність (мало хто зважується проїхати понад 2000 км за один раз) і повна відсутність систематизації досвіду.
На останньому зупинюся докладніше. Молоде подружжя, вирішивши зі столиці прокотитися на свята, скажімо, у Гомель, що лежить за якихось двісті верст, і плануючи цю поїздку як легкий розважальний захід, часто зіштовхується в дорозі з величезними проблемами. Одного разу така парочка примудрилася простояти на одному місці 36 годин. Люди промокли під дощем, не виспалися, втомилися. Природно, що після таких невдач більшість просто плюне на автостоп, купить квиток на поїзд, і «наука» втратить ще двох людей, котрі потенційно могли б стати великими мандрівниками. А чому? Через відсутність інформації. Якби їм хтось розповів чи було де прочитати, які місця хороші для голосування, а яких слід уникати, як потрібно діяти у складній ситуації, — багатьох труднощів удалося б уникнути.
Лише 1998 року в столиці зібралися кілька людей — ентузіастів автостопного руху в Україні — і вирішили створити клуб «Магістраль», у якому мандрівники могли б знайомитися одне з одним, обмінюватися досвідом проходження трас, поїздок залізницею, одержання віз інших держав, мінімізації грошових витрат.
За відносно короткий термін — три роки — члени клубу провели безліч експедицій: об’їздили всю Східну Європу, добралися до Туреччини, Сирії та колишніх радянських республік Середньої Азії, далеких північних міст Салехард і Норильськ. Найбільша за відстанню і тривалістю поїздка, завершена днями, — підкорення російського Далекого Сходу, із відвідуванням БАМу, острова Сахалін, Примор’я.
Нині є два відділення клубу — у Києві й у Донецьку. Хоча потенційні шанувальники автостопу можуть жити в будь-якому більш-менш великому місті, на практиці їх досить складно виявити й зав’язати з ними контакт. Тож у перспективі клуб планує розширити інформаційне поле. Конкретні кроки — реклама клубу в Інтернеті, у пресі, причому не тільки в центральній, а й у регіональній, відповідні оголошення у вузах, розповсюдження літератури. Гадаю, у нашій країні є великі перспективи для розвитку цього руху, оскільки він має як політичні передумови (спрощення візового режиму в процесі інтеграції країни у світове співтовариство), соціокультурні (т.зв. європейський вибір України), так і, ясна річ, економічні. Справді, багато хто мріє подивитися на «західне» життя чи потішитися красою сибірської тайги. Тільки слабко орієнтуються у фінансових питаннях. Розгортають газету з рекламою путівок, пропонованих турагентствами, і лякаються. «Мені це ніколи не буде по кишені, тож треба викинути все з голови», — найпопулярніший перебіг міркувань. І найпоширеніша помилка. А ми пропонуємо приємну альтернативу, питання лише в тому, дізнається про неї людина чи ні.
Мандруючи Росією, я неодноразово чув одні й ті самі запитання: «Як ти отримував візу, скільки вона коштує?»; «З якими неприємностями можна зіштовхнутися, якщо заговорити російською в Києві?»; «Наскільки можливо оглянути всі цікаві місця з мінімумом грошей у кишені?»; «А нас пропустять на кордоні, якщо ми все-таки поїдемо?»; «Якщо пустять, то, певно, міліція постійно штрафуватиме, як іноземців?»; «Мені говорили, що у вас найгірший автостоп — ніхто не підбирає» тощо. Запитання ці породжує як незнання обстановки в найближчих сусідів, так і створений російськими засобами масової інформації образ України.
Аби прояснити все з цього приводу, ми підготуємо й випустимо своєрідний путівник «Україна для бідного студента», орієнтований на молодь як нашої країни, так і найближчих сусідів. Дані, які можна взяти з інших офіційних путівників, зведемо до мінімуму, зате досить широко висвітлимо всі замовчувані ними питання.
Якщо ви їдете в Білорусь (Польщу) велосипедом, йдете пішки, перетинаєте кордон в електричці, то як усе це робиться, чи потрібно заповнювати митну декларацію? Скільки коштує в Києві найдешевший готель? Відповіді на це, здавалося б, просте запитання неможливо знайти в жодній книжці. Де лежать основні оптові ринки, як вийти на контакт із турклубами, потрапити на неафішовані рок-н-рольні тусовки? Як подорожувати Україною автостопом, щоб ніде довго не стояти, і що при цьому треба говорити водіям? Чи можна електричками доїхати до Криму, і якщо так, то скільки часу це забере? Чи дешевше це, порівняно з поїздом? Безліч подібних корисних, ніде не опублікованих даних ввійдуть у цю книжку.
Щоб інформація була максимально повною, нам потрібні агенти з різних областей України. Якщо ви можете докладно описати ваш регіон або вас просто зацікавили перспективи руху автостоп, ви можете вийти на контакт, написавши на E-mail: sapunov77@inbox.ru
Коли бачиш світ не з вікна туристичного автобуса, а можеш безпосередньо спілкуватися з людьми в інших країнах, котрі тебе підвозять на своїх авто, годують, запрошують у гості, — то змінюєшся на краще.