Затіяна ще за «тієї» влади і ще «тим» Державним управлінням справами (ДУСею) метушня навколо колишньої всесоюзної дитячої оздоровниці триває. Внаслідок чого закладена свого часу Юрієм Дагаєвим та Ігорем Бакаєм фінансова міна будь-якої хвилини може рвонути на повну потужність. Коли це станеться, новий скандал буде анітрохи не меншим, ніж знаменита «справа Бакая», і може закінчитися повним знищенням «Артеку» як дитячої оздоровниці...
Серед «радянської спадщини» Україні дістався, напевно, один із найбільших діамантів «корони червоної імперії» — знаменитий дитячий табір «Артек». «Роздерибанити» дитяче царство намагалися ще на початку
1990-х. Оскільки під ним — одна з найкращих ділянок Південного берега, що площею дорівнює півтора князівствам Монако. Але, попри шалений тиск і можновладців, і розперезаного в ті часи криміналітету, а також більш ніж складну економічну ситуацію, тодішньому керівництву «Артеку» вдалося повністю зберегти своє господарство. У середині 1990-х здавалося, що чорна смуга минула і табору вже ніщо не загрожує. «Артек» працював стабільно, з’явилися кошти на капітальний ремонт корпусів, комунікацій, заміну автотранспорту. Навіть за рахунок власних коштів почали спонсорувати проведення іміджевих для України міжнародних заходів...
Але ідилія закінчилася відразу після того, як наприкінці 2002 року справами МДЦ «Артек» упритул зайнялася структура під назвою «Державне управління справами», яка відразу ж затіяла грандіозну реконструкцію. Зовні все виглядало бездоганно — підвищення престижу держави («Артек» як-не-як — одна з візиток України) і, звісно ж, турбота про підростаюче покоління. Хоча розмах чомусь підводив до думки про давню чиновницьку мудрість: «Хочеш украсти великі гроші — розпочни велике будівництво».
«Спадщини» в 11 мільйонів гривень, залишеної на рахунках «Артеку» колишнім гендиректором М.Сидоренком, якого ДУСя усунула від керівництва табором, ледве вистачило на те, щоб розібрати побудовані в шістдесятих роках за проектом академіка Полянського (за це він 1967 року одержав Державну премію СРСР) добротні корпуси. Потім узяли чималі кредити, хоча з самого початку всі розуміли, що повернути їх буде більш ніж проблематично. Правда, повертати борги ніхто й не планував — у «Артеку» було запущено давно обкатаний механізм незаконної приватизації шляхом штучного банкрутства.
Схему зупинила як несподівана смерть Дагаєва, так і пильний інтерес до подій з боку громадськості та парламентаріїв, а також перспектива надання «Артеку» статусу національного (після чого про приватизацію цього ласого шматка можна було забути).
Новий керівник ДУСі Ігор Бакай вирішив вчинити простіше. Навіщо морочитися зі «схемами», якщо можна в наказовому порядку відразу зібрати живі гроші з різних державних та комерційних структур?
Після нього вже помаранчеве керівництво ДУСі теж не продемонструвало задекларованої «чистоти» і «прозорості» стосовно «Артеку». Чим воно керувалося, коли призначало керівником величезного підприємства, що перебувало в більш ніж тяжкому економічному становищі, не досвідченого антикризового менеджера, а людину, ніколи раніше не пов’язану з економікою, — самому Богові відомо. При тому що кадрова політика, коли йдеться про призначення управлінців на об’єкт, який не має аналогів, повинна бути дуже продуманою. Нагадаю, свого часу на посаду начальника головного управління «Артеку» проводилися навіть всесоюзні вибори. Але гендиректором у наказовому порядку було «спущено» Ольгу Гузар, яка раніше очолювала управління у справах сім’ї та молоді Тернопільської ОДА.
Як невдовзі з’ясувалося, нова «рука ДУСі» в «Артеку» недосвідчена не тільки в економіці. Нове керівництво табору побудувало свою політику на тому, що потрібно відкинути все старе й орієнтуватися на найкращі європейські методики. (Хоча «Артек» давно входить до International Camping Fellowship — найавторитетнішої організації, яка об’єднує найкращі дитячі табори світу. На Токійському конгресі ICF 2000 року саме за методики «Артек» здобув вищу нагороду ICF — Диплом Еббота. Вперше за всю історію цієї організації нагородили не окремо взяту людину, а весь табір.) Реально почали планомірно знищувати кадровий і педагогічний потенціал «Артеку». Натомість масово культивувати те, чого останніх років 40—50 там не було, — плазування перед владою, містечкове чиношанування, бажання будь-що догодити високопоставленим чиновникам.
Мабуть, найбільш яскраво (і гидко) це проявилося під час останнього приїзду в «Артек» Віктора Ющенка. Гадаю (у кожному разі, сподіваюся), що Віктор Андрійович був би шокований, дізнавшись, як готували «свято», на якому він, його друзі-президенти і «п’ятий елемент» були гостями.
Спочатку педагогам спустили директиву вчити з дітьми спеціальні «речівки-кричалки». Зауважу, що навіть до приїзду незабутнього Леоніда Ілліча Брежнєва в «Артеку» «спецкричалок» не розучували. Шоу передували репетиції — замість того, щоб купатися в морі чи гратися, діти репетирували, як правильно... стояти. Для чого? Це стало зрозуміло тоді, коли одягнені в синенькі і жовтенькі маєчки й вишикувані у величезне каре артеківці утворили величезний, на все поле стадіону, прапор України.
Може, це й тішило око високих гостей, але дітям довелося кілька годин вистояти на полі, у тому числі й найменшим (8—9 років). Не будемо про те, що це суперечило всім педагогічним традиціям і нормам старого «Артеку», де наріжним каменем ставилася саме дитина та її інтереси… Краще поцікавимося, що відчували неукраїнські діти, коли їх примусили стільки часу стояти заради того, аби високі гості помилувалися українським прапором? І наскільки це підвищило в їхніх очах імідж України? Зауважу, квитки на зручні сидячі місця було продано за гроші дорослим курортникам із Ялти та Гурзуфа...
Кому, наприклад, спало на думку всіх без винятку діток пропустити через «рамку»?! Невже хтось вірив, що раптом виявиться десятилітній шкет із кулеметом під шортиками? Ради чого діти у спеку мусили стояти ще й у виснажливій черзі на «перевірку»? Не робили такого ні для Брежнєва, ні для Горбачова, ні для Кучми з Путіним.
Один із колишніх працівників табору, який спеціально приїхав на святкування ювілею «Артеку», після цього гірко зауважив: «Я раніше думав, що «Артек» — це вічний підліток. Але тепер точно бачу, що йому справді 80 років і в нього починається старечий маразм».
Однак усе це ще квіточки. Коли 2003 року стало зрозуміло, що закласти в банках артеківську землю й нерухомість через низку обставин не вдасться, тодішнє керівництво табору заклало путівки. Якщо Віктору Цоклану, який замінив невдовзі на посаді гендиректора Валерія Пальчука, вдавалося з банкірами домовлятися про продовження застави і навіть частково гасити кредити, то в Ольги Гузар із цим виникли проблеми. Як розповів голова правління АКБ «Мрія» Костянтин Ворушилін, останніх три місяці керівництво «Артеку» не тільки припинило обслуговування кредиту, а й усіляко ухилялося від якихось обговорень питань, із ним пов’язаних, зайнявши, за його словами, «страусову позицію».
У результаті АКБ «Мрія» вирішив хоч якось спробувати повернути свої гроші. 28 березня банк розіслав ряду організацій пропозицію купити у нього 8500 путівок на літній відпочинок у МДЦ «Артек» на травень—серпень.
Зауважу, що з метою продажу путівок «Артек» щороку укладає договори з туроператорами, яким передає для реалізації порожні бланки (бюджетні путівки розповсюджуються через держструктури України). Цього ж року, не продовживши договори про пролонгацію застави, керівництво табору передало турфірмам путівки, які на той час були власністю банку. Таким чином було створено ситуацію, коли на ринок реально могли потрапити по дві путівки на одне місце.
Цікаво, що керівництво «Артеку» відразу оперативно надіслало туроператорам лист, у якому зазначається, що законними власниками права продажу путівок є виключно офіційні партнери табору. Діти, які приїдуть за путівками, придбаними не в офіційних партнерів «Артеку», прийматися на відпочинок у МДЦ «Артек» не будуть».
Таке формулювання для голови правління АКБ «Мрія» виявилося новиною. Про те, що «Артек» відмовляється приймати дітей за «заставними путівками» (у разі продажу таких), поінформували туроператорів, а не законного власника путівок!
На жовтень 2005 року серед кредиторів «Артеку» значилося вісім банків. А якщо всі вони теж вкинуть закладені путівки?..
Хоча для гучного скандалу досить і «Мрії». Уявімо ситуацію, коли кілька тисяч дітей приїжджають у жаданий табір. Ось воно — море, ось вони — кипариси й пальми, ось він — горбатий Аю-Даг. На руках легальна, юридично законна і куплена за чималі гроші путівка. А тобі кажуть: їдь, милий, додому, путівка недійсна... Втім, працівники «Артеку» досі не можуть згадувати без дрожу, як 1996 року їм доводилося відправляти додому дітей, котрі приїхали в табір із фальшивими путівками, проданими московськими аферистами.
Повірте, батьки скривджених дітей «порвуть кривдників на шматки» (тим більше що доходи і соціальний статус більшості це дозволять). Вони мають 100-відсотковий шанс виграти всі суди з компенсації як матеріальної, так і чималої моральної шкоди. Чи зможе «Артек», отримавши такий економічний і моральний нокаут, і далі функціонувати як дитячий табір? А як кожну дитячу сльозинку смакуватиме російська преса (традиційно влітку близько 50% дітей у таборі — росіяни)! Тим більше що кривдниками дітей будуть уже не кримінальники, а структура, безпосередньо підпорядкована президентові України.
Правда, усвідомивши всі наслідки грядущого скандалу, керівництво «Артеку» почало вести гарячкові переговори про продовження застави. Як повідомив Костянтин Ворушилін, зараз у банку є три варіанти вирішення проблеми. Які – він уточнювати не став. Як і не прояснив, наскільки реальне вкидання заставних путівок на ринок. «Сподіваюся, ми прийдемо до спільного знаменника і вдаватися до таких радикальних кроків не доведеться», — сказав він.
Слід зауважити: якби керівництво «Артеку» розпочало ці переговори вчасно, вести їх було б значно легше. У нинішній же ситуації банк диктуватиме свої умови.
Та навіть якщо їх буде успішно завершено, розв’язка тільки переноситься в часі. Об’єктивно табір нездатний самостійно сплатити борги. Керівництво ж ДУСі допомагати не квапиться. Як недавно заявив його глава Ігор Тарасюк, проблему боргів «Артеку» Державне управління справами має намір вирішувати... шляхом залучення інвесторів. Ось тільки вигідні (а отже, цікаві) інвесторам проекти на кшталт горезвісного «Артекленду» чи грандіозного аквапарку (що, до речі, планував ще Дагаєв) означають знищення «Артеку» як унікального дитячого табору.
…Днями «Мрію» придбав російський Внешторгбанк. Той самий, якому ДУСя через «Артек» хотіла продати скандально знаменитий нині санаторій «Гліцинія». 36 млн. гривень задатку Внешторгбанк табору вже перевів — вони давно пішли на погашення боргів за затіяну раніше ДУСею «реконструкцію». Тепер, після розірвання договору, з’ясувалося, що самостійно повернути ці гроші МДЦ «Артек» не може. У результаті сьогодні російський Внешторгбанк є найбільшим кредитором «Артеку». Де гарантія, що замість маленької «Гліцинії» росіяни не отримають весь величезний «Артек»?
Вирішити проблему з боргами «Артеку» можна тільки в один спосіб: погасити борги з резервного фонду чи переписати борг на ту структуру, яка все, власне, й затіяла, — на Державне управління справами. Повинне ж, зрештою, управління відповідати за свої економічні та кадрові рішення?
* * *
В «Артеку» давно живуть духи і привиди. Всі вони досить милі створіння: і Абсолют — бородатий і вусатий дух-хранитель табору, і загадкова й сумна Біла Леді, і Лорик — незрозуміле звірятко (на кшталт Чебурашки), яке живе в кроні старого кипариса... Посада злого духа досі залишалася вакантною. Підозрюю, що незабаром її займе жадібна й підступна Баба Дуся. Якщо, звісно, «Артек» залишиться дитячим табором...
У кожному разі, тисячі колишніх артеківців, задіяних у всіх сферах, уважно стежать за подіями в таборі. Вони постараються зробити все, щоб «Артек» продовжував належати дітям.
P.S. Перед самим виходом номера прес-служба МДЦ «Артек» повідомила, що в результаті переговорів керівництва центру з АКБ «Мрія» сторони дійшли згоди про пролонгацію договору щодо кредиту до 1 вересня 2008 року...