Апогей тероріади

«Карать, не только карать, а карать по-настоящему, чтобы на том свете был заметен прирост населения благодаря деятельности нашего ГПУ».

Сергій Кіров

Краще за «улюбленця партії», славетного керівника ленінградських більшовиків сказати важко. Краще міг висловитись хіба що сам товариш Сталін: «Треба говорити простіше, а не по-інтелігентськи, а то не зрозуміють». Через 20 років після приходу більшовиків до влади, у 1937-му, вождь не по-інтелігентськи, скаже: «…Чим більше будемо просуватися вперед, чим більше матимемо успіхів, тим більше озлоблятимуться рештки розбитих експлуататорських класів, тим швидше йтимуть на гостріші форми боротьби…»

Придушивши явну опозицію, усунувши конкурентів і затаврувавши їх (Каменєва, Зінов’єва, Бухаріна, П’ятакова…), викинувши декого за кордон (як Троцького), проводячи варварськими методами модернізацію, зруйнувавши традиційні форми господарювання на селі і «виховавши» селян у потрібному дусі методом голоду, фактично створивши монопартійне й моноідеологічне суспільство, Сталін ініціює новий тур нещадного терору. Чому? Він вважає, що «рештки розбитих експлуататорських класів», та частина народу, яка пережила потрясіння попередніх років, вижила в місцях позбавлення волі, повертаючись після звільнення в рідні місця, здатна творити нову опозицію режимові. Вождь гостро відчуває, що породу «нової людини» ще не вдалося вивести, хоча після зробленого залишилося зробити не так уже й багато. Сценарій є, потрібен лише режисер, здатний зрозуміти і реалізувати задум. Режисером призначено Миколу Єжова. Професійний партійний працівник, п’яниця, наркоман, аморальний, безпринципний, але старанний виконавець, секретар ЦК ВКП(б), який винятково точно зрозумів задум вождя, а тому став наркомом внутрішніх справ у вересні 1936-го. Він чітко організував приріст населення «на тому світі», за образним висловом Кірова, який, до речі, вбитий 1 грудня 1934-го у Смольному, вже там перебував.

Новий нарком

У чому ж полягала провина Ягоди? Відповідь на це дав лютнево-березневий 1937 р. пленум ЦК ВКП(б). Він схвалив заходи, спрямовані на перебудову апарату НКВД СРСР і посилення його новими партійними кадрами, а також на видалення з апарату «бюрократів, що розклалися, втратили будь-яку більшовицьку гостроту та пильність у боротьбі з класовим ворогом і ганьблять славне ім’я чекістів». У резолюції пленуму записано: «Продовжити і завершити реорганізацію апарату Нарком­внусправ… зробивши його справді бойовим органом, здатним забезпечити покладені на нього партією й Радянським урядом завдання…»

З огляду на ці завдання, у червні 1937-го пленум ЦК ВКП(б) розглянув питання про надання Єжову надзвичайних повноважень, і новий нарком розпочав вакханалію насильства, що увійшла в історію під назвою «великий терор». І тут саме час бодай кілька слів сказати про Єжова. Народився він у 1895 році, освіти практично ніякої не мав (один клас початкового училища), але закінчив курси марксизму-ленінізму при ЦК ВКП(б). Його колишній шеф, завідувач Оргрозподілвідділу ЦК ВКП(б) так характеризував Єжова: «Я не знаю більш ідеального працівника, ніж Єжов. Точніше, не працівника, а виконавця. Доручивши йому будь-що, можна не перевіряти і бути впевненим — він усе зробить. У Єжова є лише один, щоправда — істотний, недолік: він не вміє зупинятися. Інколи існують такі ситуації, коли неможливо щось зробити і слід зупинитись. Єжов не зупиняється. Тому інколи доводиться слідкувати за ним, щоб своєчасно зупинити».

Запам’ятаймо ці слова. А ось ще одна характеристика. Колишній генерал НКВД Павло Судоплатов у сво­їх мемуарах згадує, що під час зустрічі з Єжовим він був вражений некомпетентністю того як наркома внутрішніх справ: «Запитання, що він ставив, торкалися найелементарніших для будь-якого розвідника речей і були некомпетентними. Відчувалося, що він не знає основ роботи з джерелами інформації».

Та Сталіну, власне, і не потрібен був професіонал. Йому потрібен був професійний виконавець його волі. І вождь не помилився, що, зокрема, засвідчили організовані Єжовим показові політичні процеси над «паралельним антирадянським троцькістським центром» (Г.П’ятаков та ін.) і над «право-троцькістським блоком» (М.Буха­рін, О.Риков, Х.Раковський, Г.Гринько та ін.).

20 грудня 1937 року на урочистому засіданні з нагоди 20-річчя ВЧК-ГПУ-НКВД Анастас Мікоян у доповіді під промовистою назвою «Кожний громадянин — співробітник НКВД» дав таку оцінку роботи Єжова: «...Товариш Єжов Ми­кола Іванович, прийшовши в НКВД, зміг швидко поліпшити становище в НКВД, закріпити його і поставити на вищий ступінь роботу НКВД у найкоротший термін...»

Та повернімось у літо 1937-го. 2 липня політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило постанову «Про антирадянські елементи», яка вимагала, щоб в областях було виявлено і зни­щено «куркулів та кримінальників», які відбули терміни ув’яз­нен­ня і повернулись у свої рідні місця. 31 липня політбюро ЦК ВКП(б) затвердило наказ Єжова № 00447 від 30 липня. Цей документ вимагав засуджувати колишніх курку­лів, карних злочинців, представників релігійних об’єднань, колишніх членів політичних партій, противників більшовиків під час громадянської війни (білих) і колишніх діячів доби царату до ув’язнення в табори і тюрми або до смертної кари. За деякими оцінками, лише в рамках цієї операції, що тривала в СРСР з серпня 1937 по 17 листопада 1938 року, було засуджено близько 770 тис. осіб, із них понад 370 тис. — до смерті і понад 380 тис. — до різних термінів ув’язнення. Операція, можливо, тривала б і далі, якби Сталін не зупинив Єжова (пам’ятаєте, як сказав про це колишній єжовський шеф?).

Єжов in action

Технологія операції щодо куркулів була така. На обласні управління покладалося завдання організувати перевірку матеріалів, зібраних на найбільш «озлоблених» із призначених до арешту. За п’ять днів до початку операції в колишніх окружних центрах та інших пунктах створили міжрайонні оперативні групи. Заарештованих розміщували у в’язницях або у місцях формування згаданих груп, які очолювали відповідальні працівники обласних управлінь НКВД або начальники відповідних міськ­райвідділків чи окрвідділів. Арешти санкціонувалися начальниками міжрайонних оперативних груп на підставі матеріалів справ і узгоджувалися з районним прокурором. Обласні трійки мусили виїздити у місця концентрації заарештованих і розглядати справи з викликом кожного заарештованого (певна річ, ніхто цього не робив). НКВД УРСР мав контролювати виконання операції через своїх представників, які приїздили до обласних управлінь. Особ­ливу увагу було звернуто на необхідність використання матеріалів на куркулів — членів релігійних сект, що підтримували зв’язки з іноземними консульствами, на засуджених раніше за шпигунство, колишніх «політбандитів», а також на тих, хто отримував допомогу з Німеччини. Щоб запобігти втечам за кордон, прикордонним загонам надіслали розпорядження за п’ять днів до операції перейти на посилений режим охорони. Всього в УРСР було створено 45 міжрайонних оперативних груп.

«Ліміт» жертв, визначений у Москві для України, становив 28800 осіб, у тому числі щодо 1-ї категорії — 8000 осіб. При цьому в наказі підкреслювалося, що «затверджені цифри — орієнтовні», і «коли обстановка вимагатиме збільшення затверджених цифр», наркоми внутрішніх справ республік мали подавати «мотивовані клопотання». Отже, контингенти на арешти та «ліміти» визначено. За роботу, товариші!

Саме в 1937-му на посаді наркома внутрішніх справ УРСР Всеволода Балицького замінив Ізраїль Леплевський. Він почав свою діяльність відповідно до наказу Єжова від 14 червня 1937 року за № 968 і був ревним реалізатором єжовської репресивної політики, слухняно проводячи всі інспіровані центральним керівництвом НКВД акції. Він завжди просив центр збільшити «ліміти», тобто кількість визначених кандидатів у «вороги народу». Однією з найбільших його акцій була: «Буржуазно-націоналістична антирадянська справа колишніх боротьбистів» (серпень 1937 року), внаслідок якої репресували велику групу партійно-державних керівників УРСР, а голова Раднаркому Панас Любченко під час роботи пленуму ЦК КП(б)У наклав на себе руки.

Вже з початку вересня 1937 р. Леплевський почав клопотатися про збільшення «лімітів» для УРСР. У його листі від 29 вересня до НКВС СРСР одним із арґументів наводиться те, що утворено чотири нові області — Полтавську, Миколаївську, Житомирську, Кам’янець-Подільську. 21 жовтня Леплевський повідомляє начальників обласних управлінь, що встановлено нові «ліміти». 26 жовтня «ліміти» збільшують. А в грудні 1937 року Леплевський домагається нових збільшень.

Тут важливо підкреслити, що на початковому етапі НКВД СРСР запропонував обласним управлінням внести пропозиції щодо «лімітів». В обласних управліннях НКВД, згідно з картотеками архів­но-облікових відділків перших спецвідділів, формувалися зведені дані на відповідні категорії осіб, визначених до репресування органами держбезпеки НКВД. Ці дані надходили до 8-го відділу Управління державної безпеки НКВД відповідної республіки, де їх узагальнювали, можливо навіть трохи «уточнювали» й надсилали до 8-го відділу НКВД СРСР. Цей підрозділ готував остаточні «ліміти» для республік, країв та областей, «округлюючи» цифри. Після цього вони входили до оперативного наказу № 00447 і виглядали вже як директива центру. А далі на місцях повинні були ці «ліміти» виконувати і перевиконувати.

5 серпня 1937 року НКВД СССР розпочав операцію щодо «куркулів» і «кримінальних злочинців». 11 серпня 1937-го Єжов видав наказ № 00485 «Про фашистсько-повстанську, шпигунську, диверсійну, поразницьку і терористичну діяльність польської розвідки в СССР». Фактично, це був сигнал до «антипольської» операції, що розпочалася 20 серпня. Ще раніше, а саме 25 липня 1937-го, наказом НКВД СРСР за № 00439 було започатковано операцію щодо німців. Але Єжов не обмежився цим. Він дав розпорядження розпочати репресії проти фінів, естонців, болгар, македонців, поляків, латишів, греків, іранців, харбінців (під «харбінцями» малися на увазі колишні службовці Ки­тайсько-Східної залізниці та рееміґранти з Манчжоу-Го), китайців та румунів, як іноземних підданих, так і громадян СРСР. Вироки у справах заарештованих за «національними лініями» виносили комісія НКВС СРСР і Прокуратура СРСР. Замість слідчих справ на їх розгляд надсилалися списки (альбоми) на осіб, що підлягали репресіям, у яких місцеві органи коротко викладали суть справи, вказували статтю, за якою проходив заарештований. Церковники, сектанти, сіоністи — всі вони також стали об’єктами репресій.

Не забув Микола Іванович і про родичів репресованих. 15 серпня Єжов видав наказ № 00486 про початок репресій проти «зрадників батьківщини, членів правотроцькістських шпигунсько-диверсійних організацій, засуджених військовою колегією і військовим трибуналом за першою та другою категоріями, починаючи з 1 серпня 1936 року», а також про порядок «арештів дружин зрадників батьківщини, учасників право-троцькістських організацій, шпигунів і диверсантів».

Єжов приділив особливу увагу тим, хто інформуватиме органи про «ворогів народу». 17 квітня 1938 з’явився наказ Миколи Єжова № 259 «Про порядок прийняття заявителів у НКВД республік і УНКВД країв та областей». Наказувалося створити в НКВД республік і УНКВД країв та областей спеціальні приймальні, куди дозволявся вхід без спеціальних перепусток усім, хто бажав «повідомляти ті чи інші відомості».

Нарешті, Єжов не забував і про вже ув’язнених. 16 серпня з’явилась його спеціальна директива № 59190:

1. З 25 серпня розпочати і в двомісячний термін завершити операцію із репресування найбільш активних контрреволюційних елементів із числа утримуваних у тюрмах ГУГБ, засуджених за шпигунську, диверсійну, терористичну, повстанську і бандитську діяльність, а також членів антирадянських партій (троцькістів, есерів, грузмеків, дашнаків, ітихатистів, мусаватистів тощо) та інших контрреволюціонерів, які проводять у тюрмах ГУГБ активну антирадянську роботу.

У Соловецькій тюрмі ГУГБ репресуванню піддати також бандитів і карні елементи, які ведуть у тюрмі злочинну роботу.

2. Всі перелічені контингенти після розгляду їхніх справ на Трійках при УНКВД підлягають розстрілу.

3. Вам для Соловецької тюрми затверджено для репресування 1200 осіб».

Розпочалася «чистка» місць ув’язнення, тобто знищення в’язнів. 27 жовтня – 4 листопада 1937-го в Карелії, в урочищі Сандaрмох під Медвеж’єгорськом, розстріляли соловецьких в’язнів (1111 осіб), серед яких були в’язні з України.

24–25 січня 1938 року у Москві пройшла нарада керівних працівників НКВД. У виступі Єжова було підбито підсумки «масових операцій» НКВД і висунуто вимогу чергової реорганізації структури НКВС СРСР. Саме тоді Сталін вирішив послати в Україну Микиту Хрущова.

Разом із ним до Києва приїхав новий нарком внутрішніх справ УРСР Олександр Успенський, який перед тим очолював Управління НКВД Оренбурзької області. Річ у тому, що, незважаючи на всі «успіхи» Леплевського, його кар’єра закінчилася типово для доби «великого терору»: 25 січня 1938-го він був усунутий із посади наркома, а 28 липня того самого року – розстріляний. Успенський також протримається не дуже довго: 14 листопада 1938-го він інсценував самогубство, залишивши у службовому кабінеті записку: «Труп шукайте у Дніпрі», і зник із Києва. Перехову­вався в Москві, Архангельську, Калузі, Муромі. У квітні 1939 року його розшукали, а 27 січня 1940-го засудили до розстрілу.

На початку лютого 1938 року заступник наркома НКВД СРСР Михайло Фриновський повідомив Успенського, що додатковий «ліміт» для України становить 6000 осіб у 1-й категорії, а роботу трійок продовжено до 15 березня. Підкрес­лювалося також, що необхідно звернути особливу увагу на транспорт. Тоді ж, у лютому, до Києва приїхав Єжов, і стало зрозуміло: пошук «ворогів народу» триває. На оперативній нараді він дав вказівку: в Україні потрібно розстріляти ще тисяч тридцять ворогів. Тут-таки було запропоновано представникам із місць скласти заявки на так звані додаткові «ліміти», тобто подальші плани знищення людей. 16 лютого 1938 року в НКВД УРСР було зроблено узагальнення заявок на ліміти для обласних трійок згідно з доповідними записками обласних управлінь НКВД. Згаданий Фриновсь­кий тоді також їздив різними областями УРСР, спрямовуючи і стимулюючи репресії.

У «закритій доповіді» на ХХ з’їз­ді КПРС Хрущов зазначав, що кількість заарештованих за обвинувачен­нями у контрреволюційних зло­чинах зросла у 1937 рoцi, порівняно з 1936-м, більш ніж удесятеро. В НКВД СРСР складалися списки осіб, справи яких підлягали розгляду на Військовій колегії, і їм наперед визначалася міра покарання. Ці списки Єжов надсилав особисто Сталіну для санкціонування «передбачуваних мір покарання». Всього у 1937—1938 роках Сталіну було скеровано 383 таких списки і була отримана його санкція.

За офіційними даними, в Укра­їні у 1936 році заарештували 15717, у 1937 — 159573, у 1938 — 108006 осіб. Звісно, щоб уявити загальну кар­тину репресій, до цих цифр слід додати кількість ув’язнених у внутрішніх тюрмах НКВД (а вони були переповнені), проаналізувати смерт­ність у таборах (у 1936 році вона становила 2%, у 1937–1938 роках — 6—7%), додати кількість репресованих селян (тільки під час колективізації з України було виселено 1,2 млн. осіб), а також депортованих. Про репресивні акції НКВД УРСР систематично інформував ЦК КП(б)У. Туди тільки протягом 1937–
1938 рр., за неповними даними, було надіслано понад 100 повідомлень, до багатьох із яких додавалися протоколи допитів обвинувачених.

Сталін зупиняє Єжова

Наслідки репресій виявилися настільки очевидними, що, згідно з постановою січневого 1938 року пленуму ЦК ВКП(б), почалося, як тоді казали, «виправлення помилок», допущених під час виключення комуністів із партії. Виступаючи з доповіддю на XIV з’їзді КП(б)У, Хрущов наводив численні факти таких «перегинів» у житті парторганізацій. На з’їзді йшлося і про перегляд багатьох справ про те, що з січня по травень 1938 р. у партійних лавах було поновлено 3135 осіб.

Ще одним сигналом стало те, що 8 квітня 1938 року Єжова було призначено наркомом водного транс­порту за сумісництвом із посадою наркома внутрішніх справ СРСР. Сталін почав зупиняти «завзятого» Єжова. Дедалі помітнішу роль почав відігравати Лаврентій Берія. 22 серпня 1938-го його призначили першим заступником наркома внутрішніх справ СРСР. 17 листопада 1938 року Сталін і В.Молотов підписали спільну постанову Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) «Про арешти, прокурорський нагляд і ведення слідства», в якому було відзначено великі недоліки і перекручення в роботі органів НКВД. Тут, зокрема, критикува­лися проведення «масових операцій», спрощений порядок ведення слідчих справ, вимоги надання «лімітів» для масових арештів, одне слово – все те, що стосувалося надбання «єжовщини». Для декого із засуджених (зрозуміло, йдеться про тих, кого не розстріляли) критика «єжовщини» виявилася рятівною. Згідно з надрукованою статистикою ГУЛАГу, у 1939 році звільнили 327,4 тис. осіб.

23 листопада 1938 року Єжов написав листа до політбюро ЦК ВКП(б). В листі містилося прохання звільнити його з посади наркома внутрішніх справ через те, що він припустився низки помилок. Наступного дня, 24 листопада, політбюро ухвалило таке рішення, беручи до уваги викладені у листі мотиви, а також «хворобливий стан» Єжова, за яким залишили посади секретаря ЦК ВКП(б), голови Комісії партійного контролю і наркома водного транспорту. Залишили, щоправда, ненадовго: у квітні 1939-го його обвинуватили у керівництві «контрреволюційною організацією» в НКВД, а у лютому 1940-го розстріляли. Сталін у розмові з авіаконструктором Олександром Яковлєвим так охарактеризував свого колишнього фаворита: «Винищив, мерзотник, кадри. Посилаєш нарочного до наркомату, кажуть — поїхав у ЦК, посилаєш у ЦК, кажуть — поїхав до наркомату. Посилаєш нарочного додому — лежить в ліжку п’яний як піп. Ми його розстріляли».

P.S. Не люблю сталiнiстiв. Не люблю, але поважаю. Це вам не лицемірні комуністи і не валленродисти-соціалісти, які базікають: «Так, Сталін помилявся з репресіями, але партія, мовляв, їх сама й засудила». Сталіністи чесніші. Вони переконані, що вождь не помилився і «великий терор», також правильно організував.

У Москві нещодавно видали книжку Вадима Кожинова під еле­гантною назвою «Правда сталинских репрессий». Я коли з відстані прочитав назву, подумав – «Об­мовка за Фрейдом!» Купив, прочитав і переконався — це не обмов­ка, а позиція. Виявляється, «великий терор» був «своего рода завершениям громадного и многогранного движения самой истории страны…» Cool!

Aвтор книжки «Сталин и Хрущев» Лев Балаян переконує, що масові репресії стали «результатом вредительских действий и причиной бесславного падения многих партийных деятелей, причисляющих себя к так называемой «ленинской гвардии», которые на самом деле представляли собой глубоко законспирированное подполье…» Beautiful!

Проте як історик наважуся стверджувати, що і «завершение громадного и многогранного движения», і «бесславное падение» не можуть відбутися самі по собі. У них були сценарист і режисер. І їх ми ніколи не забудемо.