Як говорять в Одесі, краще з щедрим загубити, ніж із жадібним знайти. Працівники акціонерного товариства «Одесатурист» на власному досвіді ще раз переконалися в справедливості цього прислів’я. Відразу наголошую: ніхто мене не вповноважував говорити «від імені й за дорученням» усього колективу, тож усе, що я розповім, — моя власна точка зору.
Йтиметься про те, як наш колектив, досить досвідчений і працездатний, пошився, даруйте за прямоту, в дурні. У вересні нинішнього року Господарський суд Одеської області виніс рішення про стягнення з нашого АТ на користь ЗАТ «Антарктика—Турист» без малого півтора мільйона гривень. Сума ця утворилася з неустойки, збитків і відшкодування моральної шкоди, нібито заподіяної нами «антарктичним туристам». Дещо смішно звучить, але цими туристами ми і є, позаяк мали необережність створити ЗАТ разом із рибопромисловою компанією «Антарктика».
Наше (без рибалок) товариство народилося 1992 року на руїнах радянського туристичного господарства. Час був шалений, завдяки чому ми й стали власниками оздоровчих комплексів «Одеса», «Вікторія» і «Турист». За старими мірками це були найкращі в Одесі готелі, таблички «Місць немає» стояли у віконці адміністратора взимку й улітку. Але невдовзі народ покуштував чужоземного відпочинку, де на пляжах пісок не нафарширований недопалками й побутовим сміттям, море не розведене госпфекальними стоками, а курортні міста мають те, що ми навіть вимовляємо з трудом — рекреаційну інфраструктуру. Можна, звісно, було з ентузіазмом виспівувати «Ах, Одесса, жемчужина у моря...», але народ жадав цивілізованого відпочинку. Наше готельне господарство вимагало серйозної реконструкції, а реконструкція — грошей. І тут виявилося, що інвестори чомусь не поспішають із тугими гаманцями в наше чудове місто, а розбагатілі співвітчизники визнають за краще зберігати гроші не в рідній ощадній касі. Ми якось виживали, зводили кінці з кінцями, але навели в готельному господарстві порядок. Воно мало, за нашими мірками, пристойний вигляд. І прийшла нагорода за труди — знайшовся інвестор. Акціонерна рибопромислова компанія «Антарктика».
Не брехатиму, що керівництво нашого акціонерного товариства радилося з нами щодо вибору партнера, вислуховувало наші «за» та «проти». Усе вирішувалося якось швидко, з нальоту — тут тобі чутка, тут тобі збори й рішення. І, схоже, така сквапність була несподіваною не лише для нас, а й для Федерації профспілок України, яка має в «Одесатуристі» 49,35 відсотка акцій. При цьому перший заступник голови ФПУ В.Пожидаєв саме сприяв альянсу.
Стелили м’яко: у «Антарктики» грошей хоч греблю гати, ми створимо сучасне готельне господарство, особисті зв’язки та пробивні можливості керівника рибопромислової компанії Валерія Михайловича Кравченка дозволять поставити бізнес на широку ногу, дивіденди потечуть рікою. Одеса — місто специфічне, у нас усе про всіх знають. Не таємниця для міста й видатні здібності В.Кравченка. Відтоді, як він очолив «Антарктику», спадкоємицю гучної слави радянських китобоїв, це підприємство в місті на слуху. По-перше, кудись зник рибальський флот. Кілька десятків рибальських траулерів чи то ходять під чужими прапорами, чи то пішли з молотка за борги. Останніми одесити бачили 1997 року, якщо не помиляюся, «красунь» — плавбази «Радянська Україна» і «Схід»... Спочатку, отримавши за допомогою губернатора великий кредит, їх капітально відремонтували. Телебачення показувало, як усе чудово, сучасно й на десятки років зроблено, а сам Кравченко обіцяв нагодувати країну рибою та іншими морепродуктами. Через рік після врочистих проводів і пишних промов плавбази повернулися. Дружини рибалок брали їх на абордаж і вимагали виплатити своїм годувальникам зарплату. Потім «красуні» кудись зникли. Моряки розповідають, що їх продали в сусідню Туреччину на брухт. Розігнавши кораблі, капітани викинули їх на берег, полегшуючи різальникам роботу, і скидалося це на те, як викидаються на берег кити...
Усіх чеснот В.Кравченка я не знаю, але в київських газетах про нього писали, як про видатного підприємця, губернатор нагороджував його грамотами тощо. І постійно Одеса дивувалася невтомності Кравченка, котрий безперервно щось у місті приватизував, створював. То він поклав око на рибний порт, то на якийсь завод, то на нерухомість, яка не мала найменшого стосунку до рибного промислу. І позивається, позивається, позивається... Словом, певні сумніви в акціонерів були. Але керівництву нашому, певне, дуже кортіло скоріше поліпшити справи, і ми мало не під фанфари пішли в спільне з рибалками підприємство «Антарктика-Турист». І тут починається найцікавіше.
Статутний фонд нового ЗАТ визначили в 32 мільйони 500 тисяч гривень. Ми вносили 17500000, а наші партнери — 15 мільйонів. Обидві сторони вносили в підприємство нерухомість. Цікаво порівняти, хто з партнерів як оцінює своє майно. «Одесатурист» ставить 12-поверховий готель «Вікторія» із рестораном, облаштованою територією на березі моря в 8,4 мільйона. Рибалки «відповідають» 16-поверховим раритетом із прибудованим харчоблоком, де колись оздоровлювалися рибалки, ціною в 11 мільйонів. Ми — оздоровчий комплекс «Турист» у 14 поверхів за 4,3 мільйона, готельний комплекс «Одеса» з п’ятиповерховим спальним корпусом і кіноконцертним залом за 3 мільйони, а від партнерів отримуємо... базу відпочинку «Лімба» у Кілійському районі, що складається з одноповерхового будинку, дизель-генератора, катера, мотобота та ще якихось дрібниць, — за 3 мільйони 600 тисяч, також базу відпочинку «Лужки» в Чернівецькій області в селі Віженка за 300 тисяч, і подібне добро на суму, якої не вистачає до 15 мільйонів. Можна подумати, іноземні туристи, класний прийом котрих значиться в протоколі про наміри, помирають від бажання викласти купу грошей, аби побачити «Лімбу» з хмарами комарів або помісити болото у Віженці.
Як легко здогадатися, ніяких грошей від «Антарктики» ми не одержали, єврозірки на наших готелях не засяяли. Особисто для мене залишається загадкою — навіщо це все закручувалося?
Як тепер пояснює керівництво нашого акціонерного товариства, установчі внески було заявлено, але не узгоджено, необхідну в таких випадках експертну оцінку не пройшли, із керівництвом «Антарктики» відразу ж почалися розбіжності через гроші. Відчувши недобре, Федерація профспілок запізно зрозуміла, що належні їй 49,35 відсотка акцій спливли в антарктичні далі, і подала позов про визнання нового ЗАТ недійсним. Наше керівництво теж прозріло й наважилося на розлучення з «Антарктикою». І тут пан Кравченко переконливо продемонстрував усім нам і свій підприємницький талант, і вміння позиватися, і ще більш важливе вміння вигравати суди там, де по совісті та справедливості виграти їх ніяк неможливо. Приводом для позову послужило те, що, за арифметикою «Антарктики-Турист», ми не цілком внесли належну з нас суму в статутний фонд. І цілком незрозуміло, чому Одеський господарський суд і зокрема суддя Коваленко не побажав об’єктивно розібратися в цьому питанні, зайняв явно односторонню позицію та ухвалив неадекватне, необ’єктивне й несправедливе рішення.
Мушу сказати, що будь-який незацікавлений суд легко встановив би в нашому випадку істину, але, як стверджує керівництво нашого «Одесатурист», вибудувані крутійські бар’єри позахмарної висоти, ми скрізь наражаємося на глуху й нездоланну стіну. На нас повіяло антарктичною холоднечею не тільки від партнера з китовими апетитами, а й від самого механізму, спроможного, наче крокодилячими щелепами, перемолотити будь-яку ситуацію. І тут постає головне для мене питання. Навіщо ми, платники податків, утримуємо міліцію та прокуратуру, СБУ та безліч контролюючих інстанцій? Якщо ми збираємося будувати правову державу після того, як усю країну розкрадуть, як колишня народна власність спливе слідом за кораблями Чорноморського пароплавства чи «Антарктики», давайте скажемо про це відкрито, і ми, так звані рядові громадяни, будемо знати, що нам відведено роль статистів. Якщо ми боремося з корупцією, то як член профспілки я звертаюся до керівництва Федерації профспілок України з вимогою дослідити цю ситуацію. Я шукаю не захисту від антарктичної холоднечі, я хочу знати, чому в нашій країні можна так поводитися. Я хочу знати, чому пан Кравченко настільки любий нашому народному депутату, голові Комітету ВР з питань боротьби з корупцією Юрію Кармазіну, що він в упор не помічає скоювані під прапором «Антарктики» дива підприємництва, але по-орлячому зірко бачить будь-яку смітинку в будь-якому київському оці. У нас справді багата країна, якщо її не зуміли остаточно розікрасти за десятиліття незалежності. То чи не настав час ставити крапку?