Антарктична екстериторіальність Французького бульвару

У лютому 2006-го доцент Віктор Ситов повернувся із зимівлі на шостому континенті. З Галиндеза привіз альбом із дарчим написом:

«Гарній людині і бейз-командеру 10-ї ювілейної Антарктичної експедиції Віктору Миколайо­вичу Ситову від команди...» і два­надцятьма підписами. Розписувалися з надією зустрітися на одеській квартирі у Віктора Си­това 21 червня 2006-го на святкуванні антарктичного Нового року. Для бейз-командера ритуал був і зустріччю, і прощанням водночас — доцент Ситов вирішив для себе більше в експедиціях участі не брати. Твердо й однозначно, хоча Антарктида йому сниться.

Ситов — учасник чотирьох українських експедицій, причому трьома зимівлями командував сам. До цього часу командирського рекорду не побито.

Проте серйозні життєві зміни, на які прирікають себе зазвичай сильні натури, «розлученням» з Антарктикою не обмежилися. Якраз напередодні полярного Нового року Ситов уже звільнився з екологічного університету, де багато років був деканом і опікувався роботою з іноземцями та довузівською підготовкою.

Полярники, які їли з ним суп з концентратів, одностайно стверджують, що Ситов — природжений лідер.

Віктор Миколайович не підтримує розмов про політику чи скандали, але й не обриває їх. Напевно, він є ідеальним об’єд­навчим началом дуже несхожих, часто наелектризованих людей — уже зрілих, сформованих, з різних куточків держави (ми тільки недавно переконалися, наскільки несхожі ці території).

Для антарктичного ж керівництва, мабуть, не останньою вимогою до кандидатури начальника зимівлі є його здатність до розумних вчинків, тобто щоб бейз-командер не «перекладав» свого головного болю на Антарктичний центр, а давав йому раду самотужки, і Ситов цим критеріям відповідає.

А тим часом Віктор Миколайо­вич іще порівняно молодий. Тільки 1984-го закінчив агрометеорологічний факультет одеського гідромету.

— Інститут хороший, але як­би ще й не було студентів, — жартує Ситов. — На зимівлі той самий рефрен: станція впорядкована, але якби не було полярників... Шкода, що втрачено саму назву ОГМІ, — зауважує, — втрачено романтику. Все-таки раніше сюди йшли люди, які в душі були мандрівниками.

У природи не буває поганої погоди, просто трапляються випадкові метеорологи, які найчастіше націлені податися в менеджери.

Нині у спектрі спеціальностей Одеського національного екологічного університету є й полярні метеорологи. Готують їх небагато, по п’ять душ на рік, поки жоден із них Полярного кола не перетинав. Щоправда, випускник Олександр Зулас подав заявку до Антарктичного комітету.

«Я його взяв на стажування в гідрометеообсерваторію, — розповідає Віктор Миколайович, — згодом подивимося, що вийде. Конкурс великий».

Стажиста він узяв до ГМЦ ЧАМ (Гідрометеорологічний центр Чорного та Азовського морів), що його очолює після звільнення з університету з червня 2006-го.

Уже при Ситові придбали особливо точний геліограф, який визначає тривалість сонячного сяйва. Встановили на даху, аби «піонери не крали кулі з полірованого скла».

Тут-таки, на даху, наприкінці вересня 2007-го змонтували радіо­теодоліт виробництва Львівсь­кого підприємства «Техприлад» під заводським номером 005, який зчитує інформацію з аерозондів. Якби на територію не зазіхнули забудовники, то Віктор Миколайович, напевно, мав би більше часу для вдосконалення метеоспостережень. Станцію 1894 року застовпував професор Новоросійського університету А.Клосовський. Професор нагледів не просто мальовниче, а унікальне місце. Метеомайданчик обривається, мов штевень броненосця, мало не в хвилі, відчуття пташиного польоту над морською широчінню не покидає вас — такого прямовисного обриву немає на всьому одеському узбережжі. Саме біля його підніжжя знімався у 56-му фільм «НП», який бив касові рекорди, рельєф імітував гористий острів Тайвань. Не випадково ласою територією намагалися і намагаються розпорядитися, чіпляються й досі. Але свого часу станцію було зараховано до так званих реперних. Всесвітня метеорологічна організація включила її до переліку основних кліматичних станцій на земній кулі. Доки в місцевій пре­сі вирував шквал обурення, дочекалися в 2005-му зміни уряду. Метеорологів передали МНС, станцію відстояли, як кажуть, на пташиних правах: якщо на будівлі і споруди вже не зазіхає принаймні Мінохоронприроди, то земельне питання зависло.

«Шановний Несторе Івановичу, — звертається В.Ситов тепер уже за новою київською адресою МНС до Н.Шуфрича (копія — голові Державної гідрометеорологічної служби України В.Ли­пинському). — У березні 2005 р. міністр П.Ігнатенко скасував попередній наказ,.. і всі будівлі та споруди було повернено на баланс ГМЦ ЧАМ. У квітні того ж року директор цього ДП у листі до Управління земельних ресурсів м.Одеси «заявляє про добровільну відмову від земельної ділянки та договору оренди зем. ділянки між Одеською міською радою та ДП, затверджених рішенням Одеської міської ради від 16.11.2004 р. №3423-ІY на користь правонаступників (балансоутримувачів) споруд за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар, 89».

Неодноразові звернення керівництва ГМЦ ЧАМ до секрета­ріату міськвиконкому та управління земельних ресурсів м. Одеси з приводу скасування рішення міськвиконкому №3423-IV про передачу в оренду земельної ділянки загальною площею 3.0025 га цьому ДП для експлуатації будівель, а також переоформлення цієї земельної ділянки ГМЦ ЧАМ відповідно до ст. 8 Закону України «Про гідрометеорологічну діяльність» №443-ХІV від 18.02.1999 поки не дали позитивних результатів. З огляду на зазначене, розв’язання цього питання затягується на невизначений час. Хоча в законі прямо сказано, що «місцеві дер­жавні адміністрації та органи міс­цевого самоврядування... надають національній гідрометеорологічній службі в користування земельні ділянки, необхідні для розміщення об’єктів, проведення гідрометеорологічних спостережень та інших робіт». Мені як начальникові ГМЦ ЧАМ не вдасться потрапити на прийом із цього питання до мера Одеси Е.Гурвіца протягом трьох місяців».

Час прийому від кінця 2006 року багато разів переносили. Вже на початку 2007-го секретар обнадіяла: «Мер готовий прийняти. Ви, власне, з якого питання?».

Ситов пояснив, і — «як відрізало», зустрічі більше не обіцяли.

Аби документально окреслити суть питання, якщо все-таки колись приймуть, Си­тов подався до міського земельного архіву, спо­діваючись отримати викопіюваний план території. На плані Віктор Мико­лайович виявив... білу пляму. Відведення земель ботанічного саду, з яким станція межує, здійснено, санаторії «Ро­сія» та «Україна» на штатному місці, а ділян­ки ГМЦ ЧАМ не позначено. Виходить, вона нічия, екстерито­ріальна. Як Антарктида. Прямо за курсом — штучні руїни корпусів санаторію «Росія», далі «розвалка» міжрейсової бази моряків, а бастіону погоди не передбачено, хоча він виконує свої державні функції, несе цілодобове чергування. Навіть колишній урядовий санаторій ім. Чкалова, де свого часу відпочивали Щербицький і Фідель Кастро, капітулював, забудовники його таки перемогли, а ареометр над фронтоном метеофорпосту так само відважно крутиться, фіксуючи швидкість вітру.

Було знайдено рішення Одеського міськвиконкому від 30 квітня 1955 року, відповідно до якого 3,3 га землі за адресою Пролетарський бульвар, 89 виділяється під Одеську гідрометеообсерваторію. Але вже в новітній історії відведення землі не здійснювалося — не виключено, умисно, через що й з’явилася ласа біла пляма.

За 30 тис. грн. Ситов найняв геодезистів, вони виконали зйомку, провели й узаконили межі. Ситов — людина точна. Він не про­рокує можливий розвиток подій (пророкують кінець світу), а прогнозує, як і належить метео­рологу.

Господарство Ситову дістало­ся велике й розпорошене. Тільки в самому місті регулярні вимірювання здійснюються на восьми постах, а ще є метеомайданчик у Григорівці. Пости на Яр­мар­ковій площі, вулиці Хворос­тіна, на 1-й станції Люстдорфської дороги дислокуються у вузлах транспортних магістралей, де усереднений рівень забруднення повітря є най­вищим не тільки в Одесі, раковій столиці держави, а й в Україні. Занепокоєна метастазною загрозою міська влада обіцяла виділити кошти ще для двох постів. Один стаціонарний планують застовпити на Таїров­ському житловому масиві, другу лабораторію організують на базі мікроавтобуса, вона буде мобільною.

Ще є станція на Зміїному, куди доставка одного співробітника обходиться у 460 грн. Щоб ско­ротити транспортні витрати, уклали контракти з геологами, вони працюють вахтовим методом: одна людина «вахтує» на ост­рові Ахілла влітку, інша — узимку.

Доводиться Ситову відлучатися і на судові слухання. У будинку №1 у провулку Некрасова з 1973 року розміщується зональна хімлабораторія з трьох кімнаток, на які претендує управління комунального господарства. Воно й зрозуміло — район елітний. Тільки торік Ситов був присутній на одинадцятьох засіданнях. Здавалося б, у всіх інстанціях синоптики довели свою правоту, господарські та апеляційні суди підтвердили права метеоцентру на службову нерухомість, але 30 жовтня Вищий господарський суд ці рішення призупинив, і розгляд пішов по другому колу. Ситов писав депутатській групі з екології, яку очолює той самий депутат, котрий був заступником міністра охорони навколишнього середовища, коли станцію у 2004-му хотіли передати київському підприємству, через що, напевно, результату й немає. «Самі б’ємося», — з гіркотою, але без паніки каже Ситов.

Міністерська рокіровка з передачею метеогосподарства нагадує паузу між штурмами, яку використовують для перегрупування сил. Ситов розуміє, що апетити земельних «інтересантів» не знизилися, забудовники на апетит не скаржаться, і тому готується до чергової атаки, тим більше що навколо відкритого для всіх аквілонів метеомайданчика затіяно нову метушню.

Як відомо, романтичний образ Фран­цузького бульвару вивершує збудований 1980 року дев’ятиповерховий корпус УкрНЦЕМу (Українського наукового центру екології морів), де два поверхи займають підрозділи ГМЦ ЧАМ. Комунальне сусідство історично вносило напруження між науковими сусідами, хоча кабінетів усім вистачає.

«Нині до нас дійшла інформація про те, що УкрНЦЕМ повинен повністю звільнити цей будинок і переїхати за адресою вул. Ба­зарна, 106, — доповідає Ситов тому ж Шуфричу. — Доне­давна там розміщувався навчальний кор­пус Одеського державного екологічного університету (ОДЕКУ). 2007 року велика фінансова компанія ЗАТ «Чорноморець» (президент Л.Климов) стає власником цього корпуса ОДЕКУ. Очевидно, існує домовленість між паном Климовим і Міністерством охорони навколишнього середовища про обмін будівель на Французькому бульварі, 89, і вул. Базарній, 106. Ди­ректор УкрНЦЕМ попередив усіх керівників відділів про переїзд у нові приміщення. Але до цьо­го часу ніхто не інформував ГМЦ ЧАМ про майбутні зміни».

Виходить, що знову фігурують інші, але теж досить відомі зацікавлені особи. В Одесі, як у невеликому селі, все взаємозалежно й усе повторюється. Цикліч­но, як цвітіння на Фрацузькому бульварі. І почуття ліктя в елітному селі більш розвинене, ніж в інших невиразних населених пунктах, коли тебе намагаються як не одним, то другим ліктем зіпхнути з обриву, що нагадує штевень броненосця.

Якщо ГМЦ ЧАМ виселять у колишні навчальні корпуси колишнього гідромету, то життєве коло Ситова замкнеться: до корпуса-«сталінки» ВНЗ, який щойно відзначив вісімдесятиріччя, Віктор Ситов приніс атестат зрілості, звідси декана Ситова благословили керувати зимівлею.

Проте Віктор Миколайович не здається. Він шукає спонсорів для встановлення на Французь­кому бульварі електронного табло, на якому відпочивальники зможуть побачити значення температури морської води. Електронне табло коштує 1500 грн.

Після господарських і судових турбот зимівля, напевно, здається Ситову прогулянкою бульваром. Тільки не елітним Французьким.

Характерно, що територія приваблює або нуворишів із депутатськими мандатами (прізвища відомі) або найзнедоленіших. На межі з ботанічним садом прижилися бомжі, які вкрали два ковані ліхтарі. Освітлювальним раритетам було по 110 років. Ситов розпорядився стесати глиняні сходи на краю обриву, щоб злодії не пробралися на територію. Перед шлагбаумом, що веде до моря, 54 роки (!) живе в будинку колишньої трамвайної зупинки-диспетчерської (без будь-яких зручностей) жінка похилого віку Катерина Семенівна. Баба Катя згадує, що ще в п’ятдесяті роки спуск до моря прикрашав мальовничий місток, ним можна було перейти до санаторію «Ро­сія» і спуститися до Аркадії. А тепер інші мости. Є сміливий маневр, уперше застосований Гора­ціо Нельсоном під час Трафальгарського бою, називається «Міст Нельсона». Абордажно захоплюють судно супротивника, а з нього вже наступне. Забудовники ним користуються, і тому Ситов, щоб хоч якось захиститися від рейдерських атак, домігся для особняка статусу пам’ятки архітектури. Будинок станції за адресою Французький бульвар, 89, було побудовано того ж 1894 року, коли розбили метеомайданчик. На другий поверх ведуть урочисті, у стилі модерн, сходи з мармуровими сходинками, їх увінчують бильця над вигадливими чавунними мереживами.

Колектив, середній вік якого наближається до пенсійного, сподівається на стійкість та авторитет Ситова. Персоналу повезло, Ситов — глибоко порядна людина, безмежно віддана Спра­ві, неодноразово перевірена зимівлями, а це — переконлива про­ба. Дворушників на зимівлях або в командах кораблів вираховують уже в перший місяць. Там таких хлопців іноді хвилею змиває, це в депутатському корпусі їх вимушено терплять. Ми ж у рекордно короткий термін досягли таких аномалій у суспільній свідомості, коли продажні депутати-бізнесмени сприймаються як звичне зло, а начальники, що послідовно обстоюють державні інтереси, — як герої-відчайдухи.

Якщо Ситова виживуть і гід­рометеообсерваторію благословлять на Молдаванку, як планували, а може, і ще далі (бо за два роки ціни соток на Молдаванці теж астрономічно підстрибнули), то писати претензії буде нікуди. Деякі зведення погоди вивуджують з Інтернету, а скаржаться на їх невідповідність чомусь на Фран­цузький буль-
вар, 89. Метеорологи пропонують укласти контр­акт і надавати прогноз з пер­ших рук, але черга бажаючих чомусь не вишиковується, жодної відповіді поки що не отримали.

Якщо користуватимемося зве­деннями погоди з американських супутників, як нині визначаємо за системою «Сейлор» місцепере­бування наших кораблів, то скаржитися доведеться до аерокосміч­ного комітету США або НАСА. А якщо власники перекриють ще й супутникові коди, то доведеться повністю довіритися давнім прикметам, скажімо, сли­нити по-піратськи палець або порскати для перевірки проти вітру.