Беручи участь у міжнародних туристичних виставках, постійно чула від іноземців: «А як у вас, в Україні, із безпекою в туризмі?» Усе гаразд, упевнено відповідала я, маючи на увазі відсутність терактів, природних катаклізмів й інших бід. Але якщо розібратися... Чи так вже безпечно, якщо у нас досі не розписано, хто відповідальний за те, якщо, крий боже, обірветься трос на підйомнику? Чи на вас раптом наїде водний мотоцикл?.. «Катальний» сезон у Карпатах у розпалі, бази відпочинку заповнені. Дійсно, а як же з безпекою?.. На жаль, ситуація поки досить безрадісна.
Пріоритет — безпека
Питанням безпеки в туризмі держава впритул зайнялася зовсім недавно. Лише торік у травні було прийнято постанову «Про затвердження Програми розбудови туристичної інфраструктури за напрямами національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004—2010 роках», де чимало уваги приділено саме безпеці в туризмі.
— Нинішнього року вперше на реалізацію даної програми виділили бюджетні гроші — трохи більш як 14 млн. грн., хоча державне фінансування не покриває всіх аспектів безпеки в туризмі, — зазначає радник глави Держтурадміністрації України (ДТАУ) Артем Атоян. — Ефективність програми залежатиме не лише від дотримання обсягів і строків фінансування. А й від того, як ця тема буде підтримана іншими органами державної влади та місцевого самоврядування. Ще один проект постанови Кабміну, який стосується системи безпеки туризму, перебуває на узгодженні у відповідних органах. Тут йдеться, передусім, про гарантування безпеки туристичних послуг із підвищеним ризиком (автомобільний, велосипедний, гірський, водний туризм тощо).
Дотепер зусилля ДТАУ були спрямовані, в основному, на залучення туристів. Питання ж безпеки не те що забувалися — вони просто відходили на другий план. «Сьогодні залучати туристів уже недостатньо. Головне — створити умови для їхнього «утримання», адже залучити нового туриста значно дорожче. А щоб турист став носієм позитивної інформації і приїхав до нас ще, йому треба створити оптимальні — комфортні й безпечні — умови перебування. Причому пріоритетом тут виявляється зовсім не комфорт», — каже пан Атоян.
Чому ж так довго зволікали?
— Напевно, всьому свій час, — вважає заступник президента Федерації лижного спорту України та радник глави ДТАУ з питань діяльності курортів Броніслав Омецинський. — Адже раніше український туризм орієнтувався на виїзд, і тільки в останні три-чотири роки в нашій країні серйозно заговорили і про в’їзний туризм. Друга причина — через наші економічні проблеми державі було просто не до розвитку внутрішнього туризму. Та система безпеки, яка існувала за рахунок профспілкових коштів, розвалилася. І лише завдяки економічному зростанню останніх років з’явилася можливість приділити увагу і питанням безпеки в туризмі. Система контрольно-рятувальних служб розпалася, до створення нових не доходили руки. Тому багато що доводиться починати з чистого листа.
Кількість, яка переростає в... кількість
Хоч як парадоксально, але збільшення турпотоків не завжди працює на користь українському туризму. Досі кількість переходила не в якість, а... в ще більшу кількість. Певною мірою злий жарт зіграв і сам «карпатський бум». Нечуваний попит на зимовий відпочинок у Карпатах породив не зовсім, а вірніше, зовсім не якісну пропозицію: в Україну стали завозити старе, списане гірськолижне обладнання, стан якого не завжди відповідає нормам безпеки. І Держтурадміністрація не здатна перешкодити цьому процесу.
«Високий коефіцієнт зношування обладнання призводить до постійних поломок і аварій. Щодня на курортах країни відбуваються десятки обривів бугеля, під час яких туристи падають із підйомника, травмуючи себе й інших. На більшості підйомників не працюють системи аварійної зупинки у разі зриву троса. У гонитві за моментальним прибутком власники таких доріг іноді забувають про необхідність кваліфікованого монтажу і грамотного обслуговування обладнання», — пишуть члени Українського гірськолижного клубу главі ДТАУ.
Підйомники, звісно, далеко не єдиний елемент гірськолижної інфраструктури. Мова і про якість трас, і про наявність захисних сіток, і про компетентність інструкторів, і багато іншого. В Україні, на жаль, не існує єдиної системи атестації гірськолижних інструкторів. Інструкторів же, які володіють міжнародними сертифікатами, за словами пана Омецинського, в усій країні набереться не більше десятка.
ДТАУ не має у своєму розпорядженні статистики про «туристичні» травми у цілому і на гірськолижних курортах зокрема. Ускладнює ситуацію і те, що причетні особи намагаються всіма силами зам’яти неприємні інциденти, щоб не відстрахати туристів. Однак є інформація, що торік на одному з українських гірськолижних курортів мав місце смертельний випадок через технічну несправність підйомника...
Зауважу: безпека в гірськолижному туризмі — усього лише вершина айсберга, іменованого «безпека в туризмі». І річ не тільки в екстремальному туризмі чи туризмі з підвищеним ризиком. Ті ж водні мотоцикли становлять небезпеку не лише для тих, хто «у сідлі», а й для тих, хто «на воді». Добре, коли екстримом займаються професіонали. А де гарантія професіоналізму тих, хто через рупор зазиває прокататися на «банані»? Рятувальні жилети — це, звісно, добре. Але чи мають організатори цієї розваги хоча б акваланг, якщо станеться непередбачуване?..
Реагувати потрібно швидко. Дуже швидко
За словами працівників Держтурадміністрації, одним із основних елементів створюваної системи безпеки в туризмі стане Центр безпеки туризму. Він має почати працювати вже нинішнього року. Перед центром, за словами пана Омецинського, стоятимуть два основні завдання: нормотворча робота (у т.ч. підготовка документів із сертифікації та акредитації) і налагодження системи швидкого реагування — у тому числі створення вертолітної служби надання допомоги й евакуації постраждалих.
— Недостатньо відновити систему безпеки дорожнього туризму, подібну до тієї, що була за Союзу (маю на увазі певні точки, звідки можна зателефонувати і повідомити про пригоду), — каже Броніслав Омецинський. — Навіть якщо «швидка» приїде через годину, за цей час може статися все що завгодно. У розвинених країнах, у разі потреби, вертоліт прибуває за лічені хвилини. Адже всім відомо, що невідкладна допомога має бути надана протягом 20 хвилин, інакше ймовірність летального кінця підвищується в кілька разів. Можливо, система швидкого реагування буде створена «на стику» міністерств (МНС, Мінтранс) і ДТАУ. Ідеальним було б державне фінансування цієї системи, але такий варіант малоймовірний. Швидше за все, це буде поєднання державних, суспільних і приватних можливостей. Що стосується гірського туризму, можливо, вартість страховки ввійде у вартість користування підйомниками. (Зауважу, страхування все ж не вирішує питання безпеки — адже навіть якщо ми застрахуємося на мільйон доларів, ніхто не гарантує, що необхідна допомога прийде протягом призначених 20 хвилин...)
Пан Атоян вважає, що відсутність в Україні ефективної служби допомоги ставить під сумнів можливість повноцінного використання тих туристичних ресурсів, які має країна (до речі, в Австрії торік зафіксовано близько 600 випадків реанімації туристів з допомогою вертолітної служби). Розуміють це й українські туристи, часто віддаючи перевагу відпочинку за кордоном. Наприклад, у тій же Австрії. І справа тут не тільки в рівні сервісу, а й, передусім, у впевненості: там — безпечніше.
У рамках системи безпеки туризму також передбачається створення навігаційної системи для автолюбителів — із картами місцевості та вказівками, де можна отримати невідкладну допомогу, зупинитися на нічліг, повечеряти, куди рухатися далі тощо. Мусить почати працювати система туристичних знаків і маркірування туристичних маршрутів (особливо для тих видів туризму, які пов’язані з підвищеним ризиком). Інфраструктура туристичних маршрутів мало вивчена, до того ж ситуація змінюється дуже динамічно, пояснює Артем Атоян. Тобто мандрівник, не маючи повної, достовірної й актуальної інформації, практично позбавлений можливості спланувати свою подорож. А це означає, що частка ризику присутня в такій подорожі вже із самісінького початку.
Бугелі без сертифіката, інструктори без атестата
Ще один важливий елемент системи безпеки туризму — створення при ДТАУ call-центру: спеціального інформаційно-довідкового комплексу. Передбачається, що туди стікатиметься вся інформація по туристичних об’єктах, послугах і маршрутах, і кожен мандрівник зможе запросити цю інформацію по телефону, через Інтернет, по електронній пошті чи факсом — як до поїздки, так і під час подорожі. Ідея створення call-центру не нова, аналогічні структури існують у багатьох країнах світу. Але український інформаційно-довідковий комплекс різнитиметься від своїх іноземних побратимів спрямованістю. Якщо закордонні call-центри мають, в основному, рекламний характер, то домінантою в роботі їх українського «колеги» будуть питання безпеки. Український call-центр створюється для забезпечення рівного доступу до об’єктивної інформації, що не міститиме суб’єктивних оцінок споживача і виробника послуг, підкреслює пан Атоян.
Не залишить без уваги ДТАУ і сертифікацію туристичних послуг. За словами Броніслава Омецинського, переважна більшість інструкторів із гірськолижного туризму часто не мають не лише спеціальних документів, а й відповідних знань. Наші інструктори — це, в основному, колишні спортсмени, прекрасні знавці своєї справи, але вони не завжди вміють навчити іншого, і зовсім уже рідко здатні правильно «спрацювати» у непередбачуваній ситуації (і це стосується не тільки гірськолижного спорту). А не хто ж інший, як інструктор відповідає за життя клієнта!
Чи не перетворяться сертифікація й атестація на чергову забюрократизовану формальність? «Нормування будь-якої діяльності має бути дуже зваженим. Тут не можна йти за принципом «не зробите сьогодні — завтра закриємо». Якщо ми підійдемо до сертифікації підйомників так, як це роблять за кордоном, то в Україні доведеться припинити роботу практично всіх (!) підйомників. У нашій країні зараз сертифікують лише крісельні підйомники, і то тільки тому, що їх застосовують на гірських виробках. Система ж сертифікації бугельних підйомників повністю відсутня», — ремствує Б.Омецинський.
Що стосується атестації інструкторів, то для початку планується створити умови для їхнього навчання: затвердити навчальні програми, відкрити школи і курси, проводити семінари, передусім, із екстремальних видів туризму тощо. Потім навчання планується делегувати громадським об’єднанням за видами туризму і профільним вузам.