24 серпня виповнилося б 80 років від дня народження видатного українського ученого та організатора науки, засновника і першого директора Інституту кібернетики академіка Віктора Михайловича Глушкова. Його діяльність як ученого справила величезний вплив на розвиток кібернетики та її застосування в різних галузях науки і суспільної практики. Його організаційна діяльність сприяла підготовці кадрів з кібернетики та обчислювальної техніки, розвитку промисловості електронного машинобудування, створенню інфраструктури для здійснення програми інформатизації.
Своїми фундаментальними працями в галузі алгебри, математичної логіки, теорії автоматів і алгоритмів, теорії математичних машин і її практичного втілення Віктор Михайлович за життя здобув визнання світової наукової громадськості. Його ідеї дивували, захоплювали і надихали на творчу працю багато наукових і конструкторських колективів.
Віктор Михайлович був ініціатором і організатором реалізації великих державних проектів, створення програмно-технічних комплексів для інформатизації та автоматизації господарської і оборонної діяльності країни. Особливо слід відзначити проект Загальнодержавної системи збору та обробки інформації (ЗДАС) для управління економікою країни.
В.Глушков — засновник наукової школи в галузі кібернетики, лауреат Ленінської та державних премій УРСР та СРСР, був академіком АН УРСР і АН СРСР, почесним членом ряду іноземних академій. Ним опубліковано понад 500 робіт, у тому числі 30 монографій. Велику роботу проводив він впродовж багатьох років як депутат Верховної Ради СРСР та як віце-президент Академії наук України.
Часом ми нарікаємо: мовляв, Москва відтягувала до себе наші кращі сили, зваблювала талановитих людей. Але — було ж кого зваблювати, були і люди, які здійснювали свої ідеї тут, удома. Крім того, ми жили тоді в одній з Москвою державі, і працювати там не обов’язково означало не працювати для України.
Тим часом Київ ніколи не переставав бути великим науковим і культурним центром, відкритим для нових людей та ідей. Не забуваймо про традиційно високий рівень науково-технічних та математичних досягнень в Україні. Зокрема це стосується і прикладної математики. Михайло Остроградський, Георгій Вороний, Микола Крилов, Дмитро Граве, Микола Кравчук, Микола Боголюбов — імена, добре знані і глибоко шановані в усьому науковому світі. Деякі праці цих учених безпосередньо стосуються теорії і практики побудови обчислювальних машин та їх математичного забезпечення. Не випадково, очевидно, саме в Києві було створено першу в СРСР (і в континентальній Європі) електронно-обчислювальну машину.
Не зайвим буде пригадати цю історію. Після появи першої ЕОМ у СТТТА московські математики, електротехніки й механіки розійшлися думками. Більшість вважала, що цифрові ЕОМ не мають майбутнього. Пропонували тим часом збільшити виробництво обчислювальної техніки на аналогових і механічних принципах. Саме для цього в Академії наук СРСР було створено Інститут точної механіки і обчислювальної техніки. «Цілком інакше складалося в Києві», — пише у своїх спогадах про ті часи академік Михайло Лаврентьєв, який тоді був директором Інституту математики АН УРСР і віце-президентом АН УРСР. Михайло Олексійович «розповів О.Богомольцю про становище з новими ЕОМ, про необхідність підтримати Лебедєва і отримав усі повноваження для розгортання нової справи, а також гроші й устаткування, приміщення». Академік Лебедєв очолив колектив учених і конструкторів Інституту електротехніки АН УРСР, і почалась робота.
Влада (тоді секретарем ЦК КП(б)У був М.Хрущов) підтримувала вчених. Були часи, коли до нас у Київ, а не від нас їхали вчені, і то не на хліб заробляти, а — уявіть собі! — в кращі умови для творчої праці.
Все задумане справдилося — була машина і був тріумф. Учена Москва мусила визнати перевагу нових принципів обчислювальної техніки. Інститут точної механіки змінював курс, і вести його цим новим курсом доручалося академікові Лаврентьєву. А він поставив умову — піду, якщо головним конструктором буде Лебедєв. Так обидва наші академіки перебралися до Москви. Йшлося про створення великої ЕОМ, і на це були кинуті всі сили. А тим часом (до 1953 р.) на нашій єдиній в СРСР малій електронній лічильній машині розв’язувалися найважливіші задачі, пов’язані з термоядерними процесами, космічною і ракетною технікою. Закладалися основи програмування. На цій машині розв’язували задачі Б.Гнєденко, А.Дородніцин, О.Ішлінський, М.Келдиш, М.Лаврентьєв, О.Ляпунов, М.Шура-Бура.
Віктор Михайлович Глушков приїхав до Києва в серпні 1956 року уже відомим ученим-алгебраїстом, але тут кардинально змінив сферу своєї діяльності, пов’язавши свої наукові інтереси з обчислювальною технікою, прикладною математикою і кібернетикою. Його запросив академік Б.Гнєденко, тоді академік-секретар відділення математики і директор Інституту математики — спеціально для керівництва лабораторією, що займалася розробкою обчислювальних машин. Глушков на той час щойно захистив докторську дисертацію з алгебри в МГУ, а працював він тоді в Уральському лісотехнічному інституті.
Йому було тридцять два роки. Відтоді і до останніх днів свого життя він працював в Україні. У 1957 році В.Глушков став директором Обчислювального центру АН УРСР, а в 1962 р. — директором Інституту кібернетики АН України, створеного на базі цього центру.
День народження Віктора Глушкова збігається з Днем незалежності України. Випадковість. Але дуже доречна. Бо хіба ж він усім своїм життям і працею не розвивав науку в Україні, зміцнюючи й утверджуючи її силу й потугу.
Ще в 1957 р. В.Глушков сформував програму робіт з широкого кола питань, пов’язаних із розробкою та застосуваннями обчислювальної техніки.
На той час в Москві вже діяв Обчислювальний центр Академії наук, очолюваний А.Дородніциним. Він був з тих москвичів, які вміли глибоко відчувати і розуміти становище околиць Союзу. Мати підтримку такого чоловіка в Москві означало дуже багато.
Не слід забувати, що ідеологічний тиск, який чинився в 50-х роках щодо кібернетики як нібито буржуазної «лженауки», лишив по собі недовіру, сумніви, що не сприяло усвідомленню громадськістю, зокрема промисловою елітою, державними діячами вирішального значення обчислювальної техніки та кібернетики для прогресивного розвитку суспільства.
Тільки завдяки високому науковому авторитету та твердій громадянській позиції керівництва академії, її тодішнього президента О.Палладіна, а пізніше Бориса Євгеновича Патона вдалося не тільки зберегти в Академії наук України започатковані Лебедєвим роботи з обчислювальної техніки, але й значно розвинути їх.
Хоч кібернетика вже не потребувала ідеологічного захисту, необхідно було донести до суспільної свідомості, що розвиток її — не предмет вправ для математиків, а єдино можлива відповідь на виклик часу. Виклик називався «другий інформаційний бар’єр», і щоб його здолати, потрібна була чимала сила, а для цього, вважав В.Глушков, треба залучити до цієї справи талановиту молодь.
Віктор Михайлович підготував десятки популярних статей про перспективи застосування кібернетики, прочитав сотні лекцій в різних колективах. І перелом наступив. Уже на початку 60-х років практично не було тих, хто б сумнівався у доцільності розвитку та застосування кібернетики й обчислювальної техніки. Відчуваючи краще за будь-кого масштаби справ, що чекали попереду, Віктор Михайлович особливо дбав про підготовку кваліфікованих кадрів. У Київському університеті та Політехнічному інституті читалися курси лекцій з питань створення і використання ЕОМ. Незабаром в університеті було створено факультет кібернетики, який одразу став дуже популярним серед молоді. Організовувались курси підвищення кваліфікації та перекваліфікації відповідальних працівників у сфері керування — спочатку через товариство «3нання», а згодом було відкрито окрему структуру — Навчальний центр у самому інституті, який, до речі, успішно діє й досі.
З ініціативи В.Глушкова були засновані журнали «Кибернетика» та «Управляющие системы и машины», до роботи яких він зумів залучити найбільш авторитетних вчених всього Союзу. Віктору Михайловичу належить ідея видання першої в СРСР «Енциклопедії кібернетики», яка вийшла в 1974 році українською і російського мовами, до підготовки якої були залучені практично всі провідні фахівці з кібернетики країни. Значну увагу приділяв В.Глушков філософському осмисленню кібернетики. Разом з працями інших учених-кібернетиків А.Берга, А.Дородніцина, М.Колмогорова — його роботи сприяли тому, щоб кібернетика зайняла своє достойне місце серед природничих наук.
В.Глушкову належить заслуга формування нового розуміння кібернетики як наукової дисципліни зі своєю методологією і структурою досліджень. Йому вдалося зацікавити наукову громадськість своїми ідеями щодо інтеграції кібернетики і обчислювальної техніки. В результаті Інститут кібернетики дуже швидко став місцем активної співпраці українських вчених з провідними вченими Союзу — М.Боголюбовим, А.Дородніциним, М.Лаврентьєвим, О.Ляпуновим, А.Тихоновим, О.Самарським, а також ученими з інших країн.
В Інституті кібернетики АН України Віктор Михайлович створив унікальний за своїм потенціалом колектив. У 1959 р. в Обчислювальному центрі було завершено роботу по створенню ЕОМ «Київ». Саме на цій машині, окрім ефективного розв’язання обчислювальних задач, проводилися перші експерименти з автоматизованого проектування електронних схем, розв’язувалися задачі з розпізнавання зорових образів, діяла перша база даних.
Значним внеском у створення ЕОМ з високим рівнем машинного інтелекту стали розробки і промисловий випуск ЕОМ серії МІР, які до середини 70-х років вважалися найбільш масовими машинами в країні у своєму класі і стали прототипами сучасних персональних ЕОМ. Під керівництвом В.Глушкова було розроблено відоме сімейство машин «Дніпро-1» і «Дніпро-2». Математичне машинобудування в Україні значною мірою базувалося на випусках цих обчислювальних машин.
Уже в 60-ті роки В.Глушков розгорнув в Інституті кібернетики дослідження з проблеми штучного інтелекту як могутнього засобу підвищення ефективності використання обчислювальної техніки
Нові ідеї В.Глушкова щодо архітектури та структури — спочатку рекурсивної, а потім макроконвеєрної ЕОМ реалізовано в багатопроцесорних обчислювальних комплексах з макроконвеєрною організацією обчислень ЄС 2701 (1984 р.) та ЄС 1766 (1987 р.). На жаль, В.Глушков уже не зміг побачити дослідні та промислові зразки цих машин, які на той час були одними із кращих.
Разом зі своїми учнями і соратниками В. Глушков зробив великий внесок у формування і реалізацію ідей створення автоматизованих систем керування, а також розробку відповідної теорії математичних, програмних і спеціальних технічних засобів для керування технологічними процесами в мікроелектроніці, металургії, хімічній та суднобудівній промисловості. Під його керівництвом розроблено перші в СРСР системи управління виробництвом «Львів» і «Гальванік», відзначені державними преміями України, створено системи «Кунцево», «Енергія», «Чертеж», систему відображення «Ритм-3» для центру керування польотами космічних апаратів. Ним була розроблена ідеологія систем для державних органів управління, на основі якої розроблялись системи «Полюс» для ЦК КПРС, РАСУ та інші. Як уже згадувалося, у 1964 році В.Глушков сформулював ідею загальнодержавної системи, і під його науковим керівництвом почалася її реалізація. Ця система могла б спрямувати розвиток народного господарства більш раціональним, передбачуваним шляхом і не дати їй зруйнуватися вщент в умовах перебудови.
Нині, здійснюючи виконання програми інформатизації України, ми ясно бачимо, що В.Глушков набагато раніше більшості своїх колег зумів оцінити важливість і перспективність використання комп’ютеризованих систем управління в різноманітних сферах народного господарства. Створення Загальнодержавної автоматизованої системи — головна справа його життя — не було сприйняте вищим керівництвом держави, і це згубило її. Якби склалося інакше, хтозна, може не таким болісним був би перехід на нові рейки господарювання та не опинилися б ми в такому тяжкому становищі, яке маємо нині.
І все ж ця діяльність сприяла розвитку промисловості по виробництву засобів обчислювальної техніки, формуванню багатотисячного кадрового потенціалу, становленню та розвитку на теренах усього СРСР наукових шкіл у галузі АСУ, які продовжують розвиватися в країнах СНД.
Віктор Глушков був переконаний, що саме методи кібернетики і обчислювальної техніки дадуть можливість удосконалити управління народним господарством і самою державою. Саме в цих міркуваннях слід шукати витоки того, чому саме він і його колектив почали займатися проблемами розробки автоматизованих систем управління, проблемами прогнозування розвитку різних галузей господарства, вдосконалення розрахунку планів розвитку господарства, автоматизації розрахунку бюджету держави та ін. Зрозуміло, що для вирішення таких глобальних проблем йому конче було потрібно спілкуватися з вищими ешелонами влади, аби переконати їх, що саме на кібернетичному шляху можна вдосконалити систему управління, зробити її ефективною без великих додаткових капіталовкладень. Без використання методів кібернетики та обчислювальної техніки годі було сподіватися на ефективний розвиток такої галузі, як оборона. Треба сказати, що, незважаючи на складність завдань, йому нерідко вдавалося багато чого досягти на цьому шляху, і то завдяки його впевненості у правоті своєї справи і вмінню переконувати логікою своїх міркувань.
Іноді говорили, що Глушков переоцінює значення контактів з урядовцями і забагато приділяє цьому уваги. Він знав про це, та не зважав: робив своє, хоч не завжди йому це вдавалося. Лише згодом, коли його вже не було з нами і ми опинилися віч-на-віч з проблемами, які вирішував він, ми відчули і зрозуміли, як це мало бути йому нелегко. Тоді згадувалося, яким іноді втомленим він повертався з Москви, не заїжджаючи додому, їхав до Дніпра, наче хотів змити з себе всю напругу і втому тільки йому відомих доріг.
В кінці 60-х — на початку 70-х років, коли гостро стояло питання про шляхи подальшого розвитку обчислювальної техніки, зіткнулися два погляди. Одні, а саме відомі вчені Лебедєв, Дородніцин, Глушков пропонували розвивати свою вітчизняну оригінальну техніку, інші ж, серед них і керівники відповідних міністерств та деякі московські вчені, пропонували взяти за основу відому американську марку ЕОМ (ІВМ/360), повторити її і, вдосконалюючи, організувати виробництво обчислювальної техніки. Перемогла, на жаль, друга точка зору. Негативні наслідки цього рішення як у Росії, так і в Україні відчуваємо донині. Незважаючи на тяжку поразку, Глушков не впав у відчай, а зосередився на інших важливих проблемах, в тому числі й на розробці структур обчислювальних машин, на базі використання яких випускалися згодом вітчизняні машини, які, слід сказати, зіграли значну роль в розвитку вітчизняного математичного машинобудування.
Завдяки працям В.Глушкова та його учнів, сформувався погляд на особливе значення математичного забезпечення обчислювальних машин і систем як їх невід’ємної частини. Саме математичне забезпечення дозволяє ефективно розв’язувати функціональні задачі в системах, а воно базується на використанні сучасних методів оптимізації, математичного моделювання, методів системного аналізу і обчислювальної математики, методів програмування та ін.
Саме тому в Київський школі кібернетики стали розвиватися ці напрями. Це аж ніяк не принижує розробки технічних засобів кібернетики, в тому числі самих комп’ютерів, однак, як ми знаємо сьогодні, вартість математичного забезпечення становить до 80% загальної вартості комп’ютерних систем.
Віктор Михайлович умів почути і оцінити думку колег. Це сприяло формуванню ряду наукових шкіл — зокрема, в галузі теорії оптимізації, системного аналізу та економічної кібернетики, теорії надійності, імітаційного моделювання та криптографії, технічної кібернетики і АСУ, медичної кібернетики, теорії автоматів та програмування, математичного моделювання та обчислювальної математики, обчислювальної техніки та засобів телекомунікацій. Становлення і розвиток цих шкіл пов’язані з іменами відомих учених М.Амосова, В.Михалевича, Б.Пшеничного, О.Кухтенка, Б.Тимофєєва, К.Ющенко, яких, на жаль, уже немає серед нас.
Ці школи мають великий вплив на розвиток певних напрямів інформатики в Україні, а також — ґрунтовну підготовку кадрів усіх кібернетичних спеціальностей. Тільки за роки незалежності видано десятки монографій в Україні і за кордоном, виконано багато проектів. Фундаментальні результати, накопичений за попередні роки практичний досвід розробки автоматизованих систем керування, обробки даних, моделювання складних процесів і систем, розв’язання оптимізаційних задач складної структури утворили те середовище, на ґрунті якого сьогодні українські кібернетики можуть створювати інтелектуальні інформаційні технології (ІІТ). У їх розробці і практичному використанні найбільше важить інтелект фахівця.
На жаль, цю обставину, а саме інтелектуальну складову ІІТ, нерідко ігнорують при розробці окремих систем інформатизації, зводячи справу до закупівлі комп’ютерів та засобів передачі даних, простого збору даних та їх обробки. В ІІТ завжди передбачається пошук не просто правильних рішень, а найкращих, оптимальних. Це й дає можливість відшукувати якісніші системи управління процесом, найкращі розв’язки задач великих розмірностей, організувати такі розробки баз даних і баз знань, аналізуючи які, можна простежити глибинні закономірності, органічно присутні в процесі, що автоматизується.
Ясна річ, що розробка ІІТ під силу колективам, у яких зосереджений серйозний науковий потенціал. Сьогодні це академічні інститути та вузи, деякі галузеві інститути. З другого боку, численні комерційні структури, які виконують останнім часом такі роботи (і нерідко досить успішно) часто, відтягуючи значні кошти на ці розробки, не забезпечують належною мірою інтелектуальної складової інформаційних технологій, що шкодить справі.
Віктор Михайлович передбачав, що інформатика з часом стане не просто окремою галуззю знань, а універсальним науковим інструментарієм пізнання законів живої і неживої природи, законів розвитку суспільства та цивілізації в цілому.
Сьогодні ми бачимо, як справджується це передбачення Віктора Михайловича. В деяких країнах (США, Англія, Японія, Німеччина) наука озброєна комп’ютерними системами фантастичної швидкодії понад 30 террафлопів операцій за секунду та практично необмеженими об’ємами пам’яті.
До послуг фахівців комп’ютерні мережі різного рівня, банки даних і знань, надчутлива вимірювальна техніка, засоби побудови віртуального світу, в якому можна провадити експерименти, недоступні для традиційної експериментальної методології.
Все це створює умови для розробки і використання принципово нових методів дослідження в науці, методів керування у виробництві, економіці, військовій справі, методів навчання і вдосконалення інтелектуальної діяльності людини.
Віктор Михайлович щасливо поєднував у собі покликання вченого і дар організатора, лідера. Умів повести за собою і своїми ідеями власним прикладом служіння науці. Ми й зараз дивуємося масштабності наукових і прикладних проблем, у тому числі державного і міжнародного характеру, над якими працював Глушков.
Віктор Михайлович був людиною могутнього інтелекту і одночасно скромною, інтелігентною, чуйною, невибагливою в побуті людиною. Дуже любив поезію, добре знав її, годинами міг читати улюблені вірші.
У своїй творчості він випереджав час, сміливо боровся за кардинальні реформи в інформатизації суспільства. Кількість послідовників його ідей у науці, виробництві, сфері управління в наш час зростає. Вони продовжують його справу на дуже складному витку історичного розвитку науково-технічного прогресу.
Всю свою велику творчу енергію Віктор Михайлович вкладав у Інститут кібернетики. Широке коло завдань, які розв’язував Інститут, вимагали структурного розвитку, і В.Глушков висунув свого часу ідею створення на його базі Кібернетичного центру. Сьогодні ця ідея реалізована. З допомогою президії НАНУ і особисто Бориса Євгеновича Патона організовано Кібцентр, в складі якого шість інститутів. Кожен з інститутів розвиває свою наукову проблематику і самостійно шукає джерела фінансування. Але при цьому наукові напрями, які розвивав Інститут кібернетики раніше, збереглися і набули подальшого розвитку в Кібернетичному центрі. Нинішній етап економічного розвитку держави потребує постійного пошуку нових організаційних форм, реалізацією яких у Кібернетичному центрі стало утворення інститутів подвійного підпорядкування, коли для підтримки і подальшого розвитку досліджень використовуються можливості різних галузей.
Останні два десятиліття розвиток інформатики ішов у напрямі посилення можливостей теоретичних напрацювань, побудови нового інструментарію як для розв’язання задач складної структури, так і для побудови потужних систем управління і обробки даних з використанням національних мереж зв’язку. Комп’ютери почали використовуватися повсюди — в складних системах управління, в медичних та біологічних дослідженнях, в облаштуванні космічних станцій і забезпеченні їх безаварійної життєдіяльності, у вирішенні проблем захисту навколишнього середовища, в моделюванні національної економіки та прогнозуванні подальшого розвитку
Проблемами розвитку і використання можливостей методів інформатики, комп’ютерів і телекомунікаційних мереж передачі даних нині займаються чи не в усіх обласних університетах, галузевих інститутах, в десятках фірм, що спеціалізуються як на складанні персональних комп’ютерів, так і на способах їх використання в різних сферах господарювання. Варто відзначити значний обсяг і високий науковий рівень робіт з інформатики в державних університетах та інститутах Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Львова, Тернополя, Ужгорода, Полтави, Кіровограда. Наукові колективи цих університетів підтримують тісні зв’язки з київськими дослідниками, а в деяких із них діють фактично філії київської школи кібернетики. Тобто в країні створене сприятливе середовище, коли споживачу є з чого вибирати, і купуючи комп’ютер, і залучаючи наукові установи до розробки нових систем управління або ж обробки даних. В цій ситуації наукові установи НАН України особливу увагу приділяють науковим дослідженням фундаментального характеру, активізують роботу щодо координації діяльності установ в області інформатики, забезпечують належний обмін інформацією з міжнародними організаціями, що працюють на ринку інформаційних технологій. Зокрема з організаціями, створеними при ООН, в тому числі при ЮНЕСКО.
Інститут кібернетики сьогодні спрямовує свої основні зусилля в першу чергу на подальший розвиток фундаментальних досліджень в галузі інформатики та теорії обчислювальної техніки. Значна увага при цьому приділяється фундаментальним дослідженням з теорії оптимізації, математичного моделювання, оптимального керування, теорії обчислювальних машин, проблем програмування. На основі результатів, одержаних в цих галузях, виконується ряд проектів, спрямованих на розв’язання проблем інформатизації суспільства, автоматизації діяльності органів державного управління, створення нових інформаційних технологій.
Наведу лише кілька прикладів розробки таких проектів, здійснених в останні два-три роки. Для більшої соціальної захищеності населення України в умовах переходу до ринкової економіки зроблена комплексна автоматизація та інформатизація основних видів діяльності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. А саме — розроблена єдина розподілена інформаційна технологія, яка об’єднує роботу центральної виконавчої дирекції фонду, всіх обласних, міжрайонних, районних та міських виконавчих дирекцій. Технологія обслуговує понад 600 тисяч страхувальників по всій Україні.
Ряд важливих проектів Інститут кібернетики здійснює разом з іншими установами Кібцентру. Наприклад, з Інститутом прикладного системного аналізу та Інститутом прикладних інформаційних технологій створена інформаційно-виробнича система «ОСВІТА», що вирішує проблему комплексного інформаційного забезпечення діяльності Міністерства освіти і науки України. Ця система об’єднує в єдине інформаційне середовище усі навчальні заклади і органи управління системи освіти й дає змогу створити єдину інформаційну інфраструктуру для обробки даних про навчальні заклади, хід навчального процесу, випускників. При цьому здійснюється моніторинг діяльності навчальних закладів, аналіз національного кадрового потенціалу та прогнозування тенденцій змін в структурі фахового складу. Сьогодні система включає інформацію майже про 10 млн. випускників навчальних закладів України.
Зараз здійснюється інтеграція системи «ОСВІТА» з іншими інформаційними базами органів державного управління. До речі, ця система захищена шістьма патентами, в ній на високому рівні вирішені питання захисту інформації.
Інститутом програмних систем в інтересах Держкомкордону України створена інформаційна система «ГАРТ», що дозволяє автоматизувати повсякденну діяльність всієї інфраструктури Прикордонних військ України по забезпеченню надійного захисту державних кордонів України, контролю процесів нелегальної міграції, контрабанди зброї і наркотиків, перевезення і продажу краденого автотранспорту та інших матеріальних цінностей.
Використання системи «ГАРТ» забезпечило скорочення більш ніж удвічі часу на оформлення перетину кордону і дозволило вийти по цьому показнику на рівень міжнародних стандартів. При цьому здійснюється суворий паспортний контроль, фіксація й аналіз інформації про осіб, що перетинають кордони. До 80% правопорушників, затриманих на кордоні, було виявлено завдяки системі «ГАРТ».
Інститутом проблем математичних машин і систем введена в експлуатацію нова версія системи «Рада» для Верховної Ради України. Хотів би звернути увагу, що це не просто система автоматизації процесу голосування і прийняття рішень, що ми можемо спостерігати майже щоденно по телебаченню, а розвинена інформаційно-аналітична система, яка автоматизує в цілому процес діяльності такого важливого державного органу, яким є Верховна Рада України. Щоб у цьому переконатись, достатньо звернутись до веб-сторінки Верховної Ради.
Інститут Космічних досліджень забезпечує виконання та координацію робіт згідно з Національною космічною програмою України на 2003—2007 рр. В рамках цієї програми інститут здійснює фундаментальні та прикладні дослідження.
У рамках виконання масштабного міжнародного космічного проекту «Інтербол», метою якого є вивчення сонячно-земних зв’язків, науковці Інституту провели обробку та фізичну інтерпретацію результатів магнітометричних спостережень космічної плазми на супутнику «Інтербол». Учені інституту спільно з провідними науковими організаціями України беруть участь у виконанні міжнародного проекту «Попередження», головною метою якого є вивчення впливу процесів в літосфері та нижній атмосфері на іоносферу і на розробку принципів спостережень іоносферних провісників землетрусів з борту космічного апарата.
Інститут прикладного системного аналізу (ІПСА) НАН України та Міністерства освіти і науки України орієнтований на розробку методологічних принципів та математичних методів системного аналізу складних об’єктів та процесів різної природи; проведення прикладних системних досліджень у соціальних, економічних, промислових техногенно небезпечних галузях; моделювання глобальних проблем інноваційного розвитку держави; здійснення широкомасштабних міжнародних зв’язків у сфері освіти та науки; підготовку фахівців за усіма освітянськими та науковими рівнями.
Співробітники ІПСА беруть участь у діяльності міжнародних організацій ЮНЕСКО, ЮНІДО, КОДАТА, ЕДНЕС та ін. У доробку ІПСА представлені спільні з IIASA (Австрія) прикладні дослідження з соціально-економічних проблем держави. За активної участі ІПСА та за підтримки наукового комітету НАТО проводиться робота з планування та створення національної комп’ютерної мережі закладів освіти та науки — система URAN. Уже сьогодні послугами цієї системи користуються понад 50 навчальних та академічних інститутів.
З ініціативи та за участі ІПСА виконується Державна програма «Технологічне передбачення як системна методологія інноваційного розвитку України», що реалізується за активної підтримки ЮНІДО.
Міжнародний науково-навчальний центр НАН та МОН України взяв діяльну участь у розробці концепції та наукових основ інформатизації суспільства. Разом з організаціями НАН України, міністерств та відомств центром підготовлена нормативно-правова база, що визначає державну політику в цій галузі.
Розроблено та впроваджено ряд прогресивних інформаційних технологій, розподілених інформаційних систем та комп’ютеризованих систем для апарату Верховної Ради України та ряду міністерств України.
Створено основи наукової платформи розробки та впровадження перспективних освітніх технологій на базі методів і засобів інформатики та інформаційно-телекомунікаційних технологій. У рамках програм ЮНЕСКО запропонована і реалізована концепція гнучких дистанційних технологій навчання, яка є магістральним напрямом інформатизації освіти.
Нещодавно на засіданні президії НАН України розглядались результати робіт Інституту кібернетики зі створення методів, засобів і діючого зразка інтелектуальної високопродуктивної кластерної багатопроцесорної системи, яка може стати одним із перспективних напрямів розвитку вітчизняної конкурентоспроможної індустрії комп’ютеробудування. Ця система може забезпечити вирішення багатьох складних і важливих завдань економіки, науки і техніки, обороноздатності та безпеки країни. Створення на засадах таких систем мережі високопродуктивних комп’ютерних центрів може стати основою для вирішення багатьох стратегічних задач.
Окремо слід підкреслити активну роботу інститутів Кібернетичного центру з підготовки кадрів. Зараз у інститутах Кібцентру діє чотири кафедри (або філії кафедр) вищих навчальних закладів, факультети довузівської та курсової підготовки, які щороку випускають близько 150 фахівців. Особливо тісно співпрацюють інститути Кібцентру з Національним технічним університетом «КПІ». За останні роки лише на спеціалізованих вчених радах Інституту кібернетики щорічно захищається 3—4 докторські дисертації та близько 15 кандидатських.
Віктор Михайлович Глушков жив і працював у Києві двадцять п’ять років і п’ять місяців — не так багато, менше половини дарованого йому долею часу. Майже стільки ж ми живемо без нього. Працюємо не просто в інституті його імені — в його інституті. Бо живуть і працюють на науку його ідеї.
Здається, нічого іншого він і не прагнув.