Останнім часом часто нерідко можна почути, що наука в Україні померла або ж перебуває в коматозному стані (див. «ДТ», № 21, 2003 р., № 12, № 15, 2004 р. та ін.).
Блискучим спростуванням цієї, м’яко кажучи, тенденційної точки зору стали спільні збори двох академій — НАН і АМН України, присвячені животрепетній темі «Наука — здоров’ю людини». Як відомо, саме ця тема найбільшою мірою потребує інтеграції знань. Пригадаймо, ще Ломоносов казав: «Медик без довольного познания химии и физики совершен быть не может». А в наш час до цього слід додати ще й матеріалознавство, й інформатику, і багато інших наук. З іншого боку, така інтеграція дає потужний поштовх гуманізації різних галузей природознавства й технічних наук.
Наукові доповіді академіків НАН П.Костюка, О.Возіанова, С.Андронаті, В.Грищенка, Ю.Кундієва, В.Семиноженка, академіків АМН Ю.Зозулі, А.Романенка, І.Трахтенберга, членів-кореспондентів НАН і АМН В.Цимбалюка, В.Коваленка, В.Чехуна, Г.Гайка переконливо засвідчили — академічна наука в Україні жива, а чутки про її смерть явно перебільшені.
Місцем проведення спільних зборів було обрано всесвітньо відомий Інститут фізіології ім. О.Богомольця. У травні нинішнього року йому виповниться 70. Учені цього інституту завжди лідирували у світовій фізіології. Досить пригадати напрями школи О.Богомольця, завдяки яким виникли самостійні інститути. І в наші дні вони задають тон в експериментальній онкології, ендокринології, геронтології.
Під керівництвом академіка П.Костюка понад 30 років успішно розробляється одна з найскладніших і найперспективніших проблем — молекулярна нейрофізіологія. Результати досліджень у цій галузі дають ключ до розуміння процесів, які відбуваються у нервовій клітині, і керування ними. На цій основі вже створюються нові фармацевтичні засоби. Співробітничати з цим інститутом вважають за честь багато університетів і фармацевтичних компаній західних країн. Про це П.Костюк говорив на об’єднаній сесії у своїй доповіді «Біофізика клітини як основа сучасної фармакотерапії». Схоже це на вмирання науки?
Ніби розвиваючи основні ідеї першої доповіді, виступили нейрохірурги Ю.Зозуля і В.Цимбалюк. Співпраця молекулярних нейрофізіологів із нейрохірургами дає унікальні можливості не лише для розвитку фундаментальних напрямів у нейронауках, а й для удосконалення, профілактики та лікування тяжких захворювань мозку.
Хіміки з інститутів НАН успішно трудяться над створенням нових ліків. Попри всі труднощі, створено чимало оригінальних вітчизняних препаратів, у тому числі й нейротропні, протипухлинні та серцево-судинні засоби. А наприкінці березня сталася, без перебільшення, епохальна подія — міжнародні експерти визнали Інститут фармакології і токсикології АМНУ таким, що відповідає високим стандартам належної лабораторної практики GLP («ДТ», № 14, 2004 р.). На території колишнього Радянського Союзу це перший центр, який відповідає вимогам GLP. Нині з’явилися можливості для міжнародної співпраці на якісно новій основі.
Звісно, якби на ці потреби асигнувалися необхідні кошти, вітчизняних оригінальних препаратів створювалося б набагато більше. Від цього, зрештою, була б користь не лише здоров’ю людей, а й науці, виграв би й вітчизняний виробник ліків. Нарешті вдалося б подолати ненормальну ситуацію, коли величезними закупками імпортних лікарських засобів ми сприяємо розвитку західних компаній більше, ніж своїй фармацевтичній промисловості.
Дослідження О.Возіанова й А.Романенка, присвячені екологічним та молекулярно-генетичним аспектам раку сечового міхура, ведуться спільно з японськими вченими, а Ю.Кундієв, І.Трахтенберг та їхні співробітники тісно співпрацюють із міжнародними організаціями (ЮНЕП, ВООЗ, МОП) над проблемою запобігання небезпеці хімічних речовин для здоров’я.
Розробки цих учених високо оцінює світове наукове співтовариство, красномовно засвідчують це престижні міжнародні премії, яких вони удостоєні.
Успіхи українських учених у галузі створення нових зварювальних матеріалів і технологій визнані в усьому світі. Але про те, що ця робота понад 40 років ведеться спільно з гігієністами й токсикологами, знають далеко не всі. Про результати співпраці переконливо свідчить офіційна статистика — ураження нервової системи електрозварників парами марганцю знизилися з 2,4 до 0,04 %. Водночас у США марганцевий паркінсонізм у зварників перетворився на серйозну медичну й соціально-економічну проблему.
Вчені НАН і АМН роблять свій вагомий внесок ще в одну проблему, навколо якої у світі справжній бум, — це використання стовбурних клітин. На жаль, у багатьох країнах комерціалізація цього напряму випереджає фундаментальні дослідження. Такі тенденції спостерігаються й у нас. Тим більше значення мають дослідження в цій сфері Інституту кріобіології та кріомедицини НАНУ, а також українських нейрохірургів, у яких приділяється належна увага позитивним і негативним ефектам. В.Грищенко та В.Цимбалюк підкреслювали й біоетичний аспект проблеми, особливо коли йдеться про використання ембріональних клітин і тканин. Саме цю тему обговорювали українські вчені спільно з провідними експертами Ради Європи в рамках двосторонньої зустрічі, організованої з ініціативи комітетів із біоетики, які активно працюють при президіях НАН і АМН. До речі, не зайве зауважити, що рівень біоетики в Україні позитивно оцінюють не лише в Раді Європи, а й у ЮНЕСКО.
Тепер на черзі ратифікація Верховною Радою Європейської конвенції про права людини й біомедицину. Народні депутати мають усвідомити, що торжество етичних принципів узагалі й біоетичних зокрема — сьогодні мірило цивілізованості суспільства.
Медичне приладобудування завжди було для нас слабким місцем. Усі сучасні апарати — УЗД, комп’ютерні томографи, ЯМР-томографи й навіть електрокардіографи — закуповувалися й закуповуються за кордоном. Тому учасники спільної сесії, особливо медики, із задоволенням сприйняли повідомлення В.Семиноженка про розробку й випуск приладів медичного призначення, які не поступаються, а в окремих випадках і переважають імпортні.
Сьогодні українські хірурги володіють унікальною технологією електрозварювання живих тканин. Це спільна розробка Інституту електрозварювання ім. Є.Патона НАНУ й Інституту хірургії і трансплантології АМНУ, ініційована Б.Патоном. Цей метод запатентовано у США й інших країнах. Міністерство охорони здоров’я України дозволило його застосування. У хірургічних клініках професорів М.Захараша, А.Макарова, М.Нечитайла, С.Подпрятова успішно виконано сотні операцій на легенях, печінці, жовчному міхурі й інших органах із використанням зварювання тканин. Цьому передували тривалі експерименти на тваринах, проведені Ю.Фурмановим. Недавно цю роботу висунуто на здобуття Державної премії.
Успіхи ортопедів і травматологів також багато в чому пов’язані з розробками згаданого інституту. Найближчим часом пройдуть чергові випробування штучного тазостегнового суглоба, створеного патонівцями. Узагалі, медичне матеріалознавство — традиційний напрям багатьох інститутів НАН.
Звісно, у програму об’єднаної сесії було включено проблему серцево-судинних захворювань. Як відомо, її в Україні розробляють два великих інститути — кардіології ім. М.Стражеска та кардіохірургії ім. М.Амосова. Обидва з успіхом використовують досягнення фундаментальної науки. Це не лише клінічні випробування нових вітчизняних лікарських засобів. Академік АМН Г.Книшов повідомив про використання гіпертермії (підвищення температури тіла) при хірургічному лікуванні гострих інфекційних ендокардитів. Результати перевершують досягнення кращих кардіохірургічних клінік.
Так і хочеться запитати в тих, хто готовий поховати українську науку: «Невже це схоже на передсмертні судоми?»
Ні, це не конвульсії, це серйозні досягнення, усупереч прогнозам віщунів, котрі зумисне чи мимоволі дискредитують академічну науку, формують негативну суспільну думку.
Торік у грудні відбулися вибори президента НАН України. На новий п’ятилітній термін переважною більшістю (347 «за», 13 — «проти») знову обрано Бориса Євгеновича Патона. Такі результати голосування засвідчують цілковиту довіру членів академії до свого президента. І тоді на виборах лунали голоси на користь молодих. Але академіки зробили свій вибір, розуміючи, що бути молодим — це добре, але водночас молодість — не найважливіший критерій для обрання на посаду президента академії. І крім того, загальновідомо, що вчених не можна поділяти на старих і молодих, є вчені талановиті й бездарні. Чи етично тепер, коли президентові, наділеному найвищими якостями вченого й людини, належить ще чотири з половиною роки працювати, порушувати питання про президента? Прагнення привнести в академію прийоми політичної боротьби постійно здобуваються в академічному середовищі на належну відсіч. Запитується, навіщо ж знову і знову повертатися до цієї заяложеної теми? Що це — турбота про сталий розвиток НАН чи прагнення розхитати її?
Хто ж узяв на себе непорядну місію бути опонентами академії та її президента? Найчастіше з критикою виступають колишні наукові співробітники академічних інститутів, котрі не відбулися в науці й подалися у журналісти. І нині вони прагнуть вишукувати або провокувати скандали навіть там, де їх не було й немає.
Є ще одна категорія постійних критиків — це амбіційні вчені, які проміняли велику науку на політичну діяльність. Їм не до душі академічні традиції, що тут, дякувати Богові, не киплять політичні пристрасті й немає рукопашних боїв.
А яку ж позицію займає редакція тижневика «ДТ», дуже популярного, особливо серед інтелектуалів? Газета охоче публікує такі випади, нерідко образливого характеру, не намагаючись з’ясувати і об’єктивно подати точку зору більшості вчених.
Яка мета цих публікацій? Допомогти науці, що все-таки вже подолала найскрутніші часи й набула другого дихання, — чи підігравати тим, хто, як і раніше, розраховує на її повне руйнування? Про це поки що можна лише здогадуватися.
Медикам, і не тільки їм, добре відомо, що необгрунтований летальний прогноз так само шкідливий, як і невиправданий оптимістичний. Так, нашій науці доводиться нелегко, але наукова «закваска», носії знань у країні зберігаються. Вони не женуться за довгим карбованцем, не шукають для себе вигод у комерційних структурах або за кордоном, а продовжують трудитися у своїх лабораторіях та інститутах. Втішно, що навколо них знову з’являється молодь. У цій статті ми навели приклади досягнень української академічної науки, які стосуються лише медицини й охорони здоров’я. Запевняємо читачів, можна було б навести чимало таких фактів і з галузі точних, технічних та суспільних наук.
Пригадаймо, з чого і в яких умовах розпочинався розвиток науки в СРСР у 1920-ті роки. І все-таки, попри втрати, трагічні випробування й помилки, наука в Радянському Союзі, зокрема й в Україні, сягнула світових вершин. Нам потрібна сильна державна воля в розвитку науки, як і інших найважливіших сфер суспільного буття в Україні. Ця воля, помножена на невтомну працю талановитих ентузіастів науки, котрі завжди були і є на нашій землі, обов’язково дасть щедрі плоди. Хотілося б, щоб наші засоби масової інформації, із повним усвідомленням своєї відповідальності, сприяли досягненню цієї мети, — не захвалюючи вчених, але водночас і не піддаючи незаслуженому паплюженню результати їхньої праці, їхніх зусиль зі збереження та розвитку вітчизняної науки, яка була й залишається найбільшим національним надбанням.
Академіки НАН України Владислав ГОНЧАРУК, Дмитро ГРОДЗИНСЬКИЙ, Юрій КУНДІЄВ,
Антон НАУМОВЕЦЬ,
Ігор ПОХОДНЯ,
Олексій СОЗІНОВ,
Петро ТОЛОЧКО
Від редакції. Позаяк ми прибічники висвітлення на сторінках «ДТ» різних точок зору на одну й ту саму проблему, публікуємо цей матеріал без правок і скорочень.