Обставини цього судового провадження корисно знати всім учасникам війни. Щоб захищати свої соціальні права, надані їм державою. Зазначу, надані не за гарні очі, а за втрачене на війні здоров'я. Це важливо особливо нині, коли вже майже рік найкращі сини України, не шкодуючи життя, відстоюють нашу незалежність у розв'язаній осатанілим кремлівським диктатором війні.
Бійня в Донбасі колись скінчиться. Наші захисники повернуться додому (вже повертаються) поранені, контужені, скалічені, з попеченими душами, з підвищеною емоційністю, помноженою на загострене сприйняття несправедливості. І де гарантія, що у відповідь на запитання про пільги бійці АТО, як колись воїни-інтернаціоналісти, не почують у спину мерзенного шипіння чиновників: "А ми вас туди не посилали…"
А тим часом не тільки серед чиновників є чимало охочих підчистити гаманці героїв-пільговиків.
Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" інвалідам війни надаєтьсябезплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту та автобусами приміських і міжміських маршрутів.Однак відомий автоперевізник ТОВ "Гюнсел" вважає, що його цей закон не стосується: пільговими квитками ветеранів тут не балують. Тож, аби зберегти нерви, останні, змирившись з нахабством гюнселівців, сплачують повну вартість проїзду. Ті ж, раденькі, що за сотню гривень ніхто з ними не воює, поставили обдирання ветеранів на потік.
Цілком природно, що цей приклад почав наслідувати чималий загін інших перевізників. Тому питання давно вже визріло до загальноукраїнського.
Мало хто не бачив, як водії визвіряються на пільговиків, репетуючи про свої бідні родини й голодних дітей. Але про своє боягузтво перед владою, яка не сплачує їм дотацій, - анічичирк! Схоже, чекають, коли інваліди на своїх милицях і візках замість них підуть штурмувати Кабмін, аби витрусити з урядовців гроші для цих "героїв сімейного фронту".
Та, як каже приказка, не все котові масниця. Одного разу "Гюнсел" нарвався… Торік улітку я повертався додому з лікування через Бориспільський аеропорт. Подав касирці посвідчення інваліда війни, попросив пільговий квиток до Кременчука. За звичкою, яка вочевидь уже давно упаскудилась їй у мозок, касирка, навіть не глянувши у бік "афганця", завчено відрізала: "Не положено!"
Я тут-таки написав заяву в двох примірниках (це важливо для подальшого захисту своїх прав у суді), де виклав обставини інциденту і вимагав пояснити, чому ТОВ "Гюнсел" порушує чинне законодавство України щодо соціального захисту учасників війни. На обох примірниках касирка поставила свій підпис, яким засвідчила факт прийняття звернення.
Щоправда, після цього красуні з каси "Гюнсела" трохи збентежилися, видзвонили свого шефа, але той похвалив їх за пильнування фінансових інтересів фірми. З почуттям виконаного обов'язку мені вказали на вихід.
Ясна річ, скнари з "Гюнсела" проігнорували мою заяву. Та в мене не зникло бажання примусити "Гюнсел" поважати закони України та її захисників, тим більше в часи таких важких випробувань: хлопці мають знати, що, коли вони повернуться з перемогою, у цивільному житті про них турбуватимуться і шануватимуть їхній подвиг.
Рекомендованим листом я надіслав запит до "Гюнсела" про причини двомісячної затримки відповіді на мою заяву, додавши її копію. Це теж важливий крок для відновлення знехтуваних прав.
Замість пояснити причини затримки або вибачитися за неналежні дії касирки, гюнселівські юристи розводилися про те, яких збитків вони зазнають перевозячи ветеранів.
Не залишалося нічого іншого, як подати позов до суду.
На обидва судові засідання представники ТОВ "Гюнсел" не з'явилися. Мабуть, через почуття невимовної "пошани" до учасників війни. А так хотілося їм в очі подивитися… Зате члени Кременчуцької спілки ветеранів війни в Афганістані навели в суді численні факти відмови "Гюнсела" продати їм пільгові квитки.
"Гюнсел" усіляко викручувався у письмових запереченнях на адресу суду, петляв на засніженому українському правовому полі, мов турецький заєць. З'ясувалося, що у своїх яскравих буклетах і фірмових бланках "Гюнсел" повідомляє споживачам свою адресу, яка не є юридичною. І водночас надає суду заперечення на позов, якого… не отримував.
А ще люто мучив суд своїм епістолярним продуктом про постанови Кабміну, порядок придбання квитків, правила і норми, терзав перекручуванням термінів та іншими дурницями, аби затягувати розгляд.
На це можна сказати одне: якщо працювати у правовому полі тобі заважають якісь не доведені до пуття постанови, звертайся до Кабміну або перенось бізнес в іншу країну, але не лізь у кишені учасників війни.
Як прописано в Законі "Про основи національної безпеки України", незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей є загрозою національним інтересам і національній безпеці України.
Слід зазначити, що суддя Автозаводського райсуду м. Кременчука Анатолій Середа переконливо, з коментарями вимог чинного законодавства, розтрощив позицію відповідача, тобто ТОВ "Гюнсел" і, закриваючи засідання, сказав: "Такі прояви зневаги до учасників війни мають бути викоренені, тим більше в настільки тяжкі часи, коли вся Україна молиться за своїх героїв-захисників".
Суд зобов'язав перевізника виконувати закон і безплатно перевозити учасників війни. Отже, відтепер вони мають прецедент, аби протистояти тим, кому закон не писаний.
До мене можна звернутися через Фейсбук, і я надішлю скан-копію позову та рішення суду на допомогу всім, хто захоче приструнити кишенькових щурів, які ніяк не наситяться крихтами зі столу інвалідів і ветеранів війни.
До речі, у вступній частині Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" сказано, що "цей Закон… сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них".
На жаль, мораль у нашому суспільстві так занепала, що шанувати захисників Вітчизни доводиться примушувати через суди.