А у вас нога зелена!

Ця мініатюрна голівка, датована ІІ тисячоліттям до нашої ери, вирізана зі слонової кістки. Фахівці вважають, що скульптура, про яку йдеться, — портретне зображення одного з царів величного міста-держави Угаріта, яке існувало двадцять п’ять століть тому на території сучасної Сирії. Тонке обличчя владики з різким профілем вражає своєю енергійністю, а очі — мудрістю, добротою й майже невловимим смутком. Водночас шедевр давнього майстра є унікальним зразком ювелірного мистецтва. Очі, брови, врізи для ремінця головного убору — поліхромні: із золота, лазуриту й електрону, також із золота виготовлено й частину головного убору — прикрасу з тонкої ниті.

Вишукану скульптурку, яка дійшла до нас із незапам’ятних часів, сміливо можна вважати символом самої Сирії — просто фантастично людяної та неймовірно багатої на пам’ятки сивої давнини держави.

— Hello! Where are you from?

— Hello! We are from Ukraine.

— Oh, Ukraine! Welcome, welcome to Syria!

Учасником такого діалогу доводилося ставати не один раз і не двічі — по кілька десятків разів на день. Сирійці дуже бурхливо реагують на людей європейської зовнішності: щойно побачивши, відразу полишають усі справи й починають роздивлятися з голови до ніг, жваво обговорюючи. Причому це відбувалося скрізь — чи то в столичному Дамаску, чи в невеличкому провінційному містечку. Потім найсміливіший підходив до нас і розпочинав наведений вище діалог, який повторювався (слово в слово!) в усіх населених пунктах. Далі — залишалося тільки виконувати короткочасну роль зірок у тому місці, де опинилися: звістка про те, що ми з України, незбагненним чином облітала всіх сирійців, які перебували в радіусі, як мінімум, кілометра, і вони радісно вітали ukrainian friends.

Якби сама не побувала в Сирії, то ніколи не повірила б, що в нашому аж до самих кісток егоїстичному світі ще можна зустріти таких відкритих, дружелюбних і добрих людей. Так, їм наразі вдивовижу іноземці — адже до 2000 року для іноземців країна була фактично закритою. Але гіпертрофована (на наш погляд) увага сирійців до туристів не завдає гостям країни жодних незручностей. Навпаки — море позитивних емоцій. Сирійці настільки щиро радіють вам, цікавляться вами й цілком безкорисливо готові допомогти, що спочатку це просто спантеличує. Адже в їхньому ставленні немає навіть натяку на те, до чого звикли наші мандрівники: ні холодної професійної ввічливості європейців, ні погано приховуваних зневаги й насмішки, які дедалі частіше прохоплюються в жителів і обслуговуючого персоналу найпопулярніших серед українців туристичних країн.

Займатися шопінгом у Сирії — суцільне задоволення. Товарів — море, на будь-який смак і гаманець. Плюс чудовий привід повправлятися в мистецтві торгуватися (до слова, кажуть, сирійці — найкращі торговці у світі. На Сході навіть існує прислів’я: куди прийшов сирієць, євреєві робити нічого.) Торгуватися в тутешніх магазинчиках та крамничках потрібно обов’язково! Ціну в такий спосіб інколи можна збити вдвічі, а то й утричі. Та навіть якщо нічого й не купите, однаково маєте шанс отримати приємний подарунок. Наприклад, строкату шийну хустку, симпатичне намистечко, пакет фініків або навіть цілий кульок надзвичайно смачних прямо з печі булочок... Одне слово, сирійці — великі майстри з виготовлення приворотного зілля під назвою «Як закохати в себе туристів».

Ще сирійці надзвичайно галантні. Навіть у дуже щільному базарному натовпі ніхто не штовхається, а якщо раптом зачеплять вас — відразу попросять вибачення. І, напевно, лише в Сирії в української дівчини, котра присіла сфотографувати цікавий об’єкт, є шанс бути з голови до ніг обсипаною... пелюстками троянд. Причому «хуліганять» тут у такий спосіб десятирічні хлопчики. Уявляєте, яких подвигів можна очікувати від тих, кому двадцять і більше?!

«Жінка? Королева!» — саме так, як до справжніх королев, ставляться до представниць прекрасної половини людства сирійські чоловіки. Ну принаймні не втомлюються про це говорити. Попри те, що сирійські жінки мають право працювати й одержувати за ідентичну роботу таку саму, як і чоловіки, зарплату, працюють лише близько чверті тамтешніх дам. Причому зароблені гроші вони витрачають на власний розсуд, адже родину має утримувати чоловік. До речі, за словами сирійських чоловіків, вони ще й купують та приносять у дім продукти, виконують практично всю домашню роботу...

Поклавши руку на серце, віриться в це важко. Особливо коли взяти до уваги стереотипи, які побутують у нас (здебільшого абсолютно помилкові, але, на жаль, міцно вкорінені у свідомості) про звичаї, що панують у східних сім’ях. З іншого боку, чим тоді пояснити стабільну популярність сирійців в українському рейтингу наречених-іноземців?.. Багато наших співвітчизниць вийшли заміж за сирійських джентльменів, переїхали жити до них і всім задоволені. Але й нашу країну вони не забувають. Як розповів Надзвичайний і Повноважний Посол України в Сирії Володимир Коваль, з ініціативи таких жінок і за активного сприяння нашого посольства в недалекому майбутньому буде створено Асоціацію українців Сирії, відкриється українська недільна школа, культурний центр.

Здебільшого сирійські дами вдягаються неяскраво: на головах — хустки, одяг — довгий і не підкреслює достоїнства фігури. Багато їх, особливо літні, ходять у паранджі, часом можна зустріти жінок із повністю закритим газовою тканиною обличчям. Зате під рукавами скромної сукні чи піджака як зблиснуть, як задзвенять масивні золоті браслети!.. А ось молоді незаміжні сирійки (не всі, безумовно, але чимало) у плані одягу інколи нічим не відрізняються від наших дівчат: ті самі джинси, коротенькі курточки. Ось тільки в міні нікого не бачили. Хоча у вітринах мережевих магазинів коротких спідничок не менше, ніж у вітринах їх київських «побратимів».

Вразили маленькі сирійці — не лише всі як один гарні, а й разюче привітні та усмішливі. Таке враження, що вони зовсім не бояться чужих дорослих. Ми розчулювалися мало не до сліз, коли, приміром, крихітна «лялечка» безстрашно підходила до нашої групи і вручала вподобаній дівчині гілочку жасмину. А одну з наших панянок і взагалі ледве не «засватали» — так від душі розцілував її пресимпатичний трирічний карапуз. І де — прямісінько в мечеті, та ще й під час служби!..

Ну, а коли серйозно, то така поведінка сирійських малюків цілком виправдана. Оскільки Сирія — одна з найбезпечніших країн у світі. Тут практично немає крадіжок, люди не бояться залишати на ніч незакритими автомобілі. Більше того — інколи навіть крамнички, які торгують ювелірними виробами, замикаються тільки замками, що називається, від чесних людей. А про якісь сигналізації та іже з ними сирійці навіть не замислюються.

…Чи багато хто з нас пам’ятає про Сирію не лише шаблонну фразу «найстародавніша держава, де зароджувалася людська цивілізація», а й те, що саме люди, котрі дуже давно жили тут, були першими хліборобами та металургами, створили алфавіт і нотну грамоту?.. Що саме ця земля знала перших християн?.. Що саме в Дамаску сталося перше в історії людства вбивство, коли Каїн підняв руку на свого брата Авеля?.. Що в найбільшій у світі старовинній мечеті Омейядов, справжній окрасі столиці Сирії, розташоване місце поховання відтятої голови святого Іоанна Хрестителя?..

Одне слово, «поживи» для туристів у Сирії — хоч греблю гати. Тому на певний час перекваліфікуюся з журналіста на звичайного мандрівника й постараюся в режимі дорожніх нотаток розповісти про найцікавіше, що побачили і довідалися українські журналісти, котрі тиждень подорожували цією дивовижною країною.

…Середня зарплата сирійця — близько 5 тис. сирійських фунтів на місяць (за один долар США в обмінниках дають 50—55 фунтів). Люди, які заробляють 250 у.о. і вище, вважаються ну коли не багатіями, то, як мінімум, заможними. Про сирійські ціни також не скажеш, що вони кусаються. Наприклад, обід або вечеря в хорошому ресторані (без спиртного) коштуватиме максимум 20 у.о. на людину. А чудову каву або чай у тамтешніх кав’яреньках чи барах можна випити й за 15—25 фунтів, тобто, якщо на наші гроші, — за півтори-дві з половиною гривні. Красота! Ну й смакота, звісно... В останній вечір ми взагалі були приголомшені. Пішли в дуже хороший і дорогий дамаський ресторан. Замовили кальян, три кави, чай, фісташки, пляшку мінералки — і заплатили за все разом узяте (не повірите!) дев’ять доларів.

…Мечеть Омейядов споруджено в VII столітті до нашої ери. Якщо дивитися на неї згори, то своєю формою будинок нагадує ширяючого орла. Під час молитви у храмі мечеті можуть одночасно перебувати 10 тисяч чоловік. Те, що в ній зберігається голова святого Іоанна Хрестителя, і те, як до християнської святині ставляться молільники, демонструє притаманне всій Сирії мирне, гармонійне, побудоване на надзвичайно глибокій взаємній повазі співіснування християнства й мусульманства. Інколи вони в чомусь навіть інтегруються. Скажімо, у християнських храмах Сирії прижилися деякі суто мусульманські звичаї: перед входом потрібно обов’язково знімати взуття.

…У Народному музеї Сирії, що в Дамаску, можна ознайомитися з побутом багатих стародавніх сирійців. Великий будинок із внутрішнім двориком, де ростуть апельсинові дерева і б’ють фонтани, розділено на дві частини — чоловічу й жіночу. На жіночій — вітальня, так звана кімната тещі, в якій жили старші дами, і кімната нареченої. Раніше сирійок видавали заміж, починаючи з 14 років, тепер віковий ценз підвищився до 16. І якщо в давні часи заможний чоловік нерідко мав чотирьох дружин, то тепер навіть дуже багаті сирійці нечасто наважуються обзавестися навіть другою дружиною.

Що найбільше вражає в музеї, то це домашній посуд: настільки вишуканий, прикрашений такими фантастично вигадливими візерунками, що гідний, як мінімум, царського столу. Чудові й сукні давніх сирійок, багато декоровані дуже складною вишивкою. Яка інколи ледь не один до одного скидається на традиційні... українські візерунки! Щоразу не втомлююся дивуватися — як могли стародавні люди, перебуваючи за тисячі кілометрів одне від одного, ліпити однакові горщики, розписувати їх неймовірно схожими візерунками, співати своїм дітям схожі пісні?..

Сьогодні чимало колишніх будинків багатих жителів Дамаска «перепрофільовано» на ресторани, де столики для відвідувачів розміщуються у внутрішніх двориках. Вельми колоритно. Часто такі заклади добре «замасковані»: йдучи вузенькою вуличкою, інколи й не здогадаєшся, що за непримітними дверима в могутній монолітній стіні сховався стильний ресторан, інтер’єр якого прикрашають пишна зелень і фонтани.

…Є в Сирії два місця (таких немає більше ніде у світі!), де досі люди розмовляють арамейською мовою — мовою Ісуса Христа. Це маленькі містечка Джабадин і Маалула. У церкві святих Сергія і Пакхуса, що в Маалулі, зберігся старий язичницький вівтар (храм у доісторичні часи був язичницьким), а відвідувачів пригощають дуже смачним святим вином. Саме з цим храмом пов’язане моє найяскравіше й найнезабутніше враження про Сирію. Коли ми зайшли і сіли, священик почав читати молитву арамейською мовою. Тривала вона, напевно, хвилин зо три, не більше. Але передати той вихор відчуттів, почуттів та думок за цей відтинок часу просто нереально. Якщо чесно, уперше зіштовхуюся з ситуацією, коли абсолютно не в змозі пояснити те, що сталося, і змушена обмежитися лише банальним, але стовідсотково точним: «Таке потрібно відчути кожному». Повірте...

…На сором мені, до поїздки в Сирію була переконана: там — суцільна пустеля й «лисі» гори, ніби виліплені з халви. З’ясувалося, не бракує там і цілком «європейських» пейзажів. А прокинувшись після тривалого переїзду до Крак де Шевальє (одного з найгарніших із замків та цитаделей, залишених хрестоносцями на сірійському узбережжі у ХII столітті), і взагалі опинилися в «Україні» — такими нашими видалися природа навколо замку, рельєф і рослинність.

Цілком імовірно, у найближчому майбутньому Сирія ввійде в число передових «пляжних» і в цілому — туристичних держав. Можливостей для цього в країни предосить. По-перше, чудове Середземноморське узбережжя, де високий сезон триває з березня по травень і з вересня по жовтень. По-друге, величезна кількість чудово збережених пам’яток старовини. По-третє, у Сирії є чітка стратегія розвитку вітчизняного туризму і рішучий намір — виробляти високоякісний турпродукт, вивести країну в лідери світового туризму та зробити цю галузь економіки однією з головних статей доходу.

Пишномовні слова в даному випадку підкріплені конкретними справами. Сирія нещодавно ухвалила низку законів, покликаних стимулювати приплив інвестицій у розвиток турбізнесу. Приміром, відтепер усі туристично орієнтовані об’єкти, які споруджуються в цій країні, на весь процес будівництва плюс перші сім років роботи звільняються від усіх податків. А з восьмого року роботи й назавжди сплачують лише 50% податків.

За словами міністра туризму Сирії доктора Саадалла Ага Аль Калаа, введення нових законів відразу дало позитивний результат: якщо 2004 року в туристичний сектор країни було вкладено 300 млн. дол., то 2005-го — 700 млн. дол. І до кінця поточного року планується укласти угод ще на 400 млн. дол. Одне слово, в Сирії є цілком реальний шанс у недалекому майбутньому приєднатися до когорти туристичних «тигрів». Чого, на жаль, не скажеш про нашу країну, високопоставлені чиновники якої, час від часу згадуючи про вітчизняну індустрію подорожей, за звичкою починають «співати» про її бюджетоутворюючу роль і т.п., але при цьому нічого корисного для вітчизняного туризму не роблять.

…Саме в стародавньому місті-державі Угаріті знайшли перший складений людиною алфавіт. Тут-таки виявили й першу записану музичну ноту, саме в цьому місці народився скляний промисел і червона фарба.

А ми стали першими українцями (та й узагалі першими людьми з пострадянського простору), котрі побували на території ще одного стародавнього міста під назвою Ібла, заснованого у 2500 році до н.е. Оглядаючи розкопки, відзначили — в житлових будинках уже тоді був водогін. У голові не вкладається: виходить, у ті доісторичні часи люди мали таку необхідну річ, а сьогодні, у XXI (!) столітті, багато наших співвітчизників про неї все ще мріють...

…Місто тисячі мечетей і безлічі фонтанів — це Алеппо. Славиться воно своєю цитаделлю XII століття, найбільшою у світі, і кухнею, що вважається найсмачнішою в країні. Взагалі, у Сирії роздолля не лише для гурманів, а й для людей, котрі віддають перевагу здоровій їжі. На столах завжди багато овочів та фруктів. А якими ніжними в місцевих кухарів виходять курка чи риба, приготовлені на грилі!..

Як і в Дамаску, в Алеппо в багатьох будинках, що раніше належали заможним людям, нині розміщуються готелі й ресторани. Усе там досі дихає шляхетною старовиною: на стінах, прикрашених фресками, висять чудові давні дзеркала, чиї рами інкрустовано перламутром, у приміщеннях — розкішні меблі, виготовлені чудовими майстрами. У кожному такому будинку раніше був підвал, де мешканці могли сховатися під час нападів ворогів, і підземний хід, який веде до цитаделі.

Коли будете в Алеппо, не полінуйтеся, поїдьте до церкви святого Симеона, що за 60 км від міста. Місце просто приголомшливе, такої краси й величі, яких жодними словами не описати й жодними фотографіями не передати. Місце, де хочеться забути про час і нескінченно слухати пісню вітру, що заплутався в кедрових гілках...

…Місто Хама виникло на берегах ріки Оронт, про яку згадується у Святих писаннях. Знаменитий Хама своїми величезними водяними млинами. З їхньою допомогою в населений пункт надходила вода: млини зачерпували її з річки й перекидали в канали, якими вода і текла до міста.

…Відвідали ми й місце, що по праву вважається перлиною стародавнього світу, місто, яке у III—IV століттях нашої ери конкурувало з Римом і чиї війська під керівництвом легендарної королеви Зенобії розгромили римські полки. Пальміра (ви, звісно ж, здогадалися, що йдеться саме про неї) фантастично гарна. Особливо на світанку. Завдяки сухому сирійському клімату та грамотному догляду храми, вулиці, римський амфітеатр, похоронні башти й підземні гробниці Пальміри чудово збереглися і приваблюють безліч туристів. У яких є можливість перейнятися тутешнім духом, поселившись у розташованому прямісінько біля стародавнього міста готелі під назвою Zenobia, де свого часу зупинялася Агата Крісті. До слова, номер, у якому вона жила, до послуг кожного, готового викласти 75 у.о. за добу проживання.

А на шляху з Пальміри до Дамаска в бедуїнському кафе Bagdad (воно так називається тому, що дорога, на якій розміщене, веде до столиці Іраку) вперше почули містичну музику кави. Уявіть: бедуїн сідає навпочіпки, кладе пригорщу кавових зерен у дерев’яну ступку, яка стоїть на підлозі, і починає їх ритмічно товкти великою дерев’яною палицею. Запитуєте, що ж у цьому містичного? Ех, почули б ви музику кави, не ставили б таких запитань...

…Місто Босра відоме своїм римським амфітеатром, який вважається одним із найгарніших і найкраще збережених у світі. Біля амфітеатру — руїни королівського палацу. Одну з колон вінчає кам’яне... ліжко. З’ясувалося, ложе належало доньці монарха, котра спала так високо через те, що в дитинстві їй наврочили смерть від укусу змії. Але, як мовиться, від долі не втечеш. Одного разу дівчині принесли виноград, у якому спала маленька змійка. Вона вжалила спадкоємицю престолу, і та померла...

…Ледь не забула розповісти про зелену ногу! На третій день подорожі Сирією, хоч би куди ми поїхали, крапав дощик. А позаяк дощі в цей період — велике благо для сільського господарства, наш гід із усмішкою сказав: «Та у вас нога зелена!», мовляв, ми приносимо удачу. До речі, може, поділитися? Нам не жаль! Інакше які ж ми зеленоногі?..

За організацію прес-туру Сирійською Арабською Республікою автор дякує раднику-посланнику, тимчасовому повіреному у справах Сирії в Україні пану Сулейману Абудіабу, Міністерству туризму Сирії та Українсько-Середземноморським авіалініям.