Україна переживає чи не найскладніший період у своїй історії. Складність полягає в тому, що наша держава намагається повністю змінити систему координат власного існування як у зовнішній, так і внутрішній політиці.
Щоб вижити в сучасному світі, мусимо відійти від закостенілості, зумовленої пануванням спадщини традиційного суспільства, а ще - московщини й радянщини, і переорієнтуватися на інноваційність, що рухає передові країни світу до якісно іншого суспільства - інформаційного. Цей термін, можливо, позначає модель, якої в ідеалі, у повному обсязі ніде не існує. Однак засадничі принципи такого суспільства дають про себе знати в різних сферах життя. А найважливішим є питання ресурсів і те, як ними розпорядитися. Останнє визначає влада - як на рівні держави, так і на рівні особистості.
Дедалі частіше у публікаціях, що їх здебільшого читають вузькопрофільні фахівці, згадується поняття "меритократія". У цьому слові поєдналися латинське meritus - гідний і грецьке κράτος - влада. Буквально: влада, що ґрунтується на чеснотах. Це концепція/система соціальних відносин/принципів управління: влада має здійснюватися людьми, які вирізняються своїми здібностями, досягненнями, професійною компетентністю, а не соціальним походженням чи приписуваним статусом.
Хоча подібні ідеї висловлювали ще в давні часи, зокрема Платон у стародавній Греції або Конфуцій у стародавньому Китаї, концепція вважається значно молодшою. Засновником теорії меритократії є англійський соціолог М.Янг ("Піднесення меритократії. 1870–2033", 1958 р.). Він вважав, що соціальний прогрес залежить від міри поєднання влади й інтелекту, що від використання людського потенціалу, талантів залежить успіх розвитку суспільства. Призначення меритократії убачав в інтелектуалізації суспільного життя, розкритті природного обдаровання особи.
Американський політолог Д.Белл наголошував: "Принцип меритократії повинен проникнути в університети, бізнес, уряд. Суспільство, яке не має своїх найкращих людей на чолі провідних інститутів, - є соціологічно й морально абсурдним".
Меритократична модель з девізом "кожному по заслузі" спрямована проти несправедливого розподілу політичних цінностей, що ґрунтується на знайомствах, зв'язках, успадкуванні посади тощо. В основі ієрархічної політичної побудови суспільства і держави повинен лежати принцип залежності посади тільки від здібностей і досягнень конкретної особи. Причому що вища у політичній ієрархії посада, то розумніші й здібніші люди мають її обіймати.
Втілення в життя меритократичної моделі можемо бачити в історії і сьогоденні Китаю. Серед головних підвалин функціонування централізованої імперії важливе значення мала система державних іспитів (кецзюй) для осіб, які прагнули стати управлінцями того чи іншого рівня. Вона з перервами проіснувала 1300 років: з 605-го до 1905 р. У стародавньому Китаї вважалося, що рівень освіченості, "вченості" людини має бути тісно пов'язаний із перспективами її кар'єри як державного службовця.
Великий вплив на формування основ китайської цивілізації справило конфуціанство, в якому простежуються меритократичні підходи, зокрема концепція, згідно з якою державою має управляти людина, котра вважає своїм обов'язком творити добро для людей, котрій довіряє і котру поважає народ. Конфуцій учив, що держава завжди повинна боротися за найкращий з найкращих варіантів, обираючи лідерів найвищого рівня.
За часів Мао Цзедуна комуністи в основу владних відносин поклали інші принципи. Меритократичні ж перемогли в Сінгапурі, чий прогрес після здобуття незалежності в 1965 р. дав підстави включити його до групи найуспішніших держав, що дістала назву "Дракони Азійсько-Тихоокеанського регіону".
Петро Порошенко на початку свого президентства неодноразово згадував Лі Куана Ю - першого прем'єр-міністра Сінгапуру, який перетворив маленьку країну, куди навіть питну воду завозили, на одну з найуспішніших держав світу. Лі Куан Ю казав: "Брак ресурсів має компенсуватися перевагою в інтелекті, дисципліні й винахідливості". Україна багата на ресурси. Однак українство бідне. Головна причина бідності - неспроможність розпорядитися наявними ресурсами. Бо на керівних посадах бракує справді розумних людей, які не схильні патологічно красти. Маємо також зважати на ту обставину, що у ХХ ст. відбулася менеджеріальна революція, якої не можна ігнорувати.
Визнаючи значення іноземного досвіду, і китайці, і українці їздили й їздять до інших країн, аби його запозичити. Однак наслідки різні. Не так давно за хабар заарештували українського високопосадовця, який перед тим їздив до Німеччини вивчати досвід боротьби з корупцією. Щоправда, провадження проти нього так і не розпочали…
Починаючи з 1990-х рр. тисячі китайських чиновників відвідали Сінгапур. У результаті КНР розробила систему відбору й просування політичних лідерів, що передбачає десятиріччя навчання і цілу низку іспитів на різних стадіях їхньої кар'єри.
Наочним прикладом меритократичного правління в дії є призначення п'ятого покоління китайських лідерів, яке відбулося у 2012–2013 рр. Шестеро з семи членів постійного комітету політбюро Комуністичної партії Китаю щонайменше двічі керували провінцією, і кожен показав на своїй посаді вражаючі результати, довівши свою спроможність управляти типовою китайською провінцією, чия площа в середньому зіставна з площею чотирьох-п'яти європейських країн разом узятих. Як вважають китайські політологи, їхня меритократична система унеможливлює сходження на верхівку влади когось настільки ж некомпетентного, як Джордж Буш-молодший (а ми сказали б - як Віктор Янукович).
Пекін упроваджує систему, в основі якої формула "відбір плюс вибір" (selection plus election): компетентні лідери обираються і просуваються щаблями кар'єри за результатами роботи й суспільної підтримки на підставі опитування громадської думки, внутрішньої оцінки й через різноманітні "локальні" вибори. Лідери, відібрані в такий меритократичний спосіб, забезпечили економічний бум і підняли зі злиднів кілька сотень мільйонів співгромадян.
Не можна сказати, що в КНР немає проблем. Та ж таки корупція, яка має дуже глибоке коріння (традиція подарунків чиновникові у вигляді смаженої гуски або поросяти залежно від рангу). Але в Китаї діє антикорупційне бюро (очолюване жінкою). Розстріли корупціонерів демонструють по телебаченню. А родичам, у яких конфіскується все майно, надсилають рахунок на 9 юанів - за дві кулі в потилицю засудженого, що їх витратила держава.
Що ж до країн Заходу, то там також можна знайти приклади меритократичних підходів. Один з найвідоміших науковців О.Тоффлер наголошує, що в інформаційному суспільстві діятиме нова концепція влади. В її основі будуть не насильство, не гроші, а інтелект і знання. Особлива роль у підготовці нової еліти з належною освітою, компетентністю, високими моральними якостями належить університетам. Як приклад можна навести Велику Британію, де випускники Оксфорду й Кембриджу обіймають чимало високих посад у політиці й бізнесі країни.
Інколи меритократія розглядається як нова аристократія. Складником меритократії є оцінка особистості на підставі врахування її досягнень у співвідношенні до інтелекту і її інтелекту - до коефіцієнта розумового розвитку. Це перемога "принципу досягнення" над "принципом прописаності", коли місце в суспільстві здобувається успадкуванням або за допомогою зв'язків. Можливості входження до нового, вищого класу обмежені особистими здібностями, дорожнечею освіти і тим, що, людина у певному віці, усвідомлюючи себе недостатньо освіченою, здатна зрозуміти, що оптимальний період для здобуття сучасної освіти вже згаяно.
Меритократична поляризація суспільства набагато жорсткіша, ніж класова, оскільки якості, що дозволяють людині ввійти до "класу інтелектуалів", не можуть бути дані як привілей. Потенційно визначені, вони формуються протягом десятиліть її свідомого життя. Тобто не соціальний статус є умовою належності людини до еліти постіндустріального суспільства, а вона сама формує в собі якості, що роблять її членом цієї еліти. Удосконалюючи свої здібності й особисті якості, представники нового, "вищого суспільства" отримують високі прибутки як відповідний результат своєї діяльності.
США, які пишаються своїм демократизмом, мають за ідеал формулу self-made man - "людина, яка зробила себе сама". Тобто вважається, що особистий успіх залежить від здібностей, працелюбності, життєвих настанов і моральності особи. А успіх можна розглядати як владу над обставинами - свого життя або певної спільноти. Відомі науковці Д.Белл і З.Бжезинський наголошували на зміцненні позицій меритократії як позитивної політичної тенденції.
Важливе значення мають відмінності між меритократією і бюрократією з її кар'єризмом і прагненням мати ґешефт від посади. Певну надію дає нам запровадження й поширення конкурсних відборів до державних структур, зокрема тих, що нині створюються. Згадаймо відбір до поліції або Національного антикорупційного бюро, а також повідомлення про те, що співробітники інших органів і установ пройдуть переатестацію. Хочеться сподіватися, що до цих та інших структур прийдуть люди освічені, компетентні, з високими моральними якостями. І Україна впишеться у загальносвітові тенденції, однією з яких є менеджеріальна революція.