Торік Республіка Індія широко святкувала свій «діамантовий ювілей» — 75-річчя незалежності. У рік 2023-й Індія увійшла у статусі найбільшої за кількістю населення країни світу, яка продовжує швидко розвиватися економічно і посилює свою політичну вагу. Нинішнього року вона головує у G20 і має щодо цього великі амбіції. Її прем’єр-міністр Нарендра Моді не втомлюється повторювати, що світові не потрібна війна, а будь-які конфлікти мають вирішуватися шляхом переговорів.
Напередодні нового року президент Володимир Зеленський обговорює з ним по телефону «формулу миру» для України і просить використати свій авторитет та імідж Індії для припинення війни. Та чи є в нас шанси на те, що пріоритет миру — стовп індійської дипломатії — повернеться в наш буремний і жахливий світ? Чи актуальні сьогодні ненасильницькі методи боротьби проти агресії та колоніалізму, які Індія колись подарувала світові і які ми знаємо як «гандизм»?
30 січня 2023 року виповнюється 75 років із моменту відходу бапу — Мохандаса Карамчанда Ганді, якого індійці вважають «батьком нації», хоча він ніколи не обіймав визначних державних посад. Його основний внесок в об’єднання нації та свободу країни — це його власне життя, справжній шлях патріота і громадянина. Після жорстокого вбивства релігійним фанатиком усього за пів року після здобуття незалежності Ганді продовжували сприймати передусім як справжнього апостола ненасилля. Іноді це навіть затьмарювало його імідж палкого борця проти несправедливості та експлуатації людини, настільки значними для індійців і всього світу є його ідеї мирного опору. За втілення в життя мрій про свободу, що стало дороговказом і для багатьох інших народів, махатмою, «великою душею» назвав Ганді інший великий індієць — Рабіндранат Тагор. Сам Ганді стверджував, що не придумав нічого нового, а лише застосував традиційні моральні настанови індійців для політичної боротьби: «Не існує чогось, що б мало назву ґандизм, і я не хочу залишати після себе якусь секту… В мене немає нічого нового, щоб навчати світ. Істина і ненасилля — такі ж старі, як гори».
Він називав себе політиком, який намагається бути святим, своє вчення описав в автобіографії як «експерименти з істиною» і казав що його послання — це його життя. «Напівголим факіром» називав Ганді Вінстон Черчілль, який насправді боявся сили й авторитету цієї фізично слабкої, але надзвичайно міцної духом людини. «Ненасилля — це спосіб життя, який відрізняє людину від тварини», — постійно стверджував Ганді, і в основі його боротьби лежав саме традиційний для індійських релігійних вчень принцип ахімси — ненасилля.
Мохандас Карамчанд Ганді народився у князівстві Порбандар на заході Індії (сучасний Ґуджарат), у доволі ортодоксальній індуській родині вішнуїтів. 20-літнім юнаком він вирушив на навчання до Британії, за що поплатився кастою: старійшини виключили його за те, що він наважився перетнути океан. Проте в метрополії, здобуваючи юридичну освіту і ознайомлюючись із європейською культурою, він остаточно перетворився на справжнього індуса, йому не сподобалося жити за чужими цінностями. Він на все життя став переконаним вегетаріанцем, хоча в дитинстві пробував вживати м’ясо, щоб зміцнити свою надто тендітну статуру. В Англії він багато ходив пішки — з причин економії, а згодом ця звичка перетворилася на потужний політичний механізм — марш протесту проти колонізаторів. Перебуваючи в Європі, Ганді ознайомився з християнською традицією, що справило на нього доволі цікаве враження: «Я перебував під значним впливом християнства. Проте несподівано я дійшов висновку, що у ваших священних писаннях немає нічого такого, чого не було б у наших святих книгах. Таким чином, бути хорошим індусом — те ж саме, що й бути хорошим християнином». Відтоді Ганді завжди негативно ставився до зміни релігії віруючими, оскільки не розумів, навіщо це потрібно. «Істина — це Бог, а Бог не знає релігії», — повторював він багато разів.
У 1891 році Мохандас повернувся до Індії, але його кар’єра зовсім не була стрімкою, на що так розраховувала родина, і він просто мусив прийняти пропозицію їхати до Південної Африки, де індійській спільноті був потрібен адвокат. У 1906 році саме там він розпочав свою боротьбу проти несправедливості і провів першу кампанію громадянської непокори, а в 1915-му повернувся до Індії вже відомим та заснував свій перший ашрам. Найвидатнішими віхами його політичного життя на батьківщині вважають низку масових національних кампаній, організованих Індійським національним конгресом під впливом саме Ганді: Рух не-співробітництва з колоніальною владою 1920 р., Рух громадянської непокори 1930 р., підкріплений Соляним маршем, та Рух «Геть з Індії!» 1942 р. Про успіх такої тактики боротьби з колонізаторами свідчить той факт, що у 1945 р., коли Друга світова війна вже закінчувалася, той-таки Вінстон Черчілль сказав: «Кому потрібна ця перемога у війні, якщо ми втрачаємо Індію!»
Про Ганді написано багато книжок, у яких автори намагаються дослідити феномен його діяльності, адже коли він вперше оголосив ахімсу та сатьяграху основними засобами боротьби за свободу, це було великою новацією. Сатьяграха в перекладі з санскриту — сатья, «правда», «істина», аграха — «рішучість, твердість, наполегливість». Отже, сатьяграха — рішучий пошук правди, активний метод боротьби проти несправедливості, але виключно мирними засобами, шляхом ахімси — «ненасилля». Багато хто не вірив у дійовість таких методів, особливо на початку політичної боротьби Ганді, проте вони спрацювали: 15 серпня 1947 р. Індія стала незалежною країною, змусивши колонізаторів залишити її не шляхом повстань і терору, а саме завдяки громадянській непокорі. Вважаючи, що саме Індія має бути духовним учителем людства, яке втомилося від воєн, Ганді спромігся втілити етичні норми індусів у політичну діяльність, проголосивши активний характер ненасилля — відкриту громадянську непокору та відмову від будь-якого співробітництва з колоніальним урядом. Ганді писав у 1930 році: «Британці мають зрозуміти, що імперія кінчається. Проте вони цього не зрозуміють доти, доки ми в Індії не створимо силу всередині, яка підживить нашу волю».
Чи не є це зауваження доречним і в наш час, коли Україна протистоїть натискові останньої імперії?
Великий шанувальник Ганді Альберт Ейнштейн колись сказав: «Можливо, наступні покоління просто не повірять, що така людина з плоті й крові ходила по цій грішній землі». Проте Ганді був не просто взірцем особистої чесності та відданості істині. Його феномен полягає в тому, що він докорінно змінив життя своєї країни, навчив індійців гідності, привчив нікого не боятися і наполегливо йти до своєї мети. При цьому суспільні погляди Ганді не вирізнялися передовими думками: це був різновид ідеалізму, навіть утопії, так званий «селянський соціалізм». Махатма наполягав на свадеші та кхаді: власному виробництві та домашньому ткацтві, що на селі відповідає потребам людини і природи. Завдяки використанню традиційної прядки чаракха кожен індієць матиме роботу і сам забезпечить себе одягом, вважав він. Та згодом такий утопічний підхід отримав розвиток, і сьогодні під свадеші ми розуміємо передовсім розвиток вітчизняного виробництва.
Гандизм базується на вірі у правду і справедливість, передбачає не тільки терпимість, а й незалежність думки, велич і гордість за власну культуру. Виходячи з настанов Ганді, формувалися принципи міжнародної поведінки незалежної Індії: нація з таким величним минулим не може посідати якісь другорядні місця у світових справах або жити з острахом. Звідси випливають відомі принципи мирного співіснування «панча шила», що стали індійським ноу-хау в дипломатії, а згодом — основою Руху неприєднання, третьої сили у світових відносинах часів блокового протистояння.
Слід відзначити, що, оскільки гандизм характеризувався відчутними проявами ідеалізму, як стиль державної поведінки він не завжди мав підтримку всередині країни. Вважалося, що ідеалістські підходи не могли надійно гарантувати захист національних інтересів. Це викликало побоювання серед більш прагматично налаштованих лідерів нової незалежної Індії, а згодом призвело й до істотних змін, як-от набуття де-факто ядерного статусу у 1998 р. (годі й казати, що Ганді завжди був проти використання ядерної зброї, і будь-якої зброї взагалі).
Окрім теорії ненасилля, традиційний світогляд індійців передбачав сприйняття світу як цілісної, єдиної родини — «васудгейв кутумбакам», що його Ганді поділяв повністю. Ця концепція «весь світ — одна родина» є основою сучасної зовнішньополітичної стратегії Республіки Індія і вже оголошена офіційним гаслом для головування Індії у G20 нинішнього року. Перед організацією та її головуючим — Індією постали складні виклики: сучасний світ сповнений релігійної нетерпимості, національної ворожнечі, нерівності, користолюбства та інших проблем. Раніше це вже стало приводом до того, аби визнати поразку гандизму як учення, що виявилося неспроможним змінити такий порядок. Війна в Україні тим більше не надихає на думки про ненасилля.
Однак є й інші підходи, з вірою в те, що методи Ганді залишатимуться актуальними. Про визнання гандизму свідчить той факт, що 2007 року Генеральна Асамблея ООН спеціальною резолюцією ухвалила щорічне святкування дня народження Ганді 2 жовтня — як Міжнародний день ненасилля. Ганді, на відміну від багатьох своїх послідовників (Нельсона Мандели, Десмонда Туту, Вацлава Гавела, Леха Валенси, Матері Терези), не отримав Нобелівської премії миру, проте у 1999 р., за опитуванням ВВС, його було названо «людиною тисячоліття». Після 11 вересня 2001 р. та антитерористичної операції у відповідь у багатьох університетах і коледжах США та Європи викладається навчальний курс «Гандизм», а послідовники різних релігійних вчень — буддизму, ісламу, християнства — все ще називають його «апостолом ненасилля».
Та чи можемо ми говорити про актуальність ідей Ганді саме тепер, коли, здається, порушено всі правила співіснування, у світі знову запанувало насильство і веде нас до прірви? Чи маємо право впасти у відчай і назавжди відмовитися від того, чого вчив Махатма? Чи, може, ще залишилося місце для його ідей, принаймні частково, навіть у ці темні часи? Здається, що так.
Наприклад, сатьяграха: «наполегливість в істині» зараз для кожного українця — стійкість та віра в перемогу, взаємопідтримка, впевненість у тому, що наша колективна рішучість здатна побороти ту нечисть, яка наважилася перетнути наші кордони і щодня несе лихо та страждання. Не просто мрія про перемогу, а впевненість у ній — так має виглядати зараз українська сатьяграха. Як колись індійцям, нам не залишили вибору: імперія (в нашому випадку — остання) має зникнути. Ми на своїй землі, за нами правда, і в нас немає сумнівів — як не було їх свого часу в Ганді та його послідовників..
Складова сатьяграхи — відмова від співпраці з колонізаторами. Не читати британських газет, не носити виготовленого в метрополії одягу, не купувати англійських тканин, а натомість виготовляти свої, вчив Ганді. Ось чому таким популярним стає домотканий одяг кхаді. Це був вияв іншого гасла Махатми — свадеші, вітчизняне виробництво, хай і кустарне. Але з таким методом і українці давно знайомі: тавруючи від 2014 року російські товари, ми навчилися чудово жити без них, підтримуючи натомість вітчизняних виробників і демонструючи «своє» всьому світові. Ми з гордістю кажемо «Вироблено в Україні». А саме цього вчив Ганді — пишатися своєю нацією.
Не співпрацювати з агресором і не купувати російське (тим більше що, крім газу й нафти, купувати там абсолютно нічого) — ось що мають робити справжні друзі України та громадяни різних держав, які мають у серці відчуття справедливості. Необов’язково для цього брати зброю до рук (і порушувати принцип ахімси), але не потрібно брати до рук і будь-що російське. Можна навіть не сперечатися з тими прибічниками «руского міра», досить просто оминати їх стороною, як колись цуралися людей із проказою. Бо «руский мір» — це і є сучасна проказа російського суспільства.
Відмова від усього російського (принаймні зараз, поки триває страшний терор проти України) буде реалізацією настанов Ганді. У світі є багато чудових речей, виготовлених в інших державах, то чому не можна протриматися певний час в «антиросійському карантині»? Вже скільки написано про те, що недостойна всесвітньо відомого театру Ла Скала історія, коли він розпочинає свій сезон оперою «Борис Годунов». Ну хіба італійці не мають у своєму репертуарі інших вартісних опер? А навіщо було запрошувати до участі в конкурсі «Міс Всесвіт» представницю держави-агресорки? Щоб світ побачив її криваво-червоний костюм і знов упевнився в людожерських настроях недоімперії? А як бути з тим, що лише 9% західних компаній вивели свої капітали з РФ, решта продовжує там працювати? (18% американських дочірніх компаній, які працюють у Росії, були повністю виведені з часу вторгнення в Україну, з РФ вийшли тільки 15% японських компаній та 8,3% компаній із ЄС.) І чи не можна утриматися від походів у російські ресторани та на російські виставки, адже кожна копійка, заплачена в російському закладі чи на «великокультурному» заході, знову піде на війну. Поки що це війна проти України, та якщо її не зупинити, наступним може стати будь-хто.
Зрештою, став же можливим Давос-2023 без участі росіян? Світ не обвалився, і бізнес не занепав, та й культурно-медійних заходів не бракувало.
Якщо Росія не розуміє, що «весь світ — одна родина», і не хоче жити за родинними правилами цивілізованого світу, то чому весь світ має підлаштовуватися під її ганебні звичаї та нікчемні вимоги? Людство має відмовитися від усього російського, як колись Індія відмовилася від усього британського. Це і буде сучасний гандизм.