27 листопада 1095 року після закриття церковного собору в Клермоні (Південна Франція) Папа Римський Урбан II виголосив полум’яну промову, в якій закликав Христове воїнство вирушати на Схід для визволення Єрусалима від рук невірних. У Хроніці Роберта Реймського наведено слова понтифіка: «Особливо нехай спонукує вас святий Гроб Господень... Гроб, яким нині володіють нечестиві, і Святі Місця, які ними підло паплюжаться і ганебно нечестивістю їхньою плямуються... Єрусалим — це пуп землі, край найбільш плодоносний порівняно з іншими, земля ця — немов другий рай. Її прославив Спаситель роду людського своїм приходом, прикрасив її своїми діяннями, освятив стражданням, спокутував смертю, увічнив похованням».
Першими вже навесні 1096 року до Палестини вирушили бідняки та дрібні лицарі на чолі з Петром Пустельником, несамовитим проповідником Хрестового походу. Більшість його учасників, які влаштовували шляхом (у Німеччині, Угорщині, Сербії, Візантійській імперії) страшні єврейські погроми і займалися розбоєм, загинули ще в дорозі. Жалюгідні залишки «хрестоносного воїнства» були перебиті у жовтні в Малій Азії турками-сельджуками.
15 серпня на чолі 90-тисячного добре озброєного війська виступив Готфрід Бульйонський, трохи пізніше з Нормандії вирушили загони герцога Роберта та з Фландрії графа Роберта Фріза. Із серця Франції Парижа — рідний брат короля Філіпа I Гуго де Вермандуа, а також Стефан Блуаський і Шартрський; із Південної Італії — Боемунд Тарентський і Танкренд д’Отвіль, а з квітучого Провансу — Раймонд Тулузький. Попереду хрестоносців чекали перемоги при Дорілеї над турками-сельджуками Килич-Арслана (1 липня 1097 р.), більш ніж піврічна облога міста-фортеці Антіохія і, нарешті, взяття штурмом 15 липня 1099 року Єрусалима. Два дні не припинялася різанина — хрестоносці не щадили ані мусульман, ані іудеїв. Титул «захисник Гробу Господнього» дістав, попередньо відмовившись від королівської корони, неформальний лідер походу, «лицар без страху і докору» Готфрід Бульйонський. На Святій Землі було утворено чотири християнські держави — Єрусалимське королівство, князівство Антіохійське, графство Едесса і королівство Мала Вірменія. Так було відкрито дуже неоднозначну епоху Хрестових походів, вплив якої на хід світової історії та культури важко переоцінити.
Боротьба Хреста і Півмісяця за Палестину точилася зі змінним успіхом майже два століття. Трагічним апофеозом Хрестових походів стала героїчна оборона християнами Акри — останнього бастіону хрестоносців на Святій Землі, що впав 18 травня 1291 року. «Для лицарів і селянства XI століття Хрестові походи були своєрідним виходом накопиченої в Європі енергії, а головною принадою стала можливість заволодіти новими землями, багатствами й здобути заморські лени», — писав Жак Ле Гофф у «Цивілізації середньовічного Заходу».
1204 — завоювання Константинополя хрестоносцями
Грудень 1240 року. Останні години Києва. Гравюра Бориса Яковенка |
Монголи вогненним смерчем пронеслися по землях Північно-Східної Русі (1236—1238), захопивши більшу частину земель Русі (окрім Новгорода, Пскова та ряду князівств на території сучасної Білорусі), нарешті, захопили Чернігів (1239), і після тримісячної облоги 6 грудня 1240 року взяли місто-символ — «матір міст руських» Київ. Монголи далі рушили на Захід, де здобували перемоги в Галицько-Волинській Русі, Польщі, Сілезії, Моравії, Угорщині, Хорватії, але їхні сили були серйозно ослаблені опором, що їм чинили на Русі.
1396 — Болгарія завойована турками-османами
25 вересня в битві поблизу Нікополя османи султана Баязида Блискавичного розгромили хрестоносців, на чолі з королем Угорщини Сигізмундом I. У цій же битві потрапив у полон останній цар Болгарії Шишман III. Потужна свого часу слов’янська держава, що боролася з XI століття за гегемонію на Балканах із Сербією та Візантією, була перетворена на провінцію зароджуваної Османської імперії. Тільки 1878 року після Берлінського конгресу частина болгарських земель дістала широку автономію.
1444 — у битві під Варною армія султана Османської імперії Мурада II завдала нищівної поразки хрестоносцям
У битві, що відбулася 10 листопада 1444 року, загинув король Польщі й Угорщини Владислав III на прізвисько «Варненьчик».
Це був останній акорд у русі хрестоносців на Схід. Надалі християни перейшли до оборони, хіба що на Піренейському півострові тривала переможна Реконкіста (останній бастіон маврів — Гранада — впав 1492 року, також у рік Пацюка). Прямим наслідком поразки хрестоносців під Варною стало падіння Константинополя 1453 року і завоювання Сербії (1459), Боснії (1463) та Герцеговини (1483).
1480 — падіння монголо-татарського ярма на Північно-Східній Русі
Гетьман України Богдан Хмельницький. Копія з гравюри В.Гондіуса |
Закінчення дивіться в наступному номері «ДТ».