Хочу сказати кілька слів на розраду всім: діючим фігурантам і опозиціонерам, тим, хто співчуває, і тим, хто проклинає. За останній рік в Україні погіршало. Зримо погіршало. Практично в усіх сферах. Пиріг не вічний, і від нього раз по раз відвалюються кусні, великі й дрібніші, виїдається начинка, вже остання, самі крихти. Що буде далі, годі й уявити; яка країна дістанеться майбутньому президентові — не позаздриш. Усе це так, легкою кров’ю і «на голубом глазу», вже не розгребти. Потрібно починати будувати на порожньому місці. Але це не привід для похмурого песимізму. Певне, потрібно усвідомити одну важливу річ.
Якийсь час тому Україна заявила про себе як про цілісний організм, систему. З визначення системи, яке дав... хоча б той-таки Лейбніц багато років тому, випливає, що для системи значимими є лише внутрішні чинники, не зовнішні. Будь-які впливи, зовнішнім спостерігачем описувані як вплив на систему ззовні, є інтеріоризованими. У цьому сенсі будь-яке пояснення, що вказує на зовнішній чинник як на причину, відразу можна визнавати хибним або, м’яко кажучи, неповним. Це стосується будь-яких систем. І коли кажуть, що в долі України винні росіяни, поляки, турки, Америка чи світова криза, це за визначенням вкрай обмежена точка зору. Коли кажуть: у тому, що людина підхопила ту чи іншу хворобу, «винні» бактерії, віруси, гриби, свині, кури й інша флора або фауна — ця точка зору так само обмежена й недалека. Коли пишуть у резюме «не проявив себе тому, що начальник-самодур гасив творчий імпульс, політ думки», коли заносять у медичний висновок, що причиною смерті громадянина N стало падіння цеглини на голову, коли людина стверджує, що зробила щось під тиском зовнішніх обставин — покинула дружину, народила дитину, пішла працювати, перестала працювати, встигла закінчити справу, покинула на півдорозі... — ви вже зрозуміли, пояснювати не треба: це завжди брехня. Коли держава в особі її керівників торочить з ущербною постійністю заїки: «нам заважають» — олігархи, опозиція, погані люди, котрі не хочуть платити податки або за квартиру, або за газ, Петя, Вася, Пупкін, Путін або Сталін... Це те ж саме — брехня.
Іноді такі скорочені пояснення звично сходять з рук у повсякденному житті. Не встиг, тому що не вліз в автобус. Спізнився на п’ять хвилин, тому що пробка. На годину. На два роки... Але ця коротка нотація стає брехнею, щойно висувається в ролі повної, вичерпної, «істинної» причини. Таких істинних причин не буває — такими бувають лише приводи.
Система виділяється за ознакою автономності від середовища — елементи системи в певному просторі виявляються тісніше зближеними порівняно з іншими елементами середовища. В силу такого визначення система є активною. Будь-які спроби описати систему як пасивну стосовно середовища вказують тільки на один факт: систему в задачі виділено неправильно.
Отже, якщо виявляється, що на Україну трагічно вплинули росіяни або американці, турки або поляки, олігархи або олігофрени, значить такої системи, як Україна, просто немає. Це цілком можливо, нема чого дивуватися... Але якщо проголошується, що Україна існує як організм і система, як країна і держава — тоді на неї аж ніяк не може вплинути все перелічене вище.
Певно (і це слід твердо усвідомити), зовсім небагато в нас варіантів. Власне, всього два. Якщо нас перемагають лінощі чи нудьга, пристрасть чи біда, заїдає характер чи менталітет, то це або частина нас самих, а не зовнішня сила, перешкода ззовні. Або країни в цьому місці немає, це просто через непорозуміння або за інерцією так кажуть.