1734 рік став, мабуть, найбільш насиченим і яскравим у житті шведського інженера й ученого Емануеля Сведенборга. Принаймні в той його період, коли він був інженером і вченим. Сведенборг написав безліч праць із геології, хімії, фізики, астрономії, гідростатики, кораблебудування. Його ім’я добре знали в усій Європі. Понад 20 років він обіймав посаду асесора гірської колегії в Стокгольмі. Після виходу в Німеччині тритомника «Праці з філософії і мінералогії» Сведенборг був обраний членом Стокгольмської академії. 17 грудня 1734 року диплом на звання члена-кореспондента надіслала Сведенборгу Академія наук у Санкт-Петербурзі. Відносини між Росією та Швецією складалися дуже непросто — за тринадцять років до того закінчилася одна війна, через сім років розпочалася інша. Отож обрання шведського вченого членом-кореспондентом російської академії означало безумовне визнання його заслуг і досягнень.
На той час Емануелю Сведенборгу виповнилося 46. З них Сведенборгом він був лише останні 15 років. Доти носив прізвище Сведберг і змінив його, коли королева Ульріка-Елеонора надала йому звання дворянина. За дорученням короля, Сведенборг розробив спеціальний пристрій для сухопутного транспортування кораблів. Проектував повітроплавальні апарати, судна, що можуть плавати під водою, опанував теслярське ремесло, друкарські роботи, креслив карти для глобуса... Одне слово, діяльність Сведенборга була пов’язана переважно з матеріальними об’єктами.
1744 року вчений пережив глибоку духовну кризу. Інколи він чув якісь голоси, йому докучали запаморочення. Це були провісники нового життя. Воно розпочалася, коли Сведенборг залишив Швецію й переїхав до Лондона.
Одного разу пізно ввечері якийсь незнайомець пройшов за Сведенборгом лондонською вулицею. Увійшовши до нього в дім, він назвав себе Ісусом Христом і доручив створити нову церкву, церкву Єрусалима. Пізніше Сведенборг багато разів описував ці відвідини, і щоразу його виклад був чітким і зрозумілим. Жодних багатозначних недомовленостей, жодного туману, що інколи приховує фантастичні плоди хворого розуму. Він розповідав про початок свого нового життя, життя духовидця, містика й засновника нової Церкви, так само чітко й точно, як колись викладав основи мінералогії.
Щоб новий глава Церкви міг зі знанням справи говорити про речі, щодо яких люди звичайно мають слабке уявлення, йому дозволили відвідувати потойбічний світ. Крім того, він отримав можливість спілкуватися з духами мертвих, ставити їм запитання, отримувати відповіді. Сведенборг багато разів користувався набутими властивостями, і чутки про незвичайні таланти відомого вченого стрімко поширилися всією Європою. Багато хто намагався перевірити Сведенборга, запитуючи його про події, знати про які могли лише двоє — той, хто запитує, і померлий. Так вчинила королева Луїза-Ульріка. Точна відповідь духовидця, який слово в слово передав давню розмову королеви з її покійним братом, до того вразила Луїзу-Ульріку, що вона знепритомніла. Цей випадок описали багато іноземних дипломатів та шведських сановників. Написав про нього і Кант, якого Сведенборг цікавив надзвичайно. Так само докладно описаний Кантом й епізод зі стокгольмською пожежею 1756 року. Сведенборг під час обіду в Готтбурзі раптом став збудженим і почав викладати й коментувати подробиці пожежі, яка розпочалася і тривала тим часом у Стокгольмі. Про те, що сталося, негайно довідалося все місто. Кур’єр зі Стокгольма з повідомленням про пожежу прибув до Готтбурга лише наступного дня.
І все-таки ці незвичні, надзвичайні здібності Сведенборга не допомогли, а, швидше, зашкодили йому у справі «церковного будівництва». Звичайно, його знали як серйозного фахівця, авторитетного в багатьох галузях, але ці фокуси... передбачення, віщування... Надто вже вони скидалися на шарлатанство. Так, він чимало говорив про побачене у світі духів, докладно і впевнено описував, як влаштовані рай та пекло. І сучасних Сведенборгу читачів, і більш пізніх дослідників вражали саме простота й упевненість — він не вербував прозелітів і не нав’язував оточенню свою думку, а лише розповідав про те, свідком чого був сам.
Проте Сведенборг не зумів виконати свою місію й не став новим Лютером. Борхес напівсерйозно пояснював це загальним скандинавським невезінням — і честь відкриття Америки в них відібрали, й ісландську сагу не хочуть визнавати предтечею європейського роману, ось і Сведенборга не захотіли почути. Та річ, швидше, була в іншому. Європі кінця XVIII століття вже не була потрібна нова Церква, вистачало створених колись. Якби проект, запропонований Сведенборгом, був фінансово привабливим, як утворення англіканської церкви свого часу, можливо, з цього щось і вийшло б. Та Сведенборг зовсім не думав ні про скандинавський, приміром, патріотизм, ні про матеріальну зацікавленість послідовників. Він писав тлумачення до Біблії (50 томів), розповідав про побачене у світі духів і показував хоч і ефектні, але не дуже зрозумілі фокуси. Ну хто ж так засновує нову Церкву?