Астрономи з Німеччини та США подали результати вивчення атмосфери нещодавно відкритої «суперземлі» GJ 1214b.До категорії «суперземель» входять екзопланети масою менше десяти земних, а GJ 1214b, існування якої було підтверджено близько року тому, за цим показником перевершує нашу планету в 6,5 раза. Її радіус оцінюється у 2,6 земного.
Червоний карлик GJ 1214, що знаходиться в сузір'ї Змієносця приблизно у 40 світлових роках від нас, значно програє Сонцю як за масою, так і за радіусом. Екзопланета проходить по його диску кожні 38 годин, причому велика піввісь її орбіти становить лише 0,0143 а. е. (близько 2 мільйонів кілометрів).
Вчені спочатку припускали, що у GJ 1214b повинна бути атмосфера, оскільки виміряна щільність планети виявилася невеликою. Експериментальних даних катастрофічно не вистачало, що призвело до появи двох різних моделей. Частина теоретиків вважала, що у GJ 1214b може бути насичена воднем атмосфера, отримана від протопланетарної туманності (прикладом тут служать крижані гіганти - Нептун і Уран) або в період тектонічної активності (якщо екзопланета належить до класу кам'янистих). У другій моделі основною складовою атмосфери був водяний пар.
Перевірити ці припущення допоміг спектрограф FORS «Дуже великого телескопа». Провівши спостереження транзитів планети від 29 квітня і 6 червня цього року, під час яких частина світла зірки проходила крізь атмосферу GJ 1214b, автори зняли спектр пропускання для діапазону довжин хвиль 780-1 000 нм.
Отриманий спектр позбавлений явних ліній поглинання, що свідчить проти першої моделі: багата на водень атмосфера повинна мати більшу товщину, а це дало б високу ймовірність взаємодії випромінювання зірки з нею і обов'язково відбилося б на спектрі. Дані досвіду при цьому добре узгоджуються з моделлю, яка концентрується на невеликій висоті атмосфери, більше 70% маси якої становить «важка» водяна пара. Є, втім, і ще один варіант: сліди водню у спектрі можуть ховатися за розташованим на великій висоті шаром хмар (димки), який блокує випромінювання.
«Протягом року ми повинні сформулювати остаточну відповідь, - заявляє один з авторів Джейкоб Бін (Jacob Bean), що представляє Гарвард-Смітсонівський центр астрофізики. - Нам знадобляться лише результати спостережень на більших довжинах хвиль».
Колеги Біна висловлюються більш обережно. «Ці дані отримані при спостереженні із Землі, а наша атмосфера дуже заважає астрономам, - говорить Керол Хесвелл (Carole Haswell) з Відкритого університету. - Робота дуже цікава, але мені хотілося б побачити підтвердження з космічних телескопів».За матеріалами Компьюленты
