За словами аспіранта Університету Париж VII ім.Дідро Рафаеля Клемана (Raphaël Clément), у першому варіанті найпростішого досвіду використовувалися порожні банки з-під чаю. У дні однієї з них були пророблені отвори, після чого з банок знімали кришки, перевертали догори дном, втискали в пісок.
Як відомо, в аналогічному досвіді з водою потопити цілу банку набагато важче: заважає повітря, що знаходиться між поверхнею рідини і днищем. Очікувалося, що така ситуація повинна зберігатися і у випадку з піском, але практика свідчить про інше.
Вчені у своєму експерименті замінили банки на алюмінієві циліндри діаметром 7 і 12 см з 2,1-міліметровими стінками. Предмети були розміщені над шаром будівельного піску, а зверху на них опускали вантажі масою від 200 г до чотирьох з гаком кілограмів. При однакових параметрах вантажів циліндр з вирізаним днищем дійсно занурювався у сипучий матеріал на меншу глибину.
Автори пояснюють ефект так: повітря, що виривається з-під обідка запаяного з одного кінця циліндра, сприяє швидкому переміщенню часток піску, і ті чинять менший опір руху. Щільність піску при цьому повинна бути досить високою, а вантаж необхідно опускати швидко. Якщо фізики збільшували його масу поступово, повітря виходило з меншою швидкістю, і циліндри вирівнювалися за глибиною занурення.
Ймовірно, ефект проявляється у певному діапазоні розмірів циліндрів і частинок піску.
«Я думаю, колегам пощастило потрапити у потрібну точку у величезному просторі параметрів», - каже Стефан Келер (Stephan Koehler) з Вустерського політехнічного інституту.
За матеріалами: «Компьюлента»