Автори відкриття виходили з факту, що електрони в молекулах ДНК вільно переміщаються вздовж усього ланцюга, а тому самі ланцюги можуть бути своєрідними проводами. Щоб з'ясувати наскільки ефективним нанопроводом буде ланцюг ДНК, науковці закріпили на золотому електроді ланцюги дезоксирибонуклеїнової кислоти довжиною близько 34 нанометрів. До вільних країв ниток було приєднано молекули флуоресцентного барвника, який починає світитися при зміні окисно-відновного потенціалу (в даному випадку така зміна означала, що нитками ДНК іде струм). Усю систему помістили в фосфатний буфер, і при подачі невеликої напруги з'ясувалося, що електрони дійсно переміщаються уздовж ниток ДНК.
Науковці продемонстрували, що провідність таких ниток не змінюється при недосконалості цукрово-фосфатного остову. При цьому, вона падає втричі, якщо з ланцюга вирізати азотисті основи. Ще однією «таємницею» високої електропровідності ДНК виявилося щільне розміщення ниток на електроді - воно мінімізує можливість згинання й пошкоджень у структурі молекул.
Науковці останніми роками особливо активно займаються пошуком і створенням нанопристроїв на основі ДНК. Так, в 2009 році був розроблений вимірювач кислотності клітини, що працює в межах значень pH від 5,5 до 6,8. Такі винаходи можуть широко бути застосовані як у великій науці, так і, наприклад, у медицині.
ДНК є носієм генетичної інформації в клітинах живих істот. Молекули дезоксирибонуклеїнових кислот – це полімери, закручені один навколо одного в подвійну спіраль. Мономери ДНК - нуклеотиди - складаються з азотистої основи, цукру дезоксирибози й залишку фосфорної кислоти. Друга і третя складові мономерів незмінні, а азотисті основи представлені чотирма можливими типами (саме за допомогою різних основ ДНК може кодувати інформацію про організм).
За матеріалами Лента.ru