У рамках дослідження вчені будували модель роботи парламенту, використовуючи так звану діаграму Чіполла. У 1976 році Карло Чіполла в роботі «Основні закони людської дурості» запропонував характеризувати поведінку індивідуумів в соціумі за допомогою їх розташування на двовимірній діаграмі. На вертикальній осі на діаграмі відкладається користь суспільству від дій людини, а по горизонтальній - користь самій людині. У результаті діаграму розбивали на чотири частини - розумні люди (їхні дії приносять користь людині та суспільству), наївні люди (їхні дії несуть користь суспільству, але самим людям доставляють неприємності), бандити (їхні дії приносять користь самим людям, але шкоду суспільству) й ідіоти (люди, які шкодять собі й людям).
На діаграмі науковці розмістили два кола, що представляють собою партії. Центри кіл визначали загальний напрямок дій відповідної партії. Після цього дослідники випадковим чином розставили 500 точок, що представляють парламентаріїв, всередині двох цих кіл. Кожен член парламенту наділявся двома функціями - голосувальною (за або проти проекту) та законодавчою (він міг запропонувати проект, ефект від якого також значився точкою на діаграмі). Передбачалося, що члени партії голосують за проект, який лежить в спеціальному «прямокутнику довіри», лівий нижній кут якого співпадає з центром партії (тобто парламентарії прагнуть зробити краще собі й людям, відштовхуючись від генеральної лінії своєї коаліції). Характеристикою роботи парламенту була загальна кількість прийнятих законів, а також їх сумарна корисність для суспільства.
Моделюючи роботу парламенту, науковці додавали до двопартійного парламенту деяку кількість випадкових точок, тобто, по суті, людей, обраних у депутати випадковим чином. У результаті дослідники встановили, що в більшості випадків додавання випадкових точок призводить до зростання ефективності законодавчого органу. Ця ідея не є новою - наприклад, у демократичній системі Афін люди на керівні пости відбиралися за жеребом.
За матеріалами arXiv.org