У питанні ставлення до Росії і політики санкцій проти неї країни Євросоюзу можна умовно поділити на чотири групи: ті, хто неохоче виконують санкції, країни, які підтримують санкції, але з радістю б їх скасували, ті країни, які підтримують санкції, але не беруть участь у обговоренні російської агресії проти України і ті, хто бере активну участь у політиці тиску на Росію за антиукраїнську війну і вимагають його посилення.
Про це йдеться підсумках проекту DT.UA "Викрадення Європи", в рамках якого ми намагалися розібратися, чим керується та чи інша країна, вибудовуючи свої відносини з Росією, які аргументи тих, хто закликає послабити санкційний тиск, і аргументи тих, хто доводить необхідність продовження обмежувальних заходів. Також ми шукали вразливі місця кожного члена Євросоюзу в діалозі з Москвою і фундамент для впевненості у своїх силах найжорсткіших опонентів Кремля.
Ми виявили "слабкі ланки" санкційного ланцюга і визначили ті з них, у чиїй фортеці не доводиться сумніватися, виявили меркантильних торговців європейськими цінностями та безкомпромісних прихильників європейської солідарності.
Ми не вивели універсальної формули, за якою можна було б відразу визначити ставлення до санкцій і позицію в діалозі з Москвою тієї чи іншої столиці. Оскільки переконалися, що не існує загального чинника, визначального тональність цього діалогу, немає єдиної шкали, що дозволяє виміряти ступінь "проросійськість" або "антиросійськість" тієї чи іншої столиці. Наші узагальнення досить умовні, оскільки Європа насправді набагато різноманітніша, ніж на нашій "Карті настроїв країн ЄС щодо Росії".
Детальніше про залежність країн Євросоюзу від Росії читайте у підсумках проекту DT.UA "Викрадення Європи".