Дурістю було не пускати Саакашвілі в Україну, але якщо вже Банкова пішла на це, - повинна була не пустити. Дурістю було "закривати" Саакашвілі, але якщо вже зважилися, - повинні були "закрити". Дурістю було "шукати" Міхо в наметовому містечку, але якщо вже поліція туди зайшла - повинна була знайти. Не тому, що такий алгоритм дій був правильним. Все як раз навпаки. А тому, що не закінчивши розпочатого, влада продемонструвала свою безпорадність. А безпорадність влади сприймається як безпорадність держави. І її ворогами. І її громадянами.
Про це у своїй статті для DT.UA пише Сергій Рахманін, перший заступник головного редактора. Автор зазначає, що тепер всі з подивом виявили, що кордон аж ніяк не на замку. А розрекламовані профі в понтових обладунках не в змозі провести кваліфіковане затримання однієї беззбройної людини.
"Чи варто дивуватися після цього, що співробітники поліції і військовослужбовці Нацгвардії не надто поспішали розганяти прихильників економічної блокади Донбасу, не поспішали підпирати прикордонників під час прориву в Шегинях, дозволили "михомайдановцям" встановити намети в безпосередній близькості від Верховної Ради і не дуже старалися під час подій на Трьохсвятительській", - акцентує оглядач.
Детальніше про безпорадність влади по відношенню до Саакашвілі читайте у статті Сергія Рахманіна "Двоє на продірявленому даху" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".