Заступник голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Руслан Сидорович спільно з головою Громадської ради доброчесності Веронікою Крейденковою написали листа послам G7, в якому нарікають, що Національне агентство із запобігання корупції та Національне антикорупційне бюро не надають їм дані про суддів, та попросили Послів сімки втрутитись у процес.
У листі, який сьогодні опублікувала «Судово-юридична газета», зазначається, що НАЗК перестало надавати ВККС та ГРД інформацію про суддів, які проходять кваліфікаційне оцінювання, з доступних реєстрів, а НАБУ завжди відмовляло у наданні подібної інформації.
Представники ВККС і ГРД заявляють, що це створює «загрозу для продовження процесу кваліфікаційного оцінювання», та закликають послів втрутитись у ситуацію.
Водночас із правової точки зору направлення такого листа послам G7 виглядає дивним.
Так, історія співробітництва між ВККС та НАБУ почалася ще 19 липня 2016 року, коли сторони підписали Меморандум про співробітництво, згідно з яким ВККС отримала перший пакет інформації щодо декількох сотень кандидатів на посаду першого конкурсу у новий Верховний суд. Серед іншого там були дані про майно конкурсантів і члени Комісії під час співбесід з суддями отримали можливість запитувати про проблемні моменти набуття цього майна та користування ним.
В подальшому аналітики НАБУ підготували багато тисяч таких самих матеріалів для використання в процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, для другого конкурсу на посаду судді Верховного суду, суддів Вищого антикорупційного суду та в інших процедурах.
У 2019 році через законодавчі зміни ВККС призупинила роботу на чотири роки. Впродовж цього періоду оцінювання не проводили, відповідно надходження запитуваної інформації від НАБУ та НАЗК припинилось. Як випливає із опублікованого листа, з відновленням роботи ВККС НАБУ більше не надсилає даних до комісії про запитуваних осіб. Однією із ймовірних причини може бути збільшення робочого завантаження аналітиків НАБУ під час війни та відновлення перевірок декларацій в НАЗК.
Як зазначає редакторка відділу політики ZN.UA Інна Ведернікова, направлення такого листа є незрозумілим і дещо інфантильним. Адже відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема [blink title="статті 92" headinfo="Стаття 92. Статус та склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Частина 3. Члени та уповноважені працівники секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України мають безпосередній доступ до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування, користуються державними, у тому числі урядовими, засобами зв’язку і комунікацій, мережами спеціального зв’язку та іншими технічними засобами."][/blink], члени та уповноважені працівники ВККС мають безпосередній доступ до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, адміністратором яких є державні органи або органи місцевого самоврядування. А членам ГРД тим же законом, [blink title="безпосередньо статею 87," headinfo="Стаття 87. Громадська рада доброчесності. Частина 7. Для здійснення повноважень, зазначених у цій статті, членам Громадської ради доброчесності надається право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів."][/blink]надано право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів.
«Тобто, все, що робили НАБУ і НАЗК в рамках звичайного ділового співробітництва, ВККС та ГРД може робити в рамках виконання власного спеціального закону". Для цього необхідно просто навчити фахівців і почати працювати. Це керівництво ВККС могло б організувати ще влітку, одразу після того, як 1 червня були оголошені переможці конкурсу до ВККС. Те саме могли б зробити і члени ГРД, в тому числі, звернувшись за організаційною допомогою до міжнародних донорів. Натомість, була вибрана тактика створення штучного конфлікту, який створив вакуум в отриманні важливої інформації. Також був зроблений подарунок тим, хто звинувачує українську владу у зовнішньому управлінні», - зауважує журналістка.
Зокрема, на фоні існуючої проблеми щодо наявності можливого російського громадянства у голови ВККС Романа Ігнатова, спроба вирішити власні проблеми шляхом ініціювання заходів впливу з боку посольств країн-стратегічних партнерів на партнерські державні органи України виглядає демонстрацією власної інституційної неспроможності.