Безкінечний потік снарядів, безпілотників-самогубців, ракет. Від Києва до Харкова, від Покровська до Запоріжжя – інтенсивність російських атак в Україні значно посилилась з кінця грудня. Військові будівлі, житлові квартали, цивільна інфраструктура... Якою б не була ціль, для верховного командувача Владіміра Путіна важливо знищити, вбити, навести страх, ще більше підірвати моральний дух українського народу, виснаженого майже двома роками боїв. Менш ніж за три місяці до виборів, які він не може не виграти, російський президент використовує свою перевагу, щоб зігнути Україну, яка чинила йому спротив з першого дня, пише Ерік Шоль, директор редакції французького журналу L'Express.
Ця цивілізаційна війна, в якій новонароджена демократія протистоїть мстивій і кровожерливій диктатурі, відбувається в Європі, менш ніж за 2500 кілометрів від Парижу. Вже давно вільний і демократичний світ став на бік 40 мільйонів українців. Мобілізовано 250 мільярдів євро гуманітарної, військової та економічної допомоги. Володимиру Зеленському надано численні обіцянки і запевнення у повній підтримці. Застосовано санкції проти Росії та її лідерів. Ще кілька місяців тому казали, що Україна переможе. Україна встояла, але не перемогла. Брак боєприпасів, брак зброї, яка мала б надходити вчасно, брак додаткових зобов’язань із боку Заходу, який дивіться в інший бік.
У нещодавньому тексті для видання Desk Russia історик Франсуаза Том справедливо згадує жахливий епізод німецького [тут автор очевидно помилився і йдеться про радянську агресію – Ред.] вторгнення у Фінляндію в листопаді 1939 року. Напад, який спочатку наштовхнувся на героїчний опір фінського народу. Нарешті, нагадує Франсуаза Том, «11 березня [1940 р.] Франція та Велика Британія, що місяцями обговорювали форму допомоги, яку мали надати Гельсінкі, офіційно пообіцяли свою допомогу Фінляндії, якщо вона її попросить: було заплановано 15 березня надіслати союзницький експедиційний корпус. Але 13 березня було підписано перемир'я». Фінляндія отримала слова, але не зброю. Едуард Даладьє, тодішній голова французького уряду, зізнався з приводу цієї втраченої можливості, яка коштувала йому посади: «Жахливо те, що ми проводимо політику великої держави, хоча ми не є великою державою. Імперія — це ілюзія».
Через п'ять місяців європейці підуть голосувати. Вибори під час війни. Вибори, які повинні нагадати нам про слова Сімони Вейль, коли вона стала першим головою Європейського парламенту в 1979 році: «На карті світу кордони тоталітаризму простягнулися настільки широко, що острівці свободи оточені цими режимами, де панує сила. Наша Європа є одним із цих островів». Україна, кандидат на членство в Європейському Союзі, також належить до цих островів. Щоби вона ним залишалась, давно пора прискорити надання Україні масштабної допомоги, поставки ракет, снарядів, Taurus та F-16. І показати Владіміру Путіну, що Європа – це не ілюзія.