Яскравий приклад - "промисловий безвіз", тобто Угода АСАА, про яку останніми роками писано і говорено багато. Гіпертрофовано технічна угода, яка визнає якість і безпечність української промисловости, поліпшує умови для промислового експорту. Те, про що мріють всі наші політики, - експорт з доданою вартістю, технології. Ми справді наблизилися до того, щоб це питання розглянути по суті. Але не встигли. Не дотягли. І за фактом лишилися там, де й були п'ять років тому.
Про це у своїй статті для DT.UA пише Тарас Качка, стратегічний радник, Міжнародний фонд "Відродження", радник міністра закордонних справ України. За його словами, є ризик, що люди, які успішно саботують цей напрям десятиліттями, зітхнули полегшено і сказали: "Знову пронесло". Може й у наступні п'ять років так пощастить. Бо так траплялося завжди з початку 2000-х.
"Тому лицемірно лунають фанфари з боку українських євроінтеграторів, що, мовляв, у прикінцевій заяві вперше згадано про можливість укласти Угоду АСАА. Така можливість декларувалася з боку ЄС багато-багато років. До того ж вона вже багато років як юридично закріплена в Угоді про асоціяцію. І якщо й варто голосно говорити на цю тему, то треба говорити, чому саме не вдалося. Аби ті, хто прийдуть на зміну, могли уникнути тих самих пасток", - зазначає експерт.
Детальніше про взаємини України та ЄС читайте у статті Тараса Качки "Комсомольська завзятість української євроінтеграції" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".