Водоканали уже давно поділили населення країни на категорії. Причому абсолютно законно - через рішення місцевих органів влади та відповідно до методики, затвердженої далекого 2005-го тодішнім Держжитлокомунгоспом. Про це у своєму матеріалі для ZN.UA пише Олександр Сергієнко.
"Ще до того, як українці масово почали встановлювати прилади обліку холодної та гарячої води, місцеві виконкоми встановлювали розміри її споживання на одну людину на місяць, за якими і обчислювали плату за водопостачання та водовідведення. За цими нормативами, дуже полюбляють митися жителі Маріуполя, які використовують 11,4 кубометра води на місяць кожен, від немовляти до старої бабці. У Запоріжжі та Черкасах ще більше - 11,7 і 12,5 кубометра відповідно. Однак усіх їх "умили" львів'яни, які виливають на себе 14 кубометрів води щомісяця (звісно, нормативно), чим беззаперечно підтверджують: Львів - культурна столиця України!" - пояснив автор.
Сергієнко стверджує, що на цьому тлі жителі столиці виглядають відвертими бруднулями, бо використовують щомісяця лише 7,5 кубометра, й єдине, що рятує киян від "остаточної ганьби", це те, що житомиряни мають ще менший показник - 6,2 кубометра.
"Дехто може подумати, що із запровадженням масового обліку ці нормативи втратили актуальність. Аж ніяк. Як тільки споживач проґавив час повірки лічильника, йому тут же починають нараховувати плату за нормативами. А це в рази більше, ніж показує прилад обліку", - пояснив фахівець.
Кабінет міністрів України 2014 року встановив дещо інші нормативи споживання води, але лише для тих, хто має пільги та отримує субсидії. Це так звані соціальні нормативи. Уряд визначив, що людині цілком достатньо 2,4 кубометра холодної та 1,6 кубометра гарячої води на місяць, відповідно, водовідведення має становити 4 кубометри.
"Виходить одне з двох: або ці нормативи відповідають реальному споживанню води, або в такий спосіб уряд змушує українців, що потребують соціальної допомоги, менше митися, - продовжує Сергієнко. - Останнє, звісно, жарт, але виникає логічне запитання: а чому тоді не впровадити таких нормативів споживання води по всій країні? Відповідь проста: водоканалам це не потрібно, адже з допомогою нормативів можна ховати кінці у воду, себто її втрати при добуванні, транспортуванні та розподілі. Ці нормативи прикривають безгосподарність водоканалів, зношеність мереж, прожерливе електрообладнання, нецільове використання коштів тощо".
Тому, за словами фахівця, насправді в Києві та Житомирі виробничі втрати найменші, а у Львові, Черкасах і Запоріжжі - найбільші. Зрозуміло, що водоканали що є сили опиратимуться впровадженню єдиних нормативів по країні, хоча це визначальний чинник (батіг!), який змусив би їх підвищити ефективність своєї діяльності.
Відносини нацрегулятора та комунальних підприємств нагадують дитячу гру у піддавки. Левова частка водоканалів свої підприємства не модернізують, НКРЕКП їх за це штрафує, але при впровадженні нових тарифів ці "збитки" до них і закладаються. Ми роками платимо за недбалість! Показуємо на пальцях в матеріалі Олександра Сергієнка "Чому комунальні тарифи ростуть?".