UA / RU
Підтримати ZN.ua

Нова Концепція Путіна: що потрібно знати

Про «цивілізацію», яка «нікуди не вписується»

Автор: Сергій Корсунський

Останнього дня березня Путін затвердив нову редакцію Концепції зовнішньої політики Російської Федерації (попередня датована 2016 роком). Ознайомлення з цим документом приводить до висновку про кардинальну зміну пріоритетів і бачення світу, пропонованих Москвою. За рівнем цинізму, словоблуддя, міфології та внутрішньої суперечливості — це звичайний документ made in Russia, й за інших умов у День сміху над ним можна було б покепкувати. Та оскільки в цій Концепції викладено офіційну позицію жорстокого, підлого й агресивного ворога, до неї краще поставитися серйозно.

Читайте також: Антизахідна коаліція Путіна: ISW оцінив російську "концепцію зовнішньої політики"

Отже, вже один із перших пунктів документа гласить, що «більш ніж тисячолітній досвід самостійної державності, культурна спадщина попередньої епохи, глибокі історичні зв'язки з традиційною європейською культурою та іншими культурами Євразії; вироблене за багато століть уміння забезпечувати на спільній території гармонійне співіснування різних народів, етнічних, релігійних та мовних груп визначають особливе становище Росії як самобутньої держави-цивілізації, великої євразійської і євро-тихоокеанської держави, яка згуртувала російський народ та інші народи, що становлять культурно-цивілізаційну спільність «Руського міра». При цьому Москва «виконує історично сформовану унікальну місію», яка полягає в підтриманні глобального балансу сил і в тому, щоб вибудовувати багатополярну міжнародну систему.

Виявляється, «зовнішня політика Росії має миролюбний, відкритий, передбачуваний, послідовний, прагматичний характер, побудований на поважанні загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та прагненні до рівноправної міжнародної співпраці з метою вирішення спільних завдань та просування спільних інтересів». При цьому підкреслюється, що відносини з іншими державами й міждержавними об'єднаннями Росія буде вибудовувати, виходячи з того, як ці структури ставляться до неї, — конструктивно, нейтрально або недружньо.

У коментарі для російських ЗМІ головний редактор журналу «Россия в глобальной политике» Фьодор Лук'янов зазначив, що «принципова новизна концепції в тому, що Росія визначена як держава-цивілізація». При цьому, за його словами, «що таке держава-цивілізація, сформулювати неможливо. Але є один очевидний показник — цивілізація нікуди не вписується, вона сама по собі. У попередні десятиліття Росія з різною запопадливістю та різним успіхом виходила з того, що вона має вбудовуватися в різні спільноти — європейську, глобальну. Тепер це скінчилося, тому цивілізація нікуди не вбудовується — вона самодостатня». Наведений у Концепції опис світу підтверджує, що вписуватися справді нікуди.

Немає сенсу розбирати ці заяви на атоми. Ми чудово проінформовані про те, як забезпечувалося «гармонійне існування» народів Росії та як виглядає «миролюбний характер» її зовнішньої політики, але «тисячолітній досвід державності» і «держава-цивілізація» дорогого варті.

У попередній Концепції семилітньої давності йшлося, що у світі відбуваються глибокі зміни, які ведуть до створення поліцентричної міжнародної системи. В новому документі ці зміни названі революційними (Захід уже тоді перебував у глибокому занепаді). У новій концепції не згадуються Придністров'я, Нагірно-Карабаський конфлікт і ОБСЄ як одна з ключових організацій: центральною Росія вважає ООН, — тільки там мають формулювати міжнародні норми, причому бажано саме в РБ ООН, де вона має право вето.

У документі двічі згадуються «Республіка Абхазія» та «Республіка Південна Осетія», співпраця з якими зміцнюватиметься, по цілому абзацу відведено Китаю та Індії, окремо йдеться про дружні Іран і Сирію, розвиток відносин із Туреччиною, Саудівською Аравією, Єгиптом, Бразилією, Венесуелою, Нікарагуа та Кубою. Водночас піддані надзвичайно жорстокій критиці держави Європи, ЄС і Рада Європи. Їм запропоновано схаменутися, прийти з повинною, й тоді їх приймуть у таке собі Велике Євразійське партнерство.

США відведене останнє місце, наприкінці документа, перед Антарктикою. Вони — головне зло, з яким за необхідності треба миритися, хоч і недовго, оскільки світ, побудований ними, перестає бути. Інші «англосаксонські держави» нікого не цікавлять. Перестануть проводити недружній курс — Росія, можливо, їм вибачить. Є в документі і Африка, і Азійсько-Тихоокеанський регіон, і Арктика, і близьке зарубіжжя. А України там немає. Є «український напрям», і ось у якому контексті.

«Розглядаючи зміцнення Росії як одного з провідних центрів розвитку сучасного світу, вважаючи її самостійну зовнішню політику загрозою західній гегемонії, Сполучені Штати Америки (США) та їхні сателіти скористалися вжитими Російською Федерацією заходами із захисту своїх життєво важливих інтересів на українському напрямі як приводом до загострення багатолітньої антиросійської політики та розв'язали гібридну війну нового типу. Вона спрямована на всемірне ослаблення Росії, включно з підривом її творчої цивілізаційної ролі, силових, економічних і технологічних можливостей, обмеженням її суверенітету в зовнішній і внутрішній політиці, руйнуванням територіальної цілісності. Такий курс Заходу набув всеосяжного характеру…» Це саме той наратив, який Росія просуває по всьому світу: війну розв'язали США та їхні сателіти, вони не так сприйняли законні «заходи» на «українському напрямі». Тому Росія вимушена захищатися.

Росія продовжує наполегливо повторювати й переконує в цьому інші країни, насамперед Китай, що в Україні проксі-війна, яку ведуть США з метою завадити становленню «більш справедливого» світового порядку. Нинішнім подіям передувала громадянська війна «київського режиму» проти східних областей, і тому дії Росії виправдані. На жаль, у багатьох державах Африки та Азії така маячня знаходить відгук. Росія намагається навіяти решті світу, що він просто мусить повстати проти згубної практики нав'язування окремими державами — «колоніалістами» й «гегемонами» — такого собі «порядку, побудованого на правилах». Правила належить встановлювати справедливо, тобто — під контролем Росії. Якщо підсумувати стисло, суть документа можна сформулювати так: Росія не хоче жити за правилами, які встановлює не вона, і саме Росія буде вирішуватиме, як і якими засобами вона встановлюватиме свої правила. Цікаво, що з цього приводу скажуть у Пекіні та Делі?

Більше статей Сергія Корсунського читайте за посиланням.