11 серпня з космодрому «Восточный» Амурської області РФ за допомогою ракети-носія «Союз» було запущено місяцехід «Луна-25». Це була перша місячна місія в історії сучасної Росії після розвалу СРСР. Кремль планував продемонструвати всьому світу свій науково-технічний потенціал і обґрунтованість претензій на статус важливого геополітичного гравця. Спочатку політ відбувався без інцидентів. Та під час наближення до супутника Землі почалися проблеми. 20 серпня міжпланетна автоматична станція «Луна-25» розбилася об поверхню Місяця, зафіксувавши чергове фіаско російських космічних амбіцій.
Остання радянська місія «Луна-24» побувала на Місяці ще 1976 року. Крах «Луни-25» — це не лише чергова невдача в космічних дослідженнях. Це також і певна персональна поразка Володимира Путіна. Російський диктатор неодноразово заявляв про амбітні плани на космос. 19 липня 2023 року, за місяць до краху місії, Путін казав: «У нас великі плани і по ближньому, і по дальньому космосу. Тут є над чим працювати і є чим займатися». Слідом за безпілотними російськими місіями на супутник Землі мали запустити пілотні космічні програми. А далі було заплановано місії в глибокий космос і дослідження Марса. Проте одна річ — амбіції та мрії, і геть інша — спроможність ці плани реалізувати.
Для Путіна успіх місії «Луна-25» мав стати ефективним засобом пропаганди для внутрішньої та зовнішньої аудиторії. Мовляв, сучасна Росія здатна не лише вести загарбницькі війни, здійснювати жорстокі ракетні атаки проти України, вбивати цивільне населення й нищити інфраструктуру. А може — ще й в умовах західних санкцій — самостійно запускати ракети в космос. Робити внесок у науку. І претендувати на шмат великого космічного пирога в майбутньому освоєнні ресурсів Місяця. Якби «Луна-25» успішно сіла на поверхню супутника Землі, Кремль міг би вдавати, ніби Росія теж бере участь у других місячних перегонах. Насправді ж — плентається далеко позаду США й навіть Китаю і ризикує пропустити вперед Індію.
Геополітична картина світу на початку XXI століття зазнала серйозних змін. І ці зміни частково відобразилися в космічних досягненнях держав. Можна багато розмірковувати про польоти в глибокий космос і розповідати росіянам чергову порцію байок про те, «як ми гулятимемо поверхнею Місяця, побудуємо там станцію, а потім полетимо на Марс». Проте основні досягнення РФ — це відносно регулярні запуски до Міжнародної космічної станції, що обертається навколо Землі, та виведення на орбіту нашої планети супутників різного призначення. Водночас усі нечисленні спроби «Роскосмосу» самостійно реалізувати віддалені космічні місії до інших тіл Сонячної системи були невдалими.
У листопаді далекого 1996 року за п’ять годин по запуску розбилася російська міжпланетна космічна станція «Марс-1996». Політ на Марс мав продемонструвати символічну спадкоємність РФ і СРСР у справі підкорення космічного простору. Апарат було оснащено потужними на той час науковими приладами, зокрема виробництва інших країн. Це була найважча з усіх міжпланетних станцій, які будь-коли запускали в космос. Але до Марса вона не долетіла — згоріла в земній атмосфері.
Російське самолюбство було уражено. Щоб вийти із ситуації, в «Роскосмосі» запропонували новий проєкт. Цього разу до супутника Марса — Фобоса. Проєкт «Фобос-Ґрунт» затвердили ще 1998 року. Його практичну реалізацію розпочали 2005 року. Та місію постійно переносили. Грошей також бракувало. В листопаді 2011 року росіяни нарешті спробували запустити на Марс свій новий міжпланетний зонд. Метою міжпланетної станції оголосили висадку на крихітному супутнику червоної планети — Фобосі. Після взяття проб ґрунту й низки астрономічних досліджень апарат мав повернутися на Землю. Російська влада покладала великі надії на цю місію. Успіх польоту до Марса мав підтвердити статус РФ як великої космічної держави. Але «Фобос-Ґрунт» не виправдав сподівань. Космічна станція після запуску не змогла покинути сферу тяжіння Землі й замість подорожі в глибини космічного простору почала повільно падати на рідну планету. 15 січня 2012 року «Фобос-Ґрунт» згорів у земній атмосфері. Марсіанські плани Москви уламками впали у Тихий і Атлантичний океани й на Південну Америку. Пізніше тодішній керівник «Роскосмосу» Володимир Поповкін заявив, що місію до Фобоса можуть повторити в 2022–2025 роках. Та, судячи з поточного стану справ, Росії зараз не до Марса. Вона не може дістатися навіть до Місяця.
Поки Росія користувалася плодами напрацювань часів СРСР, космонавтика не стояла на місці. 2007 року розпочалася місячна програма Китаю. В її межах у грудні 2013 року КНР змогла посадити на поверхню супутника Землі апарат «Чаньє-3». У січні 2019 року китайська міжпланетна станція «Чаньє-4» вперше в історії здійснила успішну посадку на бічну поверхню Місяця. А в грудні 2020 року «Чаньє-6» доставив на Землю зразки місячного ґрунту. У Пекіна амбітні плани, що не обмежуються лише безпілотними експедиціями.
До космічних перегонів долучилися й інші гравці. Цими днями м’яку посадку на Місяць готується здійснити індійський космічний зонд «Чандраян-3». Якщо вона буде успішною, це стане додатковим ударом по репутації Росії. Цікаво, що посадку індійського апарата заплановано в районі південного полюсу — там, де мала б сісти російська «Луна-25», якби не розбилася.
Але Росія відстає не лише в запуску безпілотних місій до Місяця та інших тіл Сонячної системи. Країна-агресор пасе задніх у розробленні сучасного пілотованого космічного корабля, здатного доправити людей на супутник Землі й далі — аж до Марса.
2009 року російська ракетно-космічна корпорація «Енергія» виграла конкурс на створення проєкту пілотованого космічного корабля нового покоління. Його основним призначенням мали стати польоти до Місяця з космонавтами на борту. Корабель отримав назву «Орел». Тільки в період з 2016 до 2025 року на його фінансування було заплановано виділити понад 57 млрд російських рублів. Реалізація проєкту відбувалася повільно та зі скандалами. Перший запуск нового російського космічного корабля постійно переносили. Ще недавно пробний старт без пілотів планували на 2023 рік. Та зараз його вирішили перенести на 2028-й. Точна причина такого значного часового зміщення невідома. Та, вочевидь, вона пов’язана з агресією Росії проти України й режимом санкцій, що ускладнили доступ РФ до сучасних передових технологій. За цих умов є великі сумніви в тому, що в найближчі 10 років Москві вдасться відправити на Місяць своїх космонавтів. Тим часом конкуренти Кремля можуть похвалитися значно більшими успіхами.
2006 року НАСА підписало контракт із компанією «Локхід Мартін» на будівництво нового пілотованого міжпланетного космічного корабля «Оріон». Процес не був ідеальним. Та в грудні 2014 року корабель успішно стартував із космодрому на мисі Канаверал. Паралельно в США почалася реалізація космічної програми з повернення на Місяць, яка отримала назву «Артеміда». В листопаді—грудні 2022 року космічний корабель «Оріон» у межах місії «Артеміда-1» здійснив успішний обліт без екіпажу навколо Місяця та повернувся на Землю. Наступна аналогічна місія «Артеміда-2» має відбутися вже з пілотами на борту. А космонавти, які братимуть участь у місії «Артеміда-3», мають висадитися на поверхню супутника. Орієнтовно це станеться 2025 року. У подальших планах американців — будівництво місячної орбітальної станції Gateway. А далі — ривок до Марса.
До перегонів за Місяць активно долучився Китай. 2020 року прототип китайського космічного корабля, призначеного для польоту до супутника Землі, здійснив перший тестовий політ без екіпажу. Очікується, що за кілька років китайські астронавти зможуть випробувати його на практиці. А Китай до 2030 року — здійснити пілотовану місію з висадкою на Місяць. Проблемою, яка заважає Пекіну рухатися швидше в перегонах зі США, є відсутність потужної ракети-носія, що перебуває на стадії розроблення.
Активну участь у космічних перегонах узяла й компанія Ілона Маска SpaceX. Регулярні запуски Dragon до МКС уже стали буденністю. Але Маск наважився на більше. Нині активно тривають випробування космічного міжпланетного корабля багаторазового використання Starship і ракети-носія Super Heavy. Його призначення — польоти на Місяць і на Марс. У квітні цього року відбулося перше орбітальне випробування спільної роботи космічного корабля та ракети-носія. Воно завершилося не надто вдало. Корабель піднявся на висоту 39 км, після чого його було підірвано через відмову в роботі двигунів. Та роботи активно тривають. Дуже ймовірно, що протягом найближчих кількох років Starship таки полетить у космос. Чого не можна сказати про російський «Орел».
Останні події у сфері дослідження космосу свідчать: Росія поступово стає другорядною космічною державою. Високий рівень корупції, управлінська неефективність і науково-технологічне відставання від провідних країн світу невблаганно витісняють Росію на узбіччя космічних перегонів. Її місце посідають успішніші й потужніші гравці. Змагання за лідерство в дослідженні космосу — це питання геополітичного престижу та впливу. Росія це змагання зараз упевнено програє.