Ізольований президент Росії Владімір Путін, мабуть, почувається досить відчайдушно, якщо розраховує на «дружбу» непередбачуваного диктатора Північної Кореї Кім Чен Ина, щоб підтримувати агресію проти України, пише The Guardian.
Росія та КНДР
Після того, як принижений Путін був змушений відмовитися від участі у самітах БРІКС та G20, побоюючись арешту, втішним призом для нього стала можлива зустріч із Кімом у Владивостоці цього тижня.
Путін сподівається придбати у КНДР зброю для використання проти України. Але що очікують отримати від цього його друзі на Півночі? Дружити з Путіним - все одно що лягати в ліжко з отруйною змією: рано чи пізно тебе вкусять.
Передбачається, що Кім вимагатиме продовольчої допомоги. Йому також потрібна технічна допомога у розробці ядерної зброї, ракет, підводних човнів та супутників. Однак він буде обережним, знаючи, як Росія кинула його країну після 1991 року.
Будь-яка угода, ймовірно, вимагатиме згоди Пекіна, розлютить США та порушить ембарго ООН. Якщо продаж зброї таки відбудеться, це означатиме посилення позиції Китаю.
Найбільше Кім, як показав його невдалий флірт із Дональдом Трампом та Ліонелем Мессі, хоче уваги та ставлення до себе як до великого лідера, яким він себе вважає.
Незалежно від того, зустрінуться ці дві людини чи ні, і які б не були їхні мотиви, зміцнення зв'язку між Росією та Північною Кореєю у тріангуляції з Китаєм – справа серйозна. Оборонний пакт, укладений минулого місяця між США, Японією та Південною Кореєю, є одним із прямих результатів.
Цей зв'язок викликає особливу тривогу за Україну, оскільки, за наявними даними, Пхеньян має надлишки боєприпасів часів "холодної війни", сумісних з російською артилерією.
Росія та Іран
Путін культивує зв'язки і з іншими дивними союзниками, які потребують допомоги, поділяють його ворожість до західних демократій і своєкорисливі ідеї про альтернативний, авторитарний "новий світовий порядок".
Серед них виділяється Іран. Його некомпетентний, агресивно жорсткий клерикальний режим зумів відвернути від себе більшість іранців, а також багато країн, які б могли стати його друзями.
Цього тижня відзначаються перші роковини вбивства поліцією Махси Аміні, затриманої за порушення ісламського "дрес-коду". Вже почалися арешти, щоб запобігти загальнонаціональному повстанню, як минулого року.
З того часу режим нічого не навчився, крім того, як стати ще репресивнішим. Він намагається зміцнити свій авторитет у світі, щоб компенсувати відсутність легітимності усередині країни.
Іран активно налагоджує відносини із сусідами по регіону, зокрема, із Саудівською Аравією. Він приєднався до очолюваної Китаєм Шанхайської організації співробітництва та БРІКС.
Опираючись спробам США реанімувати ядерну угоду 2015 року, Іран відкрито постачає Росії військові безпілотники та підтримує її агресію: після багатьох років внутрішніх дебатів режим остаточно відвернувся від Заходу.
Цей поворот не був неминучим. Він є величезною поразкою для політики США та Європи. Переважна більшість молодих, освічених, міських іранців інстинктивно налаштована прозахідно.
Але консерватори використали забобони неосвіченого старого, верховного лідера аятоли Алі Хаменеї, для просування регресивного порядку денного. Промахи Трампа та війна Ізраїлю також сприяли тому, що Іран опинився в обіймах Путіна (та Китаю).
Президенту Ібрахіму Раїсі, головному архітектору цього фатального зсуву, слід пам'ятати, що царська Росія не була другом Ірану. Історія підказує, що якщо росіяни не підведуть вас зараз, підведуть пізніше.
Але на даний момент Росія підтримує реакційних мулл Тегерана, як і двох інших союзних диктаторів - Башара Асада та Олександра Лукашенка, які пригнічують народ Сирії та Білорусі.
Індія, Африка та інші «друзі» Росії
Прем'єр-міністр Індії та хазяїн саміту G20 Нарендра Моді заявляє про свою нейтральну позицію щодо війни в Україні. При цьому з моменту вторгнення Індія витратила 61,2 млрд дол. на імпорт російського викопного палива - більше, ніж США, Великобританія, Німеччина та Франція разом узяті надали Україні як військову допомогу.
Тим часом правителі Південної Африки, спадкоємці епічної боротьби за свободу, непереконливо заперечують, що постачають зброю до Росії.
Ще більше обурення викликає нудотна проросійська балакучість політиків у демократичних країнах, розташованих ближче до України.
Не йдеться про прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана або німецьких "альт-правих". Йдеться про Словаччину, члена ЄС і НАТО з 2004 року, яка досі активно підтримувала Україну.
Якщо опитування виявляться вірними, то цього місяця прем'єр-міністром Словаччини може бути обраний популіст Роберт Фіко, який виступає проти санкцій щодо Росії, хоче припинити постачання зброї Києву та звинувачує у війні НАТО та "українських фашистів".
Це може стати актом самошкідництва у масштабах Brexit для країни, яка виграла від членства у західному демократичному альянсі. Це може похитнути єдиний фронт Заходу і стати перемогою путінських операцій із пропаганди, дезінформації та залякування.
Однак сам факт існування такої можливості відображає те, як Росія затушовує питання, спотворює факти та заплутує громадську думку. Як попереджає Девід Мілібенд, колишній міністр закордонних справ Великобританії, страх (і брехня) нормалізується.
Поки Путін шукає нових корисних ідіотів для порятунку свого тонучого корабля, консервативна, євроскептично налаштована Польща, в якій у жовтні пройдуть вибори, може стати наступною мішенню його погроз, тактики залякування і розколу виборців та ЗМІ.
Генерал Раймунд Анджейчак, голова польських збройних сил, закликає НАТО та Захід бути жорсткішими з російськими "бандитами". Він правий. Час дати відсіч Путіну та його хитрим друзям.